Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Сучасні події неможливо оцінити без порівнянь з історичними фактами, що дає право говорити про певні закономірності. Події на Майдані дворічної давнини, коли спецназ, внутрішні війська і «Беркут» застосовували проти мітингувальників силу, як кажуть юристи, «надмірну», що перевищує допустимі для правоохоронних органів межі. Чи бомбардування Донецького аеропорту в січні 2015-го і битва за купу розбитого снарядами бетону. Або січневі бої у Грозному, 1995 і 2000 років, коли від міста майже нічого не залишилось. Звідки витоки цього варварства?
203 роки тому, як повідомляють енциклопедії, російська армія під командуванням фельдмаршала Кутузова розпочала похід на захід, щоб звільнити Європу від Наполеона. За рік із гаком до цього, як писав Лермонтов, «Москва, спалена пожежею, французу віддана...». Досі сперечаються, хто підпалив Москву, але більша частина версій все-таки за те, що колишню столицю спалили самі росіяни, як би радянська історіографія не чинила спротив. Василь Верещагін, великий російський художник, 1898 року написав картину «Палії. Розстріл у Кремлі», на якій були зображені селянського виду мужики, в постолах і піддівках.
Василь Верещагін, окрім того, що був великим живописцем, зарекомендував себе і прекрасним публіцистом-дослідником, який написав півтора десятка книг з описом сюжетів, героїв і подій, пов'язаних із його картинами. Спочатку він збирав матеріал, потім описував і лмше потім розпочинав картину. Працюючи над «Паліями», він написав у своєму щоденнику: «Пожежа Москви надзвичайно роздратувала французів, і треба було на комусь зірвати злість. Наполеон наказав зладнати військові суди і розправлятися з паліями без усілякої пощади. У французів склалось тоді тверде переконання, ніби жителі Москви, і лише вони, навмисне влаштовували пожежу».
Червона армія грабувала фінів, грабувала «звільнених» чехів, поляків, угорців, румунів. Німців грабувала найбільше: то була ще й помста
Наступного року російська армія рушила до Європи – помститись і, як звучала офіційна версія, «звільнити Європу від Наполеона». Приблизно так, як звучала версія Радянської армії в середині 40-х років. Тоді, в поході у Європу в 1813-14 роках, фельдмаршал Кутузов не ставив за мету окупацію, на відміну від радянських військ, які вирішили прихопити кілька країн Східної Європи, оскільки комуністам не вистачало території для майбутньої «світової пожежі». Париж у тому поході 19 століття трохи пограбували, казаки повеселились, про що у французів досі живі спогади в оповіданнях, переданих нащадкам, у гравюрах і живописних полотнах, а також літературних творах. Тоді в російській мові і закріпилось французьке слово «мародер» (maraudeu), в етимологічних словниках – солдат-грабіжник, який самовільно відсутній для грабежу.
З 1813 року цей термін став надзвичайно популярним, особливо коли йшлось про те, що робить російська армія на окупованих територіях. Червона армія грабувала в перші роки радянської влади, потім грабувала фінів, грабувала «звільнених» чехів, поляків, угорців, румунів. Німців грабувала найбільше: то була ще й помста. Крадене на користь не йшло: якщо вивозили до СРСР обладнання заводів, то воно потрапляло до рук радянських інженерів, які погано знали досконаліше німецьке обладнання. Німеччину грабували всі, кому не лінь, – від солдатів, які вивозили килими і посуд, годинники і прикраси, до генералів і маршалів, які ешелонами надсилали додому живопис і скульптури, гобелени і гравюри з пограбованих замків, музеїв і галерей. Радянське командування розпорядилось, щоб кожен із солдат-«визволителів» міг раз на місяць офіційно надсилати додому посилку з награбованим майном, яке скромно називали трофеями. Хоча зазвичай трофеями називають військове майно – зброю, техніку і боєприпаси.
Згідно з інформацією Головного трофейного управління СРСР, одні тільки державні трофеї вмістились у 400 тисяч вагонів: було перевезено 2885 заводів і 96 електростанцій, 2,3 мільйони тонн зерна, 1 мільйон тонн картоплі та овочів, по півмільйона тонн жирів і цукру, 20 мільйонів літрів спирту, 1335 тисяч голів худоби. Коли в немилість потрапив маршал Георгій Жуков і 1948 року слідчі держбезпеки обшукали його квартиру і дачу, то там виявили 194 предмети цінних нерадянських меблів, 483 шкурки хутрових звірів, 4000 метрів тканини, 44 килими і гобелени, 55 музейних картин, 7 ящиків із кришталем і порцеляною і багато іншого.
