Доступність посилання

ТОП новини

Розсекречено: як дізнатись правду про жертв репресій у СРСР?


Київ – Дізнатись правду про себе чи своїх родичів, які постраждали від радянського режиму, стає простіше. Із травня цього року, коли набув чинності закон про доступ до архівів репресивних органів, ця інформація потрапила у відкритий доступ.

Понад дві тисячі звернень щодо інформації про жертв радянських репресій надійшло за два роки до архіву СБУ, понад половина з них – від родичів репресованих. 224 запити – це запити від іноземних громадян. Такі дані озвучує аналітик Центру дослідження визвольного руху Анна Олійник.

«Протягом року на 46% зросла кількість громадян, які цікавляться своїм минулим. 409 осіб зробили 1194 візити до читальної зали – тобто результат вражає», – зазначає вона.

Наприкінці травня – на початку червня цього року центр провів експертне опитування, в якому взяли участь близько 60 істориків та медіаекспертів. Їм пропонували оцінити роботу архівів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ та Центрального державного архіву вищих органів влади, розповідає Анна Олійник.

«Ми взяли до розгляду декілька критеріїв. Це очікування відповіді на поданий запит, можливість користуватись копіювальною технікою та якість обслуговування в архіві в цілому. Щодо головного державного архіву СБУ, то очікування відповіді тут оцінили у 3,93 бала, і це є найвищою оцінкою серед усіх архівів, які досліджувались», – каже вона.

Найгірші оцінки, за словами дослідниці, отримав архів МВС, де опитані не могли вчасно отримати відповіді на свої запити та скористатись копіювальною технікою, що, відповідно до закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму», мусить бути безоплатною послугою.

Водночас, як зауважили інші представники Центру досліджень визвольного руху, до переліку оцінюваних установ не потрапив архів зовнішньої розвідки, оскільки за цей час у ньому працювали тільки два дослідники.

Дві основні проблеми українських архівів – брак фінансування і небажання архівістів змінювати свою сферу, вважає медіаюрист, керівник групи «Політика національної пам’яті» Реанімаційного пакету реформ Ігор Розкладай. За його словами, передбачене законом створення центрального архіву, який накопичить усі дані про репресованих людей, зараз затримується, насамперед, через пошук приміщення.

«Друга історія, яка буде певним викликом для закону, – це оцифровка даних, тому що для цього потрібна техніка, і цієї техніки бажано мати більше. Той самий архів Інституту національної пам’яті (в Польщі – ред.) має два відділи на приблизно 16 сканерів різного формату, де сидять люди і весь робочий день займаються оцифровкою».

Засекретити можуть лише «чутливі дані»

Відповідно до закону, кожен може отримати інформацію про себе, своїх рідних або знайомих, які були репресовані за часів СРСР, радянські грифи «секретно» офіційно скасовані, розповідає виконувач обов’язків директора Центру досліджень визвольного руху Андрій Когут. Закрити інформацію про себе або своїх родичів можна тільки на 25 років і тільки в контексті так званих «чутливих даних»: етнічного походження особи, її віросповідання, стану здоров’я та статевого життя.

«Коли ви звертаєтесь в архів, потрібно надати максимум інформації, яку ви знаєте: прізвище, ім’я, по батькові, де народилась або де померла людина, – радить Когут. – Як правило, якщо той чи інший архів не має інформації, то має вам підказати, куди ще можна звернутись».

Якщо інформація про людину може бути в іноземних архівах, варто писати листа туди безпосередньо.

24 грудня в Україні відзначають день працівника архівної служби.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода

XS
SM
MD
LG