Кримський політолог: «Хочете влаштувати революцію – спробуйте перейменувати Севастополь»

Одна з гарячих тем останніх місяців – декомунізація, що припускає, зокрема, перейменування населених пунктів, чиї назви пов'язані з радянським минулим. Які міста варто перейменувати в Криму, в чому різниця між декомунізацією і поверненням історичної топоніміки – про це говорять історик, співробітник Інституту національної пам'яті Сергій Громенко, депутат Верховної Ради України минулих скликань Олесь Доній і кримський політолог Дмитро Омельчук.

​

– До моменту анексії було два чи три підходи до топоніміки Криму. Один із них – радикальний підхід кримських татар, згідно з яким підлягають зміні всі назви, які були закріплені з 1783 року – з моменту першої анексії Криму (тоді ще Кримського ханства), а також ті, які були змінені в 1945-1948 роках, після депортації кримських татар 1944 року. Ще один підхід відображений у законопроекті Олеся Донія про повернення історичної топоніміки 2009 року – проект охоплює більше 800 найменувань. Є питання: якщо після депортації були перейменовані 1500 населених пунктів, чому в списку, який ви подавали, їх виявилось 800?

Доній: Я зібрав групу наукових діячів, фахівців, із якими ми вивчали питання близько півроку. І виявилось, що з цих 1400 населених пунктів збереглися близько 800. Ми запропонували перейменування їх усіх, окрім великих міст – це був політичний компроміс. Таким чином, до списку увійшли селища, села і одне велике місто Карасубазар. Також є кілька міст, що мають більш ранні назви російського періоду – зокрема, такі псевдогрецькі назви, як Євпаторія, Севастополь, Сімферополь. Їхні назви ми не чіпали. Думаю, в перспективі після повернення Криму до складу України ми повернемось до цього питання. Однак зараз за основу можна брати законопроект про скасування сталінських указів і повернення селам і селищам історичної топоніміки.

– Чому цей законопроект не пройшов 2009 року?

Доній: На той момент у коаліції була більшість «помаранчевих» депутатів. Однак рівень ксенофобії у суспільстві і відсутність знань у галузі історії та культури були колосальні. Тому, хоч депутатська більшість формально була патріотичною, ми не зуміли переконати їх проголосувати за цей законопроект. Тут потрібна просвітницька робота.

– Сергію, декомунізація і повернення історичної топоніміки – це паралельні чи послідовні процеси? Чи вирішили поки обмежитись декомунізацією?

Громенко: Мені важко сказати, паралельні це процеси чи послідовні. Поки що є закон про декомунізацію, що передбачає зміну окремих назв, які підпадають під визначення цього закону. З іншого боку, ми розуміємо, що питання повернення Криму історичної топоніміки набагато ширше. Поки ухвалений один закон, ми діємо у його рамках. Буде ухвалений наступний – будемо діяти в рамках наступного закону.

– А як ви дивитесь на це з точки зору історика?

​Громенко: Я думаю, що давно час покінчити з цим головним болем і повернути Криму його історичне обличчя. Щоправда, я абсолютно згоден з Олесем в тому, що депутати у нас настільки мало підготовлені, що, дивлячись на список з 800 кримськотатарських і близько сотні інших національних назв, вони просто впадають у ступор і не голосують. Тому перед тим, як намагатись ще раз ухвалити цей закон, потрібно проводити з депутатами широку роз'яснювальну роботу.

– А до якої міри Криму потрібно повертати це історичне обличчя? Орієнтуватись на топоніміку, яка була до 1944 року, чи ще раніше?

Громенко: Я вважаю, тут необхідний певний компроміс, наприклад, щодо великих міст Криму.

– Нагадаю, що їх чотири: Сімферополь, Севастополь, Євпаторія і Феодосія.

Громенко: Ще Керч, але там назва не змінювалась. Що стосується цих чотирьох назв, їх можна було б залишити. А решту – перейменувати настільки, наскільки це можливо з погляду фіксації в історичних джерелах. Наприклад, у Білогірська культурно-історичний пласт невеликий. А ось Карасубазар – це, можна сказати, останній центр Кримськотатарського ханства і перший, до перенесення в Сімферополь, центр Таврійської губернії.

​– З назвою Каффа теж історично пов'язано більше, ніж із Феодосією.

