Події найкривавішої в історії людства війни – Другої світової – ми пам'ятатимемо ще довго – надто високою була ціна миру, та й наслідки її для цілих країн і народів були воістину жахливими... Мільйони загиблих і зниклих безвісти – це тільки людські втрати.
Згідно з результатами Кримської комісії з розслідування злочинів німецько-румунських загарбників у Криму, загальний розмір заподіяної ними шкоди за час війни склав 14 346 421 700 рублів. Непоправними були і людські втрати. За узагальненими відомостями громадянської комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР на 1 березня 1946 року, Кримська область втратила близько 135 тисяч мирних громадян і військовополонених, 85 447 вивезли до Німеччини.
Майже три роки Кримський півострів був окупований. Одна з пам'ятних трагедій – злочини нацистів проти жителів села Улу-Сала.
Улу-Сала – таку назву до 1945 року мало село, після депортації кримських татар перейменоване на Синапне, – у Верхоріченському сільському поселенні Бахчисарайського району Криму. Місця тут надзвичайно мальовничі –, в глибині Другої Гряди Кримських гір, у верхів'ях річки Кача.
Історична назва села Улу-Сала перекладається як Велика Сала – причому слово «сала» не можна пояснити жодною з відомих мов. Деякі фахівці відносять топонім до аланської мови, яка існувала в Криму з IV до XI століття, оскільки історики вважають, що цей регіон населяли нащадки алан, які змішалися з корінним населенням. У Кримському ханстві село Улу-Сала входило до складу Муфтія Апралик кадилика Бахчисарайського каймаканства, у Російській імперії селище з лютого 1784 року належало до Сімферопольського повіту Таврійської області. Потім входило до Акмечетського повіту Новоросійської губернії, пізніше Улу-Сала опинилось у складі Алуштинської волості Сімферопольського повіту.
За Всеросійським переписом 1897 року Улу-Сала налічувало 509 жителів, з них 480 мусульман. За переписом 1926 року, в селі проживали 596 осіб, з них більшість становили кримські татари – 526 осіб.
Значна частина Кримського півострова, зокрема село Улу-Сала, опинилась в окупації вже в перші місяці війни. До того часу багато жителів села були мобілізовані в Червону армію та захищали батьківщину зі зброєю в руках.
Потяглись довгі важкі місяці, дні і ночі окупації...
У жовтні 1943 року в Криму відновився партизанський рух. Його поповнили жителі гірських сіл, здебільшого кримські татари
Дуже складно розвивався партизанський рух у Криму – по суті, на першому етапі він провалився: керівники партизанського руху Мокроусов і Мартинов виявились не готовими до настільки важкої боротьби і не зуміли її організувати належним чином. А кримчани, відрізані від Великої землі, стали просто заручниками ворога.
У жовтні 1943 року становище гітлерівців у Криму помітно ускладнилось. Червона Армія зайняла степові райони між Сивашем і Дніпром, таким чином німецько-румунські війська були відрізані від основних сил Вермахту. У Криму відновився партизанський рух. Його поповнили жителі гірських сіл, у яких жили здебільшого кримські татари.
У листопаді 1943 року бійці 5-го загону 4-ї партизанської бригади увійшли в Улу-Сала. На проведеному після цього сільському сході ухвалили рішення створити з жителів села групи самозахисту. Населення передало партизанам зброю – 8 гвинтівок і автомат. При цьому велика частина мирних жителів разом із населенням сусідніх сіл Авджикой і Бия-Сала, захопивши запаси продовольства і худобу, вирушила в ліс під захист партизан.
Окупаційна влада вчинила низку каральних акцій: знищення партизанських загонів, реквізицію продуктів і майна, депортацію цивільного населення з районів, зайнятих партизанами
Командувач групою армій «Південь» фельдмаршал фон Клейст поставив перед командувачем 17-ю армією генерал-полковником Йенеке завдання знищити осередки партизанського спротиву в Криму. Виконуючи це розпорядження, окупаційна влада вчинила низку каральних акцій проти партизан і мирного населення. Метою цих операцій, окрім знищення партизанських загонів, була також реквізиція продуктів і майна, депортація цивільного населення з районів, зайнятих партизанами.
Згідно зі свідченнями, які давав Йенеке вже після війни на судовому процесі, виданий ним наказ передбачав виселити все населення найближчих до Яйлинських гір сіл, які були опорними пунктами партизан, а самі ці села підлягали спаленню: «Наказ був виконаний. Частину цивільного населення цих сіл розстріляли, а тих, хто залишився в живих, ув’язнили в концтабори».
Окупанти, які розуміли, що кінець їхньої влади на півострові не за горами, в люті і злості грабували кримські села і всіляко принижували населення. У своїх свідченнях Йенеке зазначав, що наприкінці 1943 року для Криму «залишався в силі план постачання продуктів (зерна, вина, тютюну, горіхів, худоби, бавовни і шкіряної сировини), які понад потребу окупаційної армії відсилали до Німеччини». Ці поставки тривали до самого кінця окупації і здійснювались господарським управлінням штабу німецьких військ у Криму.
Каральні операції окупантів супроводжувалися воістину жахливими злочинами проти мирного населення. Однією з найстрашніших трагедій кримської історії стало знищення села Улу-Сала.
При виході з села карателі підпалили будинки разом із жителями. Зі 102 будинків вдалось загасити лише 8
Згідно з інформацією, наданою Державним архівом Автономної Республіки Крим: «23 грудня 1943 року групою партизанів і членами громади села Улу-Сала за гарячими слідами був складений акт про звірства фашистів у цьому селі. Згідно з актом, 21 грудня 1943 року при виході з села, в якому вони розташовувались 19-20 грудня, карателі підпалили будинки разом із жителями... Зі 102 будинків, підпалених німцями, вдалось загасити лише 8».
Ось як описувала ці події газета «Червоний Крим», яка виходила в підпіллі, у січні 1944 року: «Перед нами акт злодіяння німецьких бандитів у селі Улу-Сала Бахчисарайського району. Наприкінці грудня німці під тиском партизан були змушені залишити село Улу-Сала. Туди вступив партизанський загін. Перед народними месниками постала страшна картина руйнування і вбивств. Вдалося врятувати тільки 8 будинків. У підвалі будинку Умера Ментаїра виявили 25 трупів. Німецькі лиходії перед своїм відходом з села загнали сюди, до підвалу, радянських громадян. Всі люди були зв'язані. Гітлерівці облили їх бензином і спалили. Слідом за тим був підпалений і будинок. Крики нещасних довго лунали в усьому селі».
Далі в статті перераховували імена трагічно загиблих жителів села. Загалом 215 жителів села Улу-Сала спалили живцем.
Сьогодні ми згадуємо трагедію села Улу-Сала поряд зі схожими трагедіями Другої світової війни – білоруською Хатинню, чеським Лідіце. Знати і пам'ятати ці сумні події – значить якоюсь мірою запобігти їх повторенню в майбутньому.
