Вбивства на Майдані й утеча Януковича «пов’язані» з російськими номерами – прокурор ГПУ

За найбільш скромними підрахунками адвокатів родин Небесної сотні, матеріали проваджень по Майдану сьогодні налічують приблизно дві тисячі томів. За різними епізодами затримані майже 20 осіб. Кілька справ уже передано до суду, більшість – на стадії досудового розслідування. А 9 грудня було винесено перший вирок – по так званій справі «харківських тітушок». Утім, одному з фігурантів цієї справи Рагімову Таваккулу Магеррамогли, на момент затримання – слідчому харківської міліції – вдалось утекти. Ця втеча стала вже третьою успішною спробою підозрюваних у справах Майдану сховатися від органів слідства.

Про перспективи розшуку Рагімова, а також про розслідування так званого «російського сліду» ми поговорили із прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Управління спеціальних розслідувань ГПУ Олексієм Донським, який здійснює процесуальне керівництво у справі «харківських тітушок», а також у низці інших «майданівських» проваджень.

– Щодо «російського сліду» дуже багато здогадок і гучних заяв. Що на сьогоднішній день відомо слідству?

– Слідство ще не завершено, тому можу дати лише схематичну інформацію.

Кажучи про «російський слід», особисто я маю на увазі ініціаторів, або, якщо можна так висловитись, «ідеологів» масових убивств протестувальників, які впливали на Януковича й інших високопосадовців для віддання ними злочинних наказів. Ці дані ґрунтуються на аналізі телефонних переговорів Януковича, зокрема, безпосередньо під час масових розстрілів протестувальників.

У нас немає жодних підтверджених даних про участь російських снайперів на Майдані. Взагалі-то, громадянство злочинців могло бути будь-яким, це не є принциповим, важливо лише те, хто і з якою метою їх використовував. «Російським слідом» ми називаємо осіб, які зараз ідентифіковані лише на рівні номерів телефонів російських операторів зв’язку. У системі подій, що включає в себе події 18 лютого 2014 року, вбивства на Інститутській 20 лютого, Харківський з’їзд 22 лютого й утечу Януковича за межі України 22-23 лютого. Через контакти Януковича й Азарова ми зафіксували «участь» одних і тих самих користувачів мобільних телефонів російських операторів зв’язку. Інакше кажучи, певні визначальні події сценарію, які відбувались після початку вбивств 18 лютого, контекстно узгоджуються з цими телефонними дзвінками.

Виходячи з того, що ми встановили, ці користувачі мають стосунок до російських силових структур.

– А як щодо появи в Києві помічника президента Росії Владислава Суркова 20 лютого, про що заявляв Валентин Наливайченко?

– Сурков у січні-лютому 2014 року дійсно кілька разів приїздив до України, але саме 20 лютого 2014 року він прилетів до Києва тільки о 19-й годині. До того він востаннє був у Києві 15 лютого. Це зовсім не свідчить про його непричетність, але складно уявити, як він міг дистанційно з-за меж країни керувати снайперами, як це стверджує Наливайченко. При цьому, коли ми слідчим шляхом самі встановили певні факти щодо Суркова та його перебування в Україні й доручили СБУ їх перевірити, то у відповідь не отримали жодної інформації.

– Згадані вами російські номери з’явились в Україні 18 лютого чи бували тут і раніше?

– Усього в цьому зв’язку встановлено «групу» російських телефонів, більшість із них вперше з’являються в контактах із абонентами українських операторів саме 18 лютого й активно зв’язуються з Януковичем та його охороною безпосередньо під час убивств 20 лютого.

Слід зазначити, що окремі з них і надалі, 22-23 лютого, перебували на території Донецької області й синхронно контактували з охороною Януковича та з одним із високопосадовців Збройних сил Російської Федерації. Ім’я останнього встановлене, але назвати його я не можу.

– Він залучений до донбаської воєнної кампанії?

– Наскільки можна судити з повідомлень у ЗМІ, – залучений.