Громенко: Історична назва Феодосія більш рання, ніж Каффа. Тож тут суперечливе питання, і в цьому випадку Феодосія виграє. Що стосується Євпаторії, тут просто компроміс, бо справжнє місто Евпаторіон було розташоване трохи південніше, на півдорозі до Сак – зараз це городище, відоме як Кара-Тобе. А з Севастополем уже нічого не зробиш. Цю назву не викреслити з підручників, із західноєвропейських хронік.

– У Олеся, здається, інша думка з цього приводу?

Доній: Я вважаю, що скасування сталінської топоніміки – це реально, це питання, яке вже давно назріло і перезріло. Я пішов би і далі, але вважаю, що це буде можливим за кілька десятків років. Наприклад, я повернув би історичну назву того ж Сімферополя, а це Ак-Мечеть, і Севастополя. Окрім того, я пішов би далі, чим простягається кримськотатарський пласт. Севастополь – єдине місто, навколо якого у мене була дискусія з друзями-кримськими татарами. Я повернув би йому давню назву Херсонес. Той же князь Володимир хрестився в Херсонесі, і це було за багато століть до Севастополя. Але очевидно, що це викликало би сильне політичне протистояння, тож цей процес має бути поступовим. Є, наприклад, питання з Одесою – імператриця Катерина свого часу перейменувала старе місто Хаджибей. Але очевидно, що зараз населення би це не сприйняло. Тому поступове, можливо, навіть неофіційне запровадження у вживання подвійних назв: Одеса (Хаджибей), Севастополь (Херсонес). Це було б якесь повернення історичної справедливості. Але питання повного повернення історичних назв, очевидно, довелося б залишити наступним парламентам України.

– З нами на зв'язку кримський політолог Дмитро Омельчук. Дмитро, я знаю, що в Криму є свої проекти з декомунізації топоніміки. Розкажіть про це докладніше.

Омельчук: Я хотів би для початку прокоментувати останню заяву Олеся з приводу перейменування Севастополя. Я думаю, це справа не наступного складу парламенту, а наступних поколінь – якщо до цього взагалі дійде. Питання ж у тому, наскільки це необхідно. У Криму це взагалі досить складна тема, оскільки вона значною мірою переплітається зі ставленням населення Криму до пам'яті Великої Вітчизняної війни – а під декомунізацію підпадає значна кількість назв цього пласту. Я наведу два приклади того, наскільки це впливає на політичну ситуацію. Коли 2014 року в Криму почали створювати загони так званої самооборони, в одному з райцентрів сталась наступна історія. Знайшлась людина, яка зателефонувала і повідомила, що, мовляв, з Армянська до вас їдуть два автобуси зносити пам'ятник воїнам-визволителям. Це стало сигналом до того, що в районі зібрались усі, хто міг, зокрема й мисливці з рушницями – і тоді й була сформована самооборона, яка до цього, загалом, була не потрібна. Та й у Сімферополі самооборона з'явилась після того, як з'явились чутки про те, що кримські татари будуть зносити пам'ятник Леніну.

– Дмитро, але ж ми говоримо не про пам'ятники, а про топоніміку.

​Омельчук: Добре, візьмемо топоніміку Криму: Кіровське, Бондаренкове – 30% топоніміки Криму за формальними ознаками підпадає під перейменування. Звісно, є окремі історичні назви, які можна було б повернути – той самий Карасубазар. Подвійна назва спрацювала б, я в цьому впевнений. Маса населених пунктів типу Щасливого та Веселого також могли би бути перейменовані запровадженням системи подвійних назв. Але, знову ж, робити це потрібно дуже поступово. Тому що, судячи з настроїв, які панують в Криму, там до подібних речей ставляться дуже негативно.

– Дмитро, дозвольте з вами не погодитись. За 25 років були перейменовані три населені пункти. Це Коктебель (Планерське), Партеніт (Фрунзе), та Інкерман (Білокаменське) під Севастополем. І ніхто з севастопольців не втратив свідомості, не емігрував, не почав революцію. Про яку поступовість може йтися?

Омельчук: Хочете зараз влаштувати революцію – спробуйте перейменувати Севастополь. Тоді точно мало не здасться.

