Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Найгарячіші і почасти найбезглуздіші суперечки розгорілися навколо економічного ефекту блокади. З одного боку – чітко доведене 10% подорожчання продовольчих товарів у Криму, з іншого – фотографії, скажімо, Володимира Шляхова з Феодосії з повними українських продуктів стелажами. Обидва повідомлення викликали хвилю коментарів у соцмережах, вже згадані в першій частині моєї статті обвинувачення в продажності учасників блокади і т.і. Надлишок емоцій за нестачі знання матчастини реально породжує чудовиськ.
Почнімо з головної тези, зопалу розігнаної журналістами – мовляв, блокада мала збільшити втрати Росії від анексії Криму. Фокус же полягає в тому, що навіть 100 блокад, разом узятих, на це не здатні. Видаткова частина федерального бюджету Росії – 15,5 трильйонів рублів, Криму – 62,8 мільярди рублів або 0,4% від усіх державних витрат. Так, за української влади Київ і Сімферополь витрачалися на Крим практично порівну, а тепер Москва покриває більше 75% витрат півострова, але в підсумку утримувати Крим Росії загалом під силу, навіть якщо через блокаду дотації та субвенції виростуть до 100%.
Основні збитки, через які російська економіка прийде до краху, пов'язані з низькою ціною на нафту, західними санкціями і спробами грати в наддержаву на Донбасі і в Сирії, а не з витратами на крихітний за федеральними мірками півострів
Ну і нагадаю, що основні збитки, через які російська економіка прийде до краху (див. мою статтю «Крах Росії»), пов'язані з низькою ціною на нафту, західними санкціями і спробами грати в наддержаву на Донбасі і в Сирії, а не з витратами на крихітний за федеральними мірками півострів. Трильйон рублів, який просто надрукують у Росії до кінця цього року, і нафта за 43 долари – ось що важливе для майбутнього, а не подорожчання на 10% товарів у Криму.
Тепер розглянемо питання, чи стане блокада причиною голоду на півострові. Фотографії зазвичай викликають живий відгук, але вдивіться уважно – що саме з українських продуктів ви там побачите? Правильно, кетчупи, майонези, крупи – загалом, усе, що має шанс простояти від одного до трьох місяців. Я говорив про це з перших днів акції і повторю зараз – реальний ефект ми побачимо лише на третій місяць блокади, не раніше. Спершу мають спорожніти наперед заповнені засіки на півострові, потім водіям має набриднути гнати фури з Харківщини до Криму через переправу, і, нарешті, мають вичерпатися українські наклейки, які спритні підприємці на півострові чіпляють на російський товар. Ось тоді і стане зрозуміло: 10% подорожчання – це звичайне сезонне коливання чи початок серйозного падіння продовольчого ринку.
Але й за найгіршого розкладу з голоду точно ніхто не помре. Стрибок вгору цін на продукти при радикальному зменшенні асортименту – це ймовірно, але голоду як такого російська влада не допустить – занадто серйозне питання престижу. Так що через переправу йтиме більше продовольства і менше військових вантажів, що, по суті, не так вже й погано.
А стосовно думки, що таким чином Україна втратить кримський ринок повністю, а російські компанії його захоплять – то нічого страшного. Після деокупації все повернеться на круги своя, і дешевий і смачний український продукт швидко переможе російський. Важливо пам'ятати, що не споживчий кошик став причиною анексії, а набагато більш серйозні речі.
Право на безправ'я?
Ще одним досить болючим питанням став огляд учасниками блокади приватних легковиків, що снують через «кордон» туди-сюди. Якщо з фурами все було оголошене в повному обсязі і заздалегідь, то з рештою транспорту незручно вийшло. «Арешт» валізи з ковбасою викликав рідкісну одностайність у відгуках, переважна більшість прихильників блокади не наважилися публічно захищати такий вчинок.
Скільки осіб перетнули зону блокади, нам точно не відомо, заяв же про порушення прав було подано близько 60, так що на «масовий злочин» це не тягне
Однак чи вартий такий випадок, навіть підтверджений (а у нас є й кілька непідтверджених), сприймати як в систему? Скільки осіб перетнули зону блокади, нам точно не відомо, заяв же про порушення прав було подано близько 60, так що на «масовий злочин» це не тягне.
Окрім того, у праві недарма є поняття ексцесу виконавця. Особливо чітко питання таких ексцесів розглянуті в «праві війни»: щодня військовослужбовці здійснюють порушення і злочини, але це не робить армії злочинними організаціями. Право на життя є священним і не може бути обмежене нічим і ніколи, але ось під час війни люди все одно гинуть – так виглядає фактична невідворотність. Союзники, бомбардуючи Дрезден і Хіросіму, здійснили очевидні злочини, але це не зробило мету їхньої боротьби злочинною. Загалом, завжди важливо відокремлювати загальні початкові задуми організаторів від конкретних вчинків виконавців на місцях. Невмотивовані огляди машин добровольцями мають бути засуджені, але їхні промахи – ще не привід згортати блокаду.
І на останок. Анексія Криму пробила величезну діру в міжнародному праві, і навколо цієї «чорної діри» спотворюються й інші правові поля, зокрема – українське. Це погано, але треба розуміти, яке явище лежить в основі.
Замість епілогу
1. Треба вміти відокремлювати заявлені цілі громадянської блокади Криму від реальних і оцінювати саме другі.
2. Поки не мине три місяці від початку блокади (тобто грубо кажучи – до Нового Року), робити будь-які висновки про успішність / провал акції – абсолютно безглуздо. До речі, саме новорічний стіл буде одним з найважливіших індикаторів настроїв жителів Криму.
3. Питання блокади – це не питання підвищення фінансових витрат Росії, це питання зростання політичних витрат Аксьонова.
4. Учасників блокади організатори мають зайняти творчою працею або розвагами, щоб уникнути повторення неприємних інцидентів.
А про решту аспектів блокади – про внутрішню дисципліну, про проблеми комунікації серед кримчан-емігрантів, про досягнення і перспективи, нарешті, – ми поговоримо вже наступного року. Майбутнє – набагато ближче, ніж нам здається.
Читайте початок публікації «Про бідну блокаду слово замовте» тут.
Сергій Громенко, кримський історик, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам'яті
Погляди, висловлені в рубриці «Думка», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