Розумію, що інформація, яка з’являється в ЗМІ про «російський слід» часом може здаватись суперечливою. Але справа в тому, що про підозру можна повідомити лише ідентифікованим особам, а не номерам мобільних телефонів. Саме тому поки що немає й офіційних підозр. Зі зрозумілих причин ми не можемо направити до Росії клопотання з проханням повідомити власників цих номерів. Тож маємо їх встановлювати власними силами, що потребує часу.

Слідством встановлено багато важливого, що наразі не може бути розголошено. Робота триває.

«Вирок у справі «харківських тітушок» має виховний характер»

– Ви задоволені вироком у справі «харківських тітушок»?

– Так, адже завдання прокуратури в цьому випадку полягало в тому, щоб виконавці найнижчого рівня отримали реальний термін. Цей вирок має як превентивний, так і виховний характер, бо, залучаючи таких осіб до злочинних дій, організатори їх зазвичай переконують, що вони не будуть позбавлені волі, максимум – умовний термін. Це важливо ще й тому, що «тітушки» як явище на сьогодні нікуди не зникли.

У ЗМІ були закиди щодо того, що вирок – м’який. Насправді, ми виходили з того, що, хоча обвинувачені не визнавали власної вини, вони допомагали слідству викрити Рагімова, який і втягнув їх у злочин. Тагіров та Ісламлі дали відносно Рагімова такі показання (і це відбувалось уже в суді), що коли буде встановлено місцеперебування останнього, думаю, з огляду також на інші здобуті докази, ніяких проблем із доведенням його вини в суді не виникне.

На сьогоднішній день ще три особи в рамках цього провадження оголошені в розшук: лідер «Оплоту» Євген Жилін, який координував харківську групу «тітушок» у Києві (йому інкримінується, окрім іншого, катування, оскільки доведено, що він особисто катував потерпілого Іваненка), та двоє його найближчих «партнерів» по «Оплоту». Згідно з нашими даними, один із них перебуває в Криму, інший – у Москві.

– Чи надходили до України звернення щодо передачі засуджених Тагірова та Ісламлі для відбування покарання до Азербайджану?

– Ні, таких звернень не було. Але з нами активно листується Генеральна прокуратура Азербайджану щодо Фатуллаєва (третій громадянин Азербайджану, який брав участь у подіях січня 2014 року – КР). Після оголошення Україною Фатуллаєва в розшук через Інтерпол, його місцеперебування в Азербайджані було встановлене, йому заборонили виїзд із країни. Утім, Азербайджан не передаватиме нам свого громадянина, натомість нам запропонували передати кримінальне провадження до Азербайджану. Щоправда, тут є певні процесуальні нюанси, які ми намагаємось урегулювати.

– Чи має слідство інформацію щодо того, де може перебувати Рагімов?

– Є тільки офіційна інформація від ДПСУ: державний кордон України він не перетинав. Його розшук доручений СБУ. Маємо певні зачіпки. Можу запевнити, що з боку слідства та процесуального керівництва вживаються всі можливі заходи, щоб встановити його місцеперебування.

– А чи подавали Рагімова в розшук через Інтерпол?

– Зараз це належить до компетенції СБУ, оскільки розшук Рагімова доручений їм. Генеральна прокуратура України надала для цього всі необхідні документи (у списку розшукуваних осіб на сайті «Інтерполу» Рагімова наразі немає – КР).

«Можу припускати, що наявність ознак складу злочину в діях харківської міліції є»

– Характерним є те, що перші засуджені по справах Майдану – громадяни Азербайджану. Руки слідства дотягнулись тільки до тих, у кого в Україні немає «даху»?

– Ми притягали тих, кого потерпілі змогли впізнати, незалежно від громадянства. Частина осіб тоді діяла у балаклавах, що не дало змоги їх ідентифікувати.

Рагімову, який виступав щодо двох засуджених організатором злочинів, суддя Печерського районного суду Катерина Середа, без будь-яких законних підстав, незважаючи на докази спроб тиску Рагімова на інших підозрюваних та потерпілих, змінила запобіжний захід на не пов’язаний із триманням під вартою. У підсумку це дало змогу йому втекти. Причому, цю втечу він готував щонайменше 2,5 тижні, докази ми виявили під час обшуку. Він є співробітником міліції і багато знає про Жиліна й інших організаторів злочину, осіб, які координували дії «Оплоту» в Києві.