Традиції мародерства зберігались і після розпаду СРСР. У першу і другу чеченські війни масштаб мародерства був зрівняний хіба що з походом казаків на Париж. Тактика мародерства була трохи іншою – грабували під прикриттям «зачисток». Ганна Політковська в своїй книзі описувала одну з таких операцій у Нових Атагах 28 січня 2002 року: «Я був удома. Я знав, що хвіртка має бути відчиненою, інакше вони танком або БТРом виб'ють ворота, – розповідає 70-річний Імран Дагаєв. – О пів на сьому ранку до нашого двору увірвались військові. На мене направили автомат. Я відразу показав паспорт, але вони навіть не звернули на нього уваги. У решти членів родини теж не запитали паспортів. Перша вимога військового, найімовірніше старшого, була такою: «Давай гроші і золото!». Він же додав: «Що є цінного, давай все». Я відповів: «У мене немає грошей і золота, я отримую пенсію, і на цю пенсію ми живемо – нас одинадцятеро». Він сказав: «Мене не стосується, як ти живеш. Давай!» Вони розійшлись по кімнатах, стали все перевертати догори дном. Рухатись нікому не дозволяли. Шифоньєр з одягом кинули на підлогу, і він відразу розколовся. Стали нишпорити в посуді. В одній із ваз знайшли золоту каблучку та ланцюжок моєї невістки. Їх взяв один із військових. Інші стали вибирати посуд. У них були приготовлені поліетиленові пакети, вони туди склали сервіз. Один узяв мої нові туфлі і по одному засунув їх собі в куртку. Сервант із залишками посуду жбурнули на підлогу, і весь посуд розбився. Перекидали крісла та дивани і розрізали їх ножами в пошуках захованих грошей. Але більше нічого цінного не знайшли». У будинку Тетяни Мацієвої вкрали: 1) медаль «За трудову доблесть», 2) відеодвійку, 3) м'які подушки і меблі виробництва НДР, 4) трюмо виробництва ВНР, 5) 4 килими зі стін, 6) 35 ігрових касет, 7) мішок картоплі, 8) мішок цукру – 50 кг, 9) чоловіче взуття (2 пари чобіт і 1 пару кросівок)».
Чому спочатку все знищується, а потім оспівується «подвиг» російського чи радянського солдата? Чому грабіж чи мародерство стало природним продовженням будь-якої окупації?
Масштаби мародерства в Чечні неможливо підрахувати, забирали все – автомобілі, меблі, побутову техніку, одяг, взуття, посуд. Історія повторилась 2008 року, коли 58-а армія увійшла до Грузії, щоб «захистити» осетинів. Щоправда, «захищати» вони стали 8 серпня, хоча на території «Південної Осетії» були вже 2 серпня. Потім вони стали захоплювати все більше, дійшовши до Поті на заході Грузії, захопивши Кутаїсі, Хашурі, Горі, розташувавши бронетехніку в 36 кілометрах від Тбілісі. Часу для мародерства було мало, тому розпочали відразу: на численних відео є кадри добра, що вивозять на БТРі, – килими, телевізори, велосипеди. Символом російського мародерства в Грузії став унітаз, який виламали на базі грузинської армії в Сенакі і теж вивезли до Росії. У Поті грабували склади фірми «Нігорі», у селах забирали банки з соліннями і варенням. Важко уявити, що було би з Тбілісі, якби туди увірвались «визволителі».
Тепер на черзі Україна. В окупованих районах викрадають автомобілі та грабують залишені квартири і будинки, демонтують заводи і фабрики, вивозять до Росії. Неможливо пояснити жорстокість, із якою бомбили Донецький і Луганський аеропорти, підривали мости і дороги. Як неможливо без сліз дивитись на остови будівель у розбомбленому Грозному або в спотвореному 1943 року радянськими бомбардуваннями Києві. Чому спочатку все знищується, а потім оспівується «подвиг» російського чи радянського солдата? Чому грабіж чи мародерство стало природним продовженням будь-якої окупації?
У російській історії величезна кількість подібних прикладів, але найжахливіший пов'язаний з ім'ям Івана Грозного. 12 січня 1570 року він віддав наказ на розграбування і знищення Великого Новгорода. Приводом, як вважають історики, послужив донос і підозри у зраді. Був похід, під час якого пограбували всі міста дорогою від Москви до Новгорода. Дорогою Малюта Скуратов особисто задушив у тверському Отрочому монастирі митрополита Філіпа. Кількість жертв у Новгороді була більшою від 27 тисяч із 35 тисяч мешканців міста. Розгром тривав шість тижнів, людей тисячами катували і топили у Волхові, місто розграбували, майно церков, монастирів і купців конфіскували. Нагадую, це сталось на території Росії в другій половині 16 століття поміж людей, які за трохи більше ніж два століття стануть називати себе «росіянами».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