– Але Севастополь якраз ніхто не чіпає, ця назва поки є найбільш компромісною для всіх. Які населені пункти, на вашу думку, не потрібно перейменовувати в Криму?

Омельчук: Усе, що пов'язане з Великою Вітчизняною війною. Але перейменовувати, звісно, є що: наприклад, у Криму кілька Кіровських і Ленінських. Я думаю, з часом це все зміниться. Але якщо зараз Верховна Рада України почне перейменовувати селища в Криму і нав'язувати свою позицію, це буде виглядати досить смішно, враховуючи, в якій ситуації сьогодні перебуває Крим.

– Дмитро, 2014 року, відразу після рішення кримського парламенту про референдум, було ухвалене зокрема й рішення про те, що в Криму можна використовувати два види назв: історичні й нинішні. Наскільки пам'ятаю, рішення оголошував сам Константинов. Однак про це забули, і реальних проектів щодо повернення історичних назв не було.

Омельчук: Ну чому ж, були. У Сімферополі низка вулиць має подвійну назву, і ніхто від цього не помер. У інших містах не берусь говорити, але в Сімферополі таке явище є.

Громенко: Треба сказати, що декомунізація і повернення історичної топоніміки – суттєво різні процеси. А тому і вам, Османе, і моєму колезі з Криму в жодному разі не можна змішувати вужів з їжаками.

– Але ці поняття частково накладаються одне на одне.

​Громенко: Дуже частково. Насправді Дмитро злегка пересмикнув. Закон України «Про декомунізацію» спеціально зумовлює вилучення з-під його дії назв і монументів, пов'язаних зі спротивом і вигнанням нацистів з України. Таким чином, ніхто при здоровому глузді не буде перейменовувати населені пункти, названі на честь героїв передостанньої для України війни. Ніхто не буде чіпати пам'ятники, монументи і тим більше місця поховання – навіть якщо на них зберігається радянська символіка і назви. Тому не третина, а всього лише 67 населених пунктів у Криму точно підпадають під дію закону про декомунізацію. А ось повернення історичної топоніміки – це вже питання компромісу між назвами, даними на честь героїв Другої світової війни, і більш старими назвами.

– Олесю, ви говорили про чотири великі міста, які не підлягають перейменуванню. Чому для них зроблений виняток, яким чином Україна на це пішла?

Доній: Це якраз свідчення того, що можна було піти й далі. І мені здається, що якась повільність і компромісність завдали шкоди Україні як державі, котра не засвідчила свою прихильність кримським татарам, які в ситуації російської агресії виявились найбільш проукраїнськи налаштованою частиною населення в Криму. Дуже сильний консерватизм і відсутність політичної культури, а також деяка ксенофобія частини української еліти відносно до кримських татар і стали причиною цього компромісу. Моя бабуся народилась у Тоганашміні – нині це Великосілля Нижньогірського району Криму. Яка проблема в тому, щоб перейменувати це село? Які обурення це б викликало? Зрештою, там ще є старожили, які пам'ятають назву Тоганашмін. Але просто ніхто не наважився. Коли говорять про те, що багато назв пов'язані з героями Другої світової війни, насправді це не так. З Другою світовою пов'язані назви типу Гвардійського, а більша частина назв типу Широкиного – ні. Мені здається, в цьому питанні потрібно було один раз виявити волю – але перед цим, безумовно, проводити просвітницьку діяльність. Але тих, хто міг би це зробити, не дуже хотіли слухати.

– Сергію, чи може Інститут національної пам'яті ініціювати розгляд таких питань, як повернення історичних назв тим 800 населеним пунктам, про які йшлось у законопроекті Олеся Донія?

Громенко: Все залежить від того, що ви вкладаєте в поняття «ініціювати». Ми не є суб'єктом законодавчої ініціативи і тому не можемо вносити такі пропозиції на розгляд Верховної Ради. Теоретично можна було б спробувати умовити Кабінет Міністрів як єдиний орган, який може висунути таку ініціативу.

– Наскільки я пам'ятаю, у вас були зауваження до законопроекту. Чого йому не вистачало?

Громенко: Законопроекту не вистачало пояснювальної частини – щоб депутати, які вперше бачать назви на кшталт Курман-Кемельчі, не втрачали свідомості. Думаю, ми всі винесли потрібні уроки, і тепер підготуємось більш якісно.