– Чи не вбачаєте Ви в діях харківської міліції підстав для порушення кримінального провадження, у зв’язку зі сприянням втечі Рагімова?

– Внесенню інформації до ЄРДР має передувати службова перевірка, яка визначить причини, чому на обвинуваченого, всупереч рішенню суду, не було одягнуто електронний браслет.

– Такої перевірки не було?

– Дані про таку перевірку до ГПУ не надходили. В силу своїх повноважень, я не маю документів, щоб вивчити цю ситуацію глибше, але із тих фактів, які є «на поверхні», можу припускати, що наявність ознак складу злочину в діях харківської міліції, щонайменше за статтею 367 ККУ («Службова недбалість» – ред.), є.

«Коли ми викликали на допит Ахметова, керівництво ГПУ хотіло заздалегідь отримати питання»

– Який спротив Ви зустрічали у перебігу розслідування цього провадження або інших справ по Майдану?

– Прямого спротиву я особисто не зустрічаю, разом із тим тут є низка інших проблем.

Робота Департаменту кримінального розшуку, з яким у слідства була налагоджена ефективна співпраця, паралізована з моменту створення Національної поліції, адже не було внесено необхідних змін до КПК. А через відсутність оперативного супроводу вже більше місяця розслідування по «тітушках», як і по інших «майданівських» провадженнях, – стикається із винятковими труднощами. У нас є також серйозні проблеми з оперативним супроводом з боку підрозділу по боротьбі з корупцією – в окремих випадках рівень «супроводження» з їхнього боку інакше як саботаж охарактеризувати не можу.

Ще одна суцільна проблема – «портновсько-пшонківський» Кримінальний процесуальний кодекс, який створює штучні перешкоди у розслідуванні: і бюрократичного, і організаційного, і юридичного характеру. На щастя, Верховна Рада України останнім часом значно оптимізувала окремі процедури, що стосуються розслідування злочинів, проте чомусь лише корупційних, і лише тих, що підслідні Національному антикорупційному бюро. Але хіба масові вбивства, катування й інші особливо тяжкі злочини є менш суспільно небезпечними? Чому, наприклад, особу, підозрювану в учиненні хабарництва чи іншого тяжкого чи особливо тяжкого злочину, підслідного НАБУ, можна затримати без ухвали слідчого судді, суду, коли є обґрунтовані підстави вважати, що можлива її втеча, а підозрюваного у вбивствах, організації банди чи правоохоронця, підозрюваного в масових розстрілах громадян – ні?

– Адвокати родин Небесної сотні неодноразово заявляли про системне перешкоджання слідству, буквально існування злочинної групи, яка здійснює координацію зриву розслідування. Що Вам про це відомо?

– Я не володію конкретною інформацією та доказами про це.

– Але Ви ж самі про це заявляли на прес-конференції.

– Я говорив про суди.

– Але ж суди, мабуть, не із власної ініціативи діють...

– Можна робити такий висновок, але хто, де і коли давав їм вказівку – щодо цього в мене інформації немає. Хоча в мене так само немає сумнівів, що суддя Волкова не самовільно ухвалювала рішення про звільнення Садовника з-під варти... На сьогоднішній день останній відомий мені подібний випадок – це згадане рішення судді Середи щодо звільнення Рагімова. Від того моменту з фактами умисної протидії розслідуванню принаймні у кримінальних провадженнях, у яких мною здійснюється процесуальне керівництво, я не стикався. Так само з жодними фактами тиску або незаконних вказівок з боку керівництва я з січня цього року, тобто з моменту зміни керівництва Генеральної прокуратури України, не стикався.

– Це означає, що ДО зміни керівництва Ви стикались із фактами тиску або незаконних вказівок? З якими саме?

