Рудольф Медведь
Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
Позитивним ствердженням на наведене запитання вибухнуло експертне середовище пізно вночі 1 листопада 2015 року, коли в Туреччині відбулись повторні парламентські вибори та з’ясувались фаворити голосування. Події супроводжувались гучним святкуванням у Стамбулі й Анкарі, а також силовим придушенням протестів на курдському південному сході країни в Діярбакирі та Шанлиурфі, відкритими журналістськими зверненнями до турецької влади про порушення свободи слова.
За попередніми результатами, на закордонних та регіональних виборчих дільницях із сумарним показником більш ніж 49% перемогла Партія Справедливості та Розвитку (АКР) на чолі з головою тимчасового уряду Ахметом Давутоглу (Ahmet Davutoğlu). Перший день листопада став фінішним етапом тривалого та виснажливого півторарічного виборчого марафону, який долала Турецька Республіка, обираючи і місцеву владу, і президента, і депутатів законодавчого органу.
Раніше, 30 березня 2014 року, на виборах голів муніципалітетів і мерів метрополій Туреччини АКР набрала 43,36 %, посівши перше місце та покращивши свій минулий результат майже на 5%.
Основною метою Ердогана стало переформатування Туреччини з парламентської на президентську республіку
10 серпня 2014 року попередній прем’єр-міністр і засновник, майже п’ятнадцятирічний беззмінний лідер правлячої АКР Реджеп Таїп Ердоган (Recep Tayıp Erdoğan) переміг на перших у країні та в історії Туреччини прямих президентських виборах. Оголосивши про свою позапартійність і отримавши п’ятирічні повноваження «слабкого президента в парламентській республіці», він зміг залишитися сильною фігурою, продовживши міцно тримати в руках ефективні впливи не лише на колишніх однопартійців, але і на все політичне життя у Турецькій Республіці (ТР). Його основною метою стало переформатування Туреччини з парламентської на президентську республіку.
Міністр закордонних справ ТР і ідеолог турецької зовнішньополітичної стратегії «нуль проблем із сусідами» Ахмет Давутоглу, який став новим головою АКР, був затверджений на посаді прем’єр-міністра та згодом розпочав передвиборну компанію своєї партії до парламенту країні.
7 червня 2015 року на чергових виборах депутатів до Великого Національного Зібрання Туреччини (ВНЗТ) жодна з представлених у країні партій не змогла отримати більше половини з вільних 550 мандатів. Правляча АКР стала лідером перегонів, але, втративши десяту частину прихильників свого електорату, втратила і право формувати однопартійний уряд.
Ахмет Давутоглу розпочав діалог з іншими політичними силами, які змогли подолати 10-відсотковий бар’єр, сподіваючись на досягнення компромісу щодо створення коаліції. Цього не сталось. Лідер Партії Націоналістичної Дії (МНР) Девлет Бахчелі (Devlet Bahçeli) відмовився вести перемовини з колишніми союзниками з ідеологічних причин. Співголови прокурдської Народної Демократичної Партії (НDP) Селяхаттін Демірташ (Selahattin Demirtaş) і Фіген Йюксекдаг (Figen Yüksekdağ), одразу отримавши 80 місць у парламенті, не були удостоєні честі стати учасниками тривалих перемовин з АКР.
Проте ефективно відбувався процес дивного для спостерігачів діалогу АКР з головними опозиціонерами – Республіканською Народною Партією (СНР) на чолі з Кемалем Киличдароглу (Kemal Kılıçdaroğlu). Однак кількатижневі переговори змусили країну причаїтись перед маревом можливості формування великої коаліції між найбільш популярними, впливовими, але непримиримими кемалістами і поміркованими ісламістами. Розмови завершились нічим з причини прогнозованих розбіжностей щодо напрямків зовнішньої політики та національних питань.
Уряд пішов у відставку. Був сформований тимчасовий кабінет міністрів, який очолив Ахмет Давутоглу, а депутатам не вдалось попрацювати новим складом.
Підготовка до проведення повторних парламентських виборів тривала кілька місяців, які явили світу теракти в Суручі та Анкарі, загибель росіян та українців у катастрофі російського літака над Сінаєм, падіння турецької ліри та загострення сирійського конфлікту, активізацію Ісламської Держави й мільйони, мільйони біженців.
Як передає агенція Anadolu Ajansı, попередні загальні результати голосування 1 листопада такі: АКР отримає 317 місць у парламенті, відновлюючи контроль над майбутнім однопартійним урядом країни, але за відсутності можливості конституційною (у 367 мандатів) чи простою (у 330 мандатів) більшістю перетворити ТР на президентську республіку голосуванням у парламенті або відправкою цього питання на всенародний референдум; СНР – 134, показавши стабільний результат протягом останніх років; НDP – 59, здолавши 10-відсотковий бар’єр і втративши 21 місце в парламенті у порівнянні з червнем цього року; МНР – 40, розгубивши свій електорат і позбувшись половини власних місць у ВЗНТ у порівнянні з червневим голосуванням. Інші онлайн-сервіси, зокрема надані виданнями Хюррієт, Радікал, Заман тощо, оприлюднили дані, які відрізняються від вищенаведених лише на 1-2 одиниці.
Із посиланням на спікерів Вищого Виборчого Комітету ТР (YSK) про оголошення офіційних результатів виборів до ВЗНТ за 11-12 днів вже повідомила агенція Reuters, а про потрапляння до турецького парламенту АКР, СНР, НDP та МНР – агенція Rudaw English.
Як голосували турки в Україні та в інших куточках світу? Аналіз виявляється несподівано красномовним для сучасних міжнародних актуальних тенденцій.
На виборчий мапі агенції Anadolu Ajansı, близької до уряду Туреччини, Крим перебував і перебуває у складі України
На виборчий мапі агенції Anadolu Ajansı, яке афільоване до уряду Туреччини, Крим перебував і перебуває у складі України, що вкотре спростовує заяви як так званих кримських посадовців, так і певних маргінальних громадян Туреччини, які не полишають спроби транслювати з окупованої території півострову протилежні месиджі від імені всієї турецької нації.
В Україні не абсолютну, але більшість отримала прокурдська НDP – 36,61%, на другому місці АКР – 29,21%, далі СНР – 23,69%, та МНР – 9,15%. З перемогою НDP ситуація є аналогічною в Канаді, Великобританії, Швейцарії, Італії, Польщі, Фінляндії та Японії.
У Росії опозиційна СНР набрала 42,31%, на другому місці АКР – 27,2%, далі НDP – 18,81%, та МНР – 8,71%. В Китаї, США, Греції, Албанії, Болгарії, Іспанії, Чехії, Угорщині, Ізраїлі, Омані, Об’єднаних Арабських Еміратах, Кувейті, Катарі, Ірані, Грузії – також перемогла СНР.
Громадяни Туреччини, які перебувають у країнах ЄС та голосували на закордонних дільницях, продемонстрували відсутність єдності в своїх політичних уподобаннях
Громадяни Туреччини, які перебувають у країнах ЄС та голосували на закордонних дільницях, продемