Олег Панфілов: Чи будуть в Росії голодні бунти?

Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»

У Москві під покровом ночі, як заведено в радянській історії, екскаваторами зруйнували кілька десятків магазинів, більшість з яких були продовольчими. Влада Москви оголосила, що це були незаконні споруди, власники кажуть про виграні суди і законне підприємництво. На відео видно, як люди обурюються, коли екскаватори руйнують споруди, де горить світло, а всередині перебувають люди. У російській блогосфері нагадали про те, що постраждалі підприємці ще недавно підтримували Путіна в окупації Криму та прикрашали свої магазини смугастими стрічками.

Чи можна очікувати, що принаймні серед маленької частки росіян з'явилися настрої, схожі якщо не на революційні, то хоча б на протестні? Експерти називали цифри – кілька десятків тисяч людей, позбавлені роботи в зруйнованих магазинах, перукарнях, ремонтних салонах. Якщо враховувати, що у них є сім'ї, родичі, друзі та однодумці, то кількість обурених може досягти пари сотень тисяч чоловік. Логічно приплюсувати і співчуваючих – їх ще кількасот тисяч. І що, хотів би я запитати – наскільки росіяни готові відстоювати свої права? А права, судячи з усього, дійсно були порушені – це видно і з поспішної реакції влади, і з дурних виправдань якоюсь доцільністю, а не законом. Що далі?

Якщо переглянути всі відомі випадки бунтів, повстань або заворушень за кілька століть російської історії, то можна помітити дивну закономірність. Приводом для невдоволення населення ніколи не були обмеження прав чи обмеження демократії. У більшості випадків це були або їжа, або алкоголь. Недарма одна з відомих робіт художника Івана Владимирова «Погром винного магазину» показує, як революційні солдати грабують винний магазин. Одні ніби побігли Зимовий палац брати, інші ж під шумок магазини грабувати, у першу чергу – з алкоголем. Зимовий після того, як взяли, теж грабували, у Івана Владимирова є і з цього приводу картина. Звинуватити художника в упередженості неможливо – треба ще пошукати такого радянського патріота, як він. Але, як то кажуть, ніде правди діти.

Один з найвідоміших бунтів стався у травні 1905 року на броненосці «Потьомкін». Повністю корабель називався «Князь Потьомкін-Таврійський», але радянська пропаганда вирішила скоротити, без згадки про князя. Того самого Григорія Потьомкіна, відомого своїми «потьомкінськими селами» з декорованих будівель – прямо як сучасна російська пропаганда замінює реальність фальшивкою. Через 20 років після повстання Сергій Ейзенштейн зняв фільм, в якому було занадто багато пропаганди і замовної драматургії. Матроси лишень хотіли добре їсти і підняли бунт через погане харчування на кораблі. Але пропаганда закріпила у свідомості радянських людей революційний настрій борців за якусь свободу. 1923 року Георгій Шенгелі написав п'єсу, потім були видані мемуари учасників, надруковані сотні публіцистичних статей, створені опера, два балети, драматична вистава. У фільмі Ейзенштейна є вражаючі кадри червивого м'яса, але решта – ніби провісник майбутньої революції і міфічного «світлого майбутнього». А потім, все-таки, була їжа, про свободу матроси й офіцери нічого не знали.

Голодних бунтів на території теперішньої Росії було лише декілька, хоча приводів було набагато більше, і головний – голод. Найбільший бунт вибухнув у 1601 році і тривав три роки, після того, як у 1600 році почалися дощі, які йшли без упину всю весну і літо. Зерно не встигали висівати, взимку просочена водою земля промерзала, почався небувалий неврожай і голод. Келар Троїце-Сергієва монастиря Авраамій Паліцин писав у своїй «Оповіді»: в Москві за ці роки тільки на трьох скудельницях (кладовищах) поховали 127 тисяч чоловік, померлих від голоду – «Омрачи Господь небо облаки и толико дождь пролиася, яко вси человeцы во ужасть впадошя и преста всяко дeло земли и всяко сeмя сeянное возрастши разсeдеся от безмeрных вод, лиемых от воздуха».

Третя глава «Оповіді» розповідає «Про початок розбійництва у всій Росії». З 1601 року, писав Паліцин, почалося «розбійництво у всій Росії». Загони розбійників, тобто колишніх селян, холопів, посадських людей почали нападати на поміщиків і багатіїв. Влада спорядила проти них каральні загони. Як і зараз, влада використовувала принизливі слова, щоб налаштувати населення, яке не бунтувало, проти «злодіїв», «розбійників» і «лихих людей». У 1603 році почалося повстання під керівництвом Хлопка (Хлопко) Косолапа, обраного повстанцями отаманом.

