«Це було угруповання Стрєлкова і Безлера» – Андрій Щекун

Тимуру Шаймарданову було 33 роки, коли він зник безвісти. 26 травня 2014 року чоловік вийшов із квартири, яку винаймав у кримській столиці – відтоді ніхто з рідних його не бачив. За походженням Тимур – казанський татарин, за переконаннями – український патріот. Під час анексії Криму він передавав продукти й цигарки українським військовим, які були заблоковані інтервентами у військових частинах. Брав участь у мітингах за єдність країни і пікетував штаб військ берегової оборони в Сімферополі, коли будівлю взяли в облогу російські силовики. Мати зниклого безвісти – Лариса – розповідає, що кримська самооборона знала її сина в обличчя. За півтора року рідні продовжують чекати Тимура Шаймарданова додому. Попри безрезультатну роботу українських і російських слідчих.

Про зникнення людей у Криму і долі громадських активістів Павло Новіков говорив із Андрієм Щекуном – переселенцем із Криму, головою громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім».

– Андрію, ви теж побували в полоні, і вас обміняли, наскільки я знаю. Розкажіть, як це було з вами? Можливо, є якісь паралелі з тим, що сталось із Тимуром?

Андрій Щекун: Тимур Шаймарданов був давно відомий у русі протесту. Василь Овчарук, який був делегований від Євромайдану, створив групу з кримських євромайданівців, і до цієї групи входив Тимур. Ми цілодобово за графіком чергували біля наших військових частин у Сімферополі. Тимур зник уже після мого полону. Я 9-го (9 березня 2014 року – КР) був викрадений на вокзалі з моїм товаришем Анатолієм Ковальським, потім за три дні було викрадення Михайла Вдовченка, який опинився у тому ж підвалі, що й ми. 21-го числа нас обміняли.

– Вас взяли на вокзалі?

Андрій Щекун: Це була самооборона, дружинники, вони були з червоними пов'язками. Мене впізнали, бо я був публічною людиною того часу, вони скрутили мене, повели до міліцейського відділку. Потім прийшли якісь «старші», нам зав'язали очі, скрутили руки й відвезли. Там уже потім почались допити і так далі, те, що там відбувалось, я вже зараз не буду згадувати. Але факт викрадення був зафіксований правозахисниками, і був поданий позов до Європейського суду.

– Що робити родичам Тимура Шаймарданова?

Андрій Щекун: Не втрачати віри. Я знаю, що відчувала моя родина, коли зник я, і мої товариші, мої друзі. Але ми сьогодні робимо все, щоб знайти хлопців. Звісно, півтора року – великий термін, і будь-які думки можуть в голову йти, але треба все-таки вірити.

– Вас викрали навесні 2014 року, багато було викрадень у квітні-травні. У вересні в Білогірську викрали двох кримчан Ісляма Джепарова і Джевдета Іслямова. Було кілька очевидців, які бачили, як їх заштовхали в автобус і відвезли. Все, людей немає. Меджліс заявляє про два десятки зниклих.

Андрій Щекун: Я цій інформації Меджлісу довіряю. Що ж стосується українців, то я особисто знаю, що більше 100 осіб були опитані у слідчих органах у Сімферополі. Це називається у них «профілактична бесіда».

– У нас на зв'язку Наріман Джелял, перший заступник голови Меджлісу. Скажіть, про яку кількість викрадених і безвісти зниклих із весни минулого року говорить Меджліс?

​Наріман Джелял: Так, Андрій каже правду: відслідковувати зниклих, а тим більше причини, сьогодні дуже складно, тому що правоохоронці нам у цьому не дуже допомагають. Вони висувають різні версії, щоб зняти з себе будь-яку відповідальність, як це було з двома хлопцями, вбитими на околицях Сімферополя, і чиї останки були закопані буквально під мангалом. І лише завдяки діям правоохоронців-кримських татар вдалось знайти кінці і виявити трупи молодих хлопців, поховати їх по-людськи. ​

Сьогодні ми намагаємось відокремлювати зникнення людей взагалі від зникнень, викрадень і вбивств, скоєних через їхню громадську позицію, громадську діяльність. Якщо говорити саме про цих людей, то ми називаємо близько десятка прізвищ. Деякі з них були пізніше знайдені вбитими. І ось, ви вже, напевно, знаєте, наприкінці серпня цього року співробітниками правоохоронних органів був викрадений мусульманин Мухтар Арісланов, є свідки. І я б хотів відзначити що мусульмани і громадські активісти – це найсерйозніша група ризику в Криму.

– А з нами на телефонному зв'язку Дар'я Свиридова, юрист Української Гельсінської групи з прав людини. Щодо людей, викрадених у Криму, і щодо випадків, коли людей живими вже не знайшли, готуються позови до Європейського суду з прав людини. Розкажіть, скільки цих справ і якими є їхні перспективи?

​Дар'я Свиридова: Я можу сказати лише про ті справи, які веде наша організація, бо випадків насильницьких викрадень, на жаль, досить багато, згідно зі звітами різних організацій. Хочу відзначити, що розслідування таких фактів усе ж мають проводити не лише слідчі органи Російської Федерації, але й України. І ті скарги, які готуються або вже подані нашою організацією, за фактом насильницького викрадення або за фактом смерті внаслідок насильницького зникнення, готуються як проти Російської Федерації, так і проти України, на жаль. Тому що ні та, ні інша сторона не проводить ефективних розслідувань цих фактів.

– Скільки таких справ зараз веде ваша організація?

Дар'я Свиридова: За фактом смерті – одна справа, за фактом насильницького зникнення – близько чотирьох справ, щодо однієї з яких уже подана скарга до Європейського суду.

– Давайте уточнимо, що таке розгляд справи в Європейському суді з прав людини? Європейський суд не розглядає справу, поки не вичерпаються всі можливості правового врегулювання владою України або Росії...

Дар'я Свиридова: Так, усе так. Європейський суд вимагає від заявника дві речі. Перша – надати суду факти, що викрадення (у нашому випадку) було пов'язано з органами, що представляють державу. І друге – ми маємо показати Європейському суду, що ми намагались домогтись від держави – Росії чи України – щоб вона провела ефективне розслідування: чому зникла людина, що держава зробила, щоб її знайти, чи порушила вона кримінальну справу за фактом зникнення, чи проводила реальні слідчі дії. Але практика в подібних справах із насильницького зникнення – це не лише практика Криму, це сумна практика й інших країн, де у зникненнях задіяна держава і практично не існує ефективних засобів захисту на національному рівні. Але, хоч і формально, ми ці дії повинні здійснити.

– Андрію, ваша справа теж подана до Європейського суду з прав людини. Як оцінюєте її перспективи?

​Андрій Щекун: Моя справа і ще двох наших активістів, яких обміняли, були подані в травні минулого року. Ми також далі продовжуємо роботу над власним розслідуванням цієї справи з нашим адвокатом Закревською, яка співпрацює з Гельсінським фондом. На сьогодні я опізнав уже двох людей, ми зафіксували це актами й передали на додачу до наших заяв до ЄСПЛ. Тобто на сьогодні вже достеменно відомо, що це було угруповання Стрєлкова і Безлера.

– Коротке питання: якщо рішення на вашу користь буде прийнято Європейським судом з прав людини, то чи буде призначена якась матеріальна компенсація, яку Росія виплатить?

Андрій Щекун: Я не зовсім компетентний у питаннях міжнародної юриспруденції, але, за логікою, куди вона дінеться?