Колись класик написав: «На Різдво усі трохи волхви». Трактувати ці слова можна по-різному. Можна і так: кожен бере свою порцію ладану, золота або смирни і вирушає за зіркою шукати колиску Спасителя. Знайдеш – твоє щастя, ні – одна надія, що сусід знайшов, неважливо, цар твій сусід чи пастух. Інакше – кранти. Світ зануриться в темінь.
І ось часом мені здається, що репетиція цього занурення якраз зараз і відбувається.
Так що, виходить, тут у нас, в Криму, в переддень Різдва говорити доводиться вже не про Віфлеємську зірку, а про імлу, що покриває півострів. І якщо минулий святвечір слово «імла» було метафорою, то зараз це звучить як метеозведення.
Вирішили ми проїхатися в переддень Різдва до друзів, до Севастополя. Так, ненадовго, на півдня.
В Криму в переддень Різдва говорити доводиться вже не про Віфлеємську зірку, а про імлу, що покриває півострів
Виїхавши з Сімферополя, явно відчувається, що Крим, нарешті, попустило. Я маю на увазі абсолютно нелюдську погоду, коли офіційні мінус п'ятнадцять, помножені на 98-відсоткову вологість, і вітер, який метеорологи делікатно іменують «міцним», начисто випалюють будь-яку здатність мислити у тих, хто ризикнув виглянути на вулицю. Саме випалюють, бо виморожування – дія, розтягнута у часі, а тут через мить залишається лише одна думка: як би скоріше забратися з вулиці.
А зараз вже начебто і зима встановилася суто кримська – сльота, трохи вище нуля, загалом, гуляти можна.
У Севастополі дорогою заглянули тільки на площу Нахімова. Бути в Севастополі і не побувати на Графській пристані – це якось нешанобливо.
Окрім головної ялинки міста, з новопосталого тут виявився невеликий ярмарок матрьошечно-лаптєвого плану. Людей небагато. В очі впадає засилля двох російських регіонів.
Ніколи б не подумав, що маленькі й далекі, можна сказати, занедбані Башкирія та Алтай тягнуть половину несировинного експорту Росії. Особливо Алтай, де сімейство старовірів Ликових півстоліття ховалося від всевидющого ока НКВД-КДБ.
Тут тільки залишається процитувати старий радянський, вельми політнекоректний анекдот: «Ай, молодца!»
Вся інша Росія, виходить, здатна виробляти тільки АК-47 (або який там за рахунком?), «Іскандери» та нафту марки «Brent»?
Але цей товар на різдвяному базарі серед звичайних людей, навіть якщо вони живуть у Севастополі, попитом, очевидно, не користується. Тут потрібна їжа і ширвжиток, в крайньому випадку, побутова електроніка.
Очевидно, не такі вже й великі пенсії дістаються звичайним севастопольським пенсіонерам, тим, які не служили і не вислужилися
Якщо вам здається, що я єхидствую, то це не так. Я тільки констатую. Хоча проста констатація, якщо вдуматися, іноді виглядає уїдливіше за будь-якого Задорнова.
Підійшла акуратно вдягнена бабуся з не менш акуратно обшитою тканиною коробкою на візку-кравчучці й делікатно поцікавилась, чи не бажаю я пиріжків з кавою. Раніше я таких бабусь на Нахімова ніколи не бачив. Очевидно, не такі вже й великі пенсії дістаються звичайним севастопольським пенсіонерам, тим, які не служили і не вислужилися.
О, мавр, який зробив свою справу. Ось звідси, з цього будинку півтора роки тому все і починалося.
Лише дев'ять букв, а як багато в цьому звуці для серця російського злилося! Як багато в ньому відгукнулося...
Мда... Висновок очевидний – не можна так легковажно і пофігістично ставитися до букв, які сторонні люди малюють на вашому домі. Будинок же стоїть у центрі Севастополя, а не Москви.
На Графській пристані без змін.
Морські трамвайчики. Для тих, хто не в курсі – на фотографії представники типового міського транспорту Севастополя.
Возять людей на ту сторону Північної бухти, якщо їхати на автобусі в об'їзд – кілометрів зо п'ятнадцять, навпростець, водою лише кілометр. Тобто для севастопольців цей транспорт не екзотичніший за міський тролейбус.
За своє довге життя морські трамвайчики вранці піднімають третій за рахунком державний прапор на флагштоку
При погляді на ці раритети так і крутиться на язиці питання – а чи не пам'ятають шановні катерки минулої окупації Севастополя, 1942-1944 років? Хоча точно знаю, що не пам'ятають. Подумати тільки, за своє довге життя вони вранці піднімають третій за рахунком державний прапор на флагштоку. І навіть ім'я їм змінювати не довелося – хтось дуже мудро назвав трамвайчики на честь стародавніх богів. Чи планет?
Південна бухта. Біля причалів з кожним роком дедалі менше військових кораблів Росії (українських, зі зрозумілих причин, немає зовсім). Навіть торік їх тут стояло кілька, а в гостинному українському Севастополі російських есмінців і сторожовиків взагалі було, як мух в м'ясній крамниці. А може, санкцій бояться? Або гидують невизнаною гаванню?
Десятиліття йде за десятиліттям, століття за століттям, десь з'явилися айфони, космічні телескопи, антибіотики п'ятого покоління, але тут пишаються лише одним. Може, більше нічим?
Хіба що внутрішній туризм на підйомі. Щоправда, клієнти про підйом не знають, бо мене заманювали на півгодинну прогулянку бухтою за дитячим квитком, 200 рублів (65 гривень). Тобто менше трьох доларів.
Та запропонуй мені хто-небудь півгодинну поїздку катером за двадцять чотири гривні у 2013-му, я б плюнув на все і катався з ранку до ночі.
Зважаючи на дим, цей пароплав на протилежному березі бухти працює на вугіллі. Такого я давненько не бачив, але блекаут, напевно, може воскресити багато чого, про що давно вже ніхто не пам'ятає. Цікаво, а як виглядає в 21 столітті кочегар?
А ось цей лев, поранений часом, ядрами і кулями, бачив Льва Миколайовича Толстого. Ну, і всіх, відповідно, хто взагалі побував тут після 1844 року, коли мармуровий звір тут оселився.
Це дійсно заслужений севастополець.
Віддавши данину Графській пристані, ми більше нікуди не заїжджали і прямо вирушили у гості.
А потім відбулося те, що й стало приводом до написання цього тому «Записок». Точніше сказати, нічого екстраординарного, просто раптом мені здалося, що пошуки волхвів закінчилися невдачею і світ занурюється в темряву, причому буквально.
А було все так.
Ми вирушили додому, в Сімферополь, о шостій вечора. І коли повернули на Остряки, тобто проспект генерала Острякова, щоб виїхати з міста Балаклавським шосе, цей район накрило віялове вимкнення.
Тролейбуси, зупинені в Севастополі через брак електроенергії 31 грудня, судячи з усього, так і не почали роботу, принаймні жодного тролейбуса ми не побачили. З маршрутками, якими влада обіцяла замінити тролейбуси, картина була приблизно такою ж. Та й взагалі машин, попри годину пік, було напрочуд небагато. Хоча, можливо, десятиденні загальні канікули, оголошені владою Криму з 1 до 10 січня, знизили транспортне навантаження.
Щоб даремно не витрачати на поліклініки і школи дорогоцінні кіловати і щоб не платити стимулюючі надбавки, які належать медикам і педагогам до окладу, оголошується царською милістю загальна відпустка
До речі, про канікули. Вчителям і лікарям про відпустку, яка триватиме з 1 до 10 січня, оголосили 31 грудня. Жест, звичайно, з боку кримської влади широкий, особливо якщо враховувати дві проблеми, тягар яких влада сильно полегшує собі таким чином – брак грошей і електрики. Тобто, щоб даремно не витрачати на поліклініки і школи дорогоцінні кіловати і щоб не платити стимулюючі надбавки, які належать медикам і педагогам до окладу, а тільки у випадку виходу на роботу (у відпустці не нараховуються, тільки оклад), оголошується царською милістю загальна відпустка.
Пояснення: стимулюючі надбавки складають понад 50% зарплати, наприклад, дільничного лікаря, оклад якого в голому вигляді до оподаткування та без цих самих надбавок становить з цього року 12 тисяч рублів (3 960 гривень).
Втім, я відволікся.
У деяких багатоповерхових будинках ще горіли вікна, деякі вже стояли чорними брилами. Небо, вкрите хмарами, та ще й на новий місяць, виглядало як вишневий кисіль. А місто, особливо навколо багатоповерхівок, які яскраво світяться вікнами, миттєво стало нагадувати нічні джунглі. Рідкісні магазини вздовж дороги освітлювалися генераторами, але досить тьмяно, більшість же стояли зовсім темними, вуличні ліхтарі повністю вимкнені.
Дві третини світлофорів не працювали, і на складних перехрестях водії, які їдуть головною смугою, пропускали машини з другорядних відповідно до своєї вихованості та свого темпераменту. Регулювальників-поліцейських, зрозуміло, не було – російські ГІБДДешники до цієї роботи ставляться вельми зарозуміло, у мене вже були можливості особисто переконатися.
Невідомість, якою покрите майбутнє і міста, і людей, які в ньому живуть, накладає на цей морок, що наступає, особливий відбиток
Так, в Сімферополі теж вимикають світло, але вдома, як кажуть, око вже звикло. Та й таких широких панорам, коли з вікна проїжджаючого автомобіля видно півміста, у Сімферополі небагато.
Так що враження від зануреного в темряву Севастополя, коли квартал за кварталом їдеш на машині, а місто все темніше й темніше, залишається досить сильне.
І невідомість, якою покрите майбутнє і міста, і людей, які в ньому живуть, накладає на цей морок, що наступає, особливий відбиток.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