Професор Василь Лешков нарахував, що з початку XI до кінця XVI століття на кожне сторіччя в Росії припадало по вісім неврожаїв, які повторювались кожні 13 років, спричиняючи подеколи найсильніший голод. З різних джерел відомо, що голод був у 1024, 1070, 1092, 1128, 1215, 1230-1231, 1279, 1309, 1332, 1422, 1442, 1512, 1553, 1557 і 1570 роках. Про більш ранні випадки невідомо через відсутність письмових джерел, але про голод у середньовіччі є оповіді в літописах і роботах російських істориків. У XIII столітті були зафіксовані випадки канібалізму: «инии простая чадь резаху люди живые и ядяху, а инии мертвые мяса и трупие обрезаече ядяху, а другие конину, псину, кошки». Історики підрахували, що з XII до початку XVII століття тільки серед міського населення – близько 3,4 мільйона чоловік.

Окрім голоду і повстання за Бориса Годунова в 1601-1603 роках, голод знову був відзначений у 1608, 1630 і 1636 роках. За царя Олексія Михайловича голод 1650 року став причиною повстання в Пскові – через швидке зростання цін на хліб і зобов'язання російського уряду постачати Швеції зерно в якості компенсації за перебіжчиків з територій, якими поступилися шведам за Столбовським миром 1617 року. Повстанці були з дрібних торговців, ремісників, стрільців і міської бідноти – вони громили двори заможних купців, православного духовенства та міської знаті. Повстанці схопили і взяли під варту дипломатичну місію короля Швеції, яка перебувала в Пскові. За місяць бунтівники повністю захопили владу в місті, створивши мирські збори, а також Земську хату – виборний орган місцевого самоврядування.

Псковське повстання, як і Новгородське повстання, яке одночасно почалося з тих саме причин, було придушене – і силою, і хитрістю, а всі організатори були заарештовані, піддані тортурам і заслані. Але голод продовжував переслідувати Росію. Під час голоду в Нижегородській губернії 1734-1735 років селяни харчувалися гнилою дубовою корою, їли дубові жолуді. Кількість неврожаїв і голоду упродовж XVII-XIX століть збільшувалася, до 1854 року їх були 69. У XIX столітті неврожаї і голод відбувалися кожні 5-7 років. Голодували навіть поволзькі губернії, де є родючий чорнозем.

Опис того, чим харчувалися люди, вражає витривалістю і терпінням: у 1822 році в Повенецькому повіті Олонецької губернії в загальному вжитку в селян була соснова кора замість борошна. У 1833 році хліб замінювали жолудями і корою, а борошно змішували з глиною. А саме міністерство внутрішніх справ прописувало іноді рецепти для приготування різних сурогатів: у 1843 році вчило, як робити хліб з винної барди або з картоплі з домішкою житнього борошна, а в 1840 році пропонувало способи приготування борошна з домішкою буряківки. Незмінний результат будь-якого роду сурогатів – хвороби і підвищена смертність. За більшовиків історія повторилася, але вона вже має інші причини – голод в 1920-1930-1940-х роках був результатом репресій радянського уряду – розкуркулення, знищення приватної власності і створення колгоспів.

За всю історію Російської імперії, а потім і Радянського Союзу, відбулося понад 150 повстань і бунтів, які здебільшого мали економічні причини, точніше, брак їжі, голод і пов'язані з ними епідемії. Були екзотичні бунти, наприклад, «картопляні» – в 1834-му і в 1840-1944 роках, або «горілчані» – найбільший був у 1648 році після запровадження відкупної системи, або в 1859-1862 роках. Селянська війна 1773-1775 років під проводом Омеляна Пугачова чи повстання під проводом Степана Разіна в 1670-1671 роках мали, за великим рахунком, ті ж економічні причини. Радянська історіографія надавала цим повстанням політичний сенс, детально розповідаючи про каральні операції проти повстанців.

Звичайно, те, що трапилося в Москві навряд чи можна порівняти за масштабами з тим, що відбувалося в російській історії останніх декількох століть – всього лише невелика аналогія. Значно страшніші приклади воєн, в яких бере участь Росія, і жертви яких обчислюються вже сотнями тисяч. Але і в цьому випадку росіяни мовчки спостерігають за тим, що витворяють їхній уряд і президент. У таких примітивних суспільствах, де приводом для бунтів стає їжа, напевно, варто очікувати чогось подібне до того, що вже було в XVII або XIX століттях. Путін поступово готує людей до того, що продукти, які розчавлюють бульдозерами, – це випробування для росіян: промовчать – будуть тиснути і далі, населення зустрічатиме захоплено кожну розчавлену тонну персиків чи мандаринів. Чи будуть бунти в Росії? Може, будуть, а може, і не будуть – це залежить не від росіян, а від вождя. Дасть слабину – його розтерзають на клаптики, як Тузик грілку. А поки він знущається над росіянами зі знанням справи – вони багато що стерплять.

Понад половина (53 відсотки) росіян вважають, що понад усе Росії загрожує зростання цін і зубожіння населення. Як повідомляє агентство «Інтерфакс», згідно з соціологічним опитуванням, проведеним «Левада-центром», 49 відсотків громадян бояться економічної кризи, 35 відсотків – безробіття. Терпітимуть і далі?

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції