Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Ви чули вислів «реальна політика» (Realpolitik)? Це коли вам кажуть, що «обставини сильніші за нас». Це коли ваші друзі замість того, щоб допомогти вам захистити ваше життя, честь і гідність кажуть: «Ну, ви ж розумієте». І опускають очі.
Це коли великі, сильні і благополучні країни не хочуть війни. Просто тому що війна – це майже завжди зайві неефективні витрати, які заважають бізнесу і виборам. А вибори – це ж майже постійний процес у великих, сильних і демократичних країнах. Ріалполітик – це коли великі країни йдуть на все нові й нові поступки диктатору, який зарвався. У надії отримати світ. Але в результаті отримують нову війну.
Виникнення вислову «реальна політика» приписують різним мислителям. Історики кажуть що в політичну літературу в середині дев'ятнадцятого століття цей вислів увів Людвіг Август фон Рохау.
Насправді кожен вкладає в цей термін своє. Чехи в 1938 році зрозуміють, що «реальна політика» – це Мюнхен і розподіл країни. Поляки в 1939 році – надовго запам'ятають, що ніхто не буде гинути за Гданськ. Ніхто, окрім поляків.
«Реальна політика» – це не те, коли просто перемагає найсильніший. Це коли сильні держави кажуть, що всі рівні, але дотримуватися домовленостей чомусь мають тільки невеликі і не дуже сильні держави
«Реальна політика» – це не те, коли просто перемагає найсильніший. Це коли сильні держави кажуть, що всі рівні. І що все потрібно вирішувати шляхом домовленостей. Але дотримуватися домовленостей чомусь мають тільки невеликі і не дуже сильні з економічної чи військової точки зору держави.
Звичайно, на словах все буде пояснено зовсім не так. Скажуть, що краще поганий мир, ніж недобра сварка. А ще, що народ, який вибирає політиків на заході, – не зрозуміє, для чого потрібно «битися» за умовний новий Гданськ.
Саме це називається «реальною політикою». Поляки дуже добре знають, що це таке. Межі сучасної Польщі були встановлені великими країнами. Втім, межі довоєнної Польщі теж були намальовані не без участі великих країн. Закреслені, стерті і намальовані по новій.
У ситуації з Кримом нам, українцям, теж все частіше говорять про те, що треба бути реалістами. Що Росія сама з Криму не втече. Що є тільки один спосіб повернення Криму – дипломатичний. За великим рахунком це означає перемогу так званої «реальної політики».
Так, є санкції. Так, більшість країн світу не визнали російську анексію Кримського півострова. Та є бізнес. Зокрема і європейський. Який йде в Крим. Який користується будь-якою можливістю. І якщо в Криму відкривається підприємство, яке офіційно працює під європейським брендом, – це означає, що заробіток у Криму для європейського бізнесмена – більший, ніж втрати від можливих санкцій в Європі та Україні.
Реалізм полягає в тому, що нам пропонують відмовитися від правил, які встановили самі великі країни
Реалізм полягає в тому, що нам пропонують відмовитися від правил, які встановили самі великі країни.
Нападати на інші країни не можна. Але якщо ти офіційно не оголошуєш про напад – то можна.
Анексувати територію інших країн не можна. Але якщо ти називаєш процес захоплення території сусідньої держави «референдумом», то можна.
Агресор має бути засуджений і зобов'язаний вивести свої війська з окупованої території. Але якщо ти постійний член Ради безпеки ООН – то можна нічого цього не робити.
Що ж пропонує Україні «реальна політика»? Засудження агресора. Санкції, які не заважають європейському бізнесу працювати в окупованому Криму. І якийсь план «анаконда», про який всі чули, але ніхто не бачив.
Чи повернуться самі собою захоплені Росією українські території? Однозначно ні. Жодна окупована територія сама собою не поверталася до моменту капітуляції або відступу окупанта. Чи може Україна відвоювати захоплені території? Відповідь однозначна – ні.
Чи може Україна повернути контроль над Кримом у разі дестабілізації ситуації в самій Росії? У разі реалізації саме того сценарію, який називається «розпад Росії»? Теоретично це можливо.
І ось тут варто говорити про «реальну політику» по-українськи. По-перше, Україна мала робити все можливе, щоб економічна ситуація в Росії ставала гіршою. По-друге, робити все, щоб росіяни побачили чіткий зв'язок між своїм економічним становищем, яке постійно погіршується, і анексією Криму.
Чи готова Україна повторити все те, що витворяла Росія в лютому-березні 2014 року?
І, звичайно, Україні потрібно готуватися. Чи готова Україна повторити все те, що витворяла Росія в лютому-березні 2014 року? Чи готова Україна заблокувати російські військові частини? Чи готова Україна підняти українські прапори над усіма будівлями адміністрації в Криму? Чи готова Україна замінити всіх поліцейських, прокурорів, суддів, чиновників у звільненому Криму?
Чи готова Україна до повернення Криму, про який говорять так багато і роблять так мало? Це і є головне питання для «реальної політики» України стосовно Криму.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