– Були спроби протидіяти, коли ми викликали на допит Ріната Ахметова. Спочатку від нас зі слідчим керівництво ГПУ хотіло заздалегідь отримати питання, потім були наполегливі вимоги перенести допит на інший день. Ми наполягли на своєму: Ахметов у супроводі начальника Головного слідчого управління прибув на допит у призначений час, і звісно, питання для допиту ми нікому наперед не розкривали.

ГПУ не може встановити заступника генпрокурора, який не дав дозволу на арешт Садовника

– Чи є якісь запобіжники, щоб убезпечити себе від втеч інших затриманих по справах Майдану, зокрема найбільш «крупних» із затриманих фігур – Щеголєва, Янишевського…

– Теоретично, якщо, наприклад, із Янишевським виникне така ж ситуація, як із Садовником, впевнений, що ми з колегою, маючи попередній досвід, знайдемо аргументи переконати керівників ГПУ – виділити нам спецпідрозділ для затримання підозрюваного.

– А чому в ситуації із Садовником не просили?

– Ми просили.

– Керівництво ГПУ вам відмовляло?

– Це є предметом слідства відділу, який займається розслідуванням протидії розслідуванню майданівських справ. І я, і мій колега вже неодноразово брали участь у слідчих діях.

Що стосується Садовника, то ми, маючи юридичні аргументи на користь взяття його під варту на підставі чинної ухвали суду, звернулися до керівництва свого відділу для отримання дозволу від замгенпрокурора для залучення спецпідрозділу. Це була п’ятниця, кінець робочого дня, мала бути конкретна посадова особа, яка підпише постанову. Наше безпосереднє керівництво погодилося, далі пішло до керівництва більш високого рівня, там також дали згоду, а далі вже начебто пішли узгодження безпосередньо з одним із заступників генерального прокурора чи самим генеральним прокурором (на момент втечі Садовника на посаді генерального прокурора перебував Віталій Ярема – КР). Нібито (бо ми там не були присутні) саме на тому рівні й відбувся збій. Нам сказали, що діїї не погоджують.

– Хто саме не підписав?

– Проводяться слідчі дії й тому не можу повідомляти деталі... Я так думаю, що це дотепер не встановлено.

– Не встановили замгенпрокурора чи генпрокурора, який не дав дозволу?

– Я лише кажу про те, учасником чого був особисто. Ми з колегою наполягали на затриманні Садовника, повідомляли, що готові взяти всю відповідальність на себе, проте спілкувались із цього приводу лише зі своїм начальником відділу. До заступника генерального прокурора України ми не ходили, а підписання постанови про застосування спеціального підрозділу належить до виключної компетенції службової особи такого рівня.

Також я б хотів висловитись щодо негативних коментарів відносно наших дій, які часто не мають під собою обґрунтованих підстав. Особливо неприємно, коли такі коментарі висловлюють люди, які позиціонують себе як моральні авторитети. Наприклад, для мене дивно було почути заяву Єгора Соболєва про те, що те, що досудові розслідування у провадженнях щодо високопосадовців зупинені, отже, нічого не робиться. Людина, яка користується заслуженою повагою в суспільстві, мала б, принаймні, дізнатись, за яких умов провадження зупиняються, чому і з якою метою це робиться і що це означає.

Аргументація проти зупинення проваджень абсолютно співзвучна з вимогами захисників тих високопосадовців. Саме вони засипають нас та суди скаргами, щоб ми відновили розслідування. І логіка адвокатів зрозуміла: доки їх підопічні перебувають за кордоном, їм треба, щоб строки слідства тривали – щоб відведений законодавством рік минув якомога швидше. А після вичерпання строків слідства підозрюваний спокійно може повернутись до України, і ніхто ні за яких умов уже не зможе притягнути його до кримінальної відповідальності. Така правова категорія як зупинення досудового розслідування у випадку переховування підозрюваних від органів слідства, прямо передбачає можливості для органів досудового розслідування проводити процесуальні дії, спрямовані на встановлення місцеперебування підозрюваного. Тому, якби слідчий або процесуальний керівник не зупинив би розслідування, він мав би нести відповідальність – аж до кримінальної – за саботаж розслідування.

Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода