Київ – Співачка Джамала – одна з головних претенденток на те, щоб представити Україну на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення». У півфіналі внутрішнього відбору вона виступила з піснею «1944» про трагедію депортації кримськотатарського народу й отримала максимальну оцінку від журі та глядацької аудиторії. Через кілька днів після перемоги співачка завітала до редакції Крим.Реалії і розповіла про те, чому обрала для конкурсу саме цю пісню, і які паралелі вона проводить між 1944-м і 2014 роками.
– Джамала, ми раді вас вітати в нашій редакції і від проекту Крим.Реалії хотіли б привітати вас із перемогою в півфіналі, а також побажати успіхів у черговому етапі.
– Велике спасибі!
– Наше перше запитання не про вашу музику і не про вашу творчість. Чи сумуєте ви за Кримом?
– Дивне запитання, якщо чесно. Тому що, безумовно, сумую. Більше того, це можна простежити і у моїх очах навіть в Instagram, у моїй музиці. Мені здається, це видно і відчувається. Звичайно, сумую.
– Це надає вам сил і творчої енергії, чи через це вам, навпаки, стає складніше жити і творити?
– Можна сказати, що я залишила дім у 14 років і вступила до музичного училища в Сімферополі. Потім, у 17, я вже вступила в національну академію в Києві. І я не була прив'язана конкретно до свого дому: до своїх улюблених речей, саду, ліжка й інших штук, з яких складається звичайний будинок. Але я була прив'язана до самої атмосфери: сім хвилин тягнулася дорога до моря, сім хвилин – до гір. Я пасла своїх баранчиків, яких у нас було трошки, збирала виноградне листя, яке мама закатувала, а потім робила голубці з виноградного листя.
За цими речами я дуже сумую. Поки я тримаюся, бо приїжджає мама, ми зустрічаємося з татом. Все одно є постійний зв'язок. Кожен день ми зв'язуємося у Viber, Skype. Не було жодного дня, щоб ми не були на зв'язку. Як буде далі – я не знаю.
– За вашими словами, ви відчуваєте зв'язок із Кримом через рідних. Але в 2009 році, коли ви перемогли на конкурсі «Нова хвиля», вас підтримували не тільки близькі, а й багато кримчан, з якими ви особисто не знайомі. А наскільки сильну підтримку з Криму ви відчуваєте зараз?
– Я дуже відчуваю підтримку: і тоді, і зараз. Приходить дуже багато листів, кажуть, що зараз у Сімферополі з кожної кафешки, з кожного магазину звучить «1944», з кожного кіоску... І мені це дуже приємно. Отримую листи про те, що онуки ставлять її свої бабусям, які пережили депортацію. Відповідаючи на ваше запитання: так, я отримую неймовірну підтримку з Криму.
– Якщо подивитися на результати голосування, то підтримка йде не тільки з Криму, але і з материкової України. На ваш погляд, чи можна вважати причиною цього успіху політичну ситуацію, те, що українці у вашій особі підтримують всіх кримських татар?
– Мені все-таки не хотілося б об'єднувати ці абсолютно полярні теми: політику і музику. Звичайно, для когось це зіграло важливу роль. Те, що ця пісня написана кримської татаркою про кримських татар. Для когось це важливо. Для когось просто зіграла роль музика і загальний посил, який є в англійській частині пісні. Для третіх це сколихнуло цілу хвилю схожих історій.
Мені писали дуже багато українців і розповідали, як репресували їхніх батьків із Західної України. Мені переказували те, що розповідали їхні бабусі, які пережили голодомор. Розповідали мені люди про те, як від бабусь до онуків передавалася історія про Голокост... Це підняло хвилю скривджених і обділених народів.
– Чому саме цю пісню ви вирішили виконати на «Євробаченні», а не якусь іншу?
– Я насправді не робила її спеціально для конкурсу, мені її навіть довелося на півтори хвилини скоротити, і це було так важко – просто взяти і відрізати півтори хвилини музики. Тому що там чіткий формат – три хвилини. Я просто хотіла, якщо виходити на конкурс вже зараз, то вже з іншими думками, не так як це було п'ять років тому з піснею «Smile» (з цією піснею Джамала брала участь у кастингу «Євробачення-2011» – КР). Я хотіла виходити в абсолютно іншій якості, розповівши історію, яка хвилює мене, яка хвилювала б людей довкола мене, розумієте? Не просто заклик: посміхайтеся, хлопці, чуваки... Від посмішки стане всім світліше... Так, це було щиро й адресувалося тому часу, тому періоду моєї творчості. «Smile» була для мене такою ж щирою і з таким же посилом. Дійсно, минуло п'ять років, коли я вже не можу ні написати, ні виконати схожу пісню на конкурсі.
– З приводу вашого виступу лунали не тільки схвальні, але й критичні відгуки. Висловлювалася думка про те, що «Євробачення» – це розважальний конкурс, а ваша пісня йде врозріз із цим форматом, оскільки присвячена трагічній темі. Чи стикалися ви з такою критикою, і як до неї ставитеся?
– Звичайно, постійно. Я нормально до неї ставлюся і навіть сміюся. Тому що, якщо я згадала пісню «Smile», то коли я її співала в 2011-му на відборі, був той же ефект. Після першого півфіналу всі кричали у всіх газетах, що все – це пісня-переможець, і ось така весела пісня і потрібна. А хтось писав: «Джамала, ти ж така глибока, а, можливо, якусь баладу?» Люди завжди щось шукатимуть. Їм зараз сумно, і їм хочеться веселого. Тоді було веселе, і говорили – а може, сумну? Весь час така історія, і я нормально до цього ставлюся.
– Дехто також визнавав, що коли вони слухали вашу пісню «1944», то думали не про той час, коли був депортований кримськотатарський народ, а про 2014-й – рік анексії Криму. А у вас виникає така асоціація?
– Звичайно, на жаль, можна провести паралелі. Але мені не хотілося б, щоб це було страшно, як тоді. Не хочеться всіх тих вбивств, вагонів, депортації... Не хотілося б прямо проводити чітку паралель 1944 року із сьогоднішнім часом. Хотілося б вірити, що минуло дуже багато часу, і люди мають навчитися чути один одного, мають навчиться бути толерантними, гуманними.
І все-таки вони мають право на свою думку. Так, її всіляко глушать, намагаються боротися з людьми в Криму, які мають іншу думку, які підтримують Україну. Їм складніше, їм страшніше і болючіше. Але власне для цього і потрібні ми, щоб давати їм підтримку і розуміння, а не говорити: ви віддали Крим, сидіть тепер без світла. Це не добре...
– Голосувати за вас закликав зокрема й національний лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. І він обґрунтував це серед іншого тим, що, в разі вашої перемоги, «тема окупації Криму вийде на нову висоту». Ви підтримуєте цю думку?
– Ух ти, я не чула цього!.. Цікаво... Звичайно, я усвідомлюю, що це відповідальність. Дійсно, якщо у мене буде можливість поїхати в Стокгольм і виступити зі своєю піснею, звичайно, це приверне велику увагу міжнародних ЗМІ, які висвітлюватимуть цей конкурс. Звичайно ж, розповідаючи про свою бабусю, я розповідаю про трагедію цілого народу, і, звичайно ж, випливає Крим. Звичайно ж, я думаю, всіх, так само як і вас, цікавитиме, а як зараз, чи сумую я, і що я робитиму далі.
Мені здається, це, напевно, може привернути більше уваги, адже за два роки все-таки трошки призабули про те, що Крим зараз перебуває в такому підвішеному стані. Він дійсно український, але зараз до нього неможливо пробратися.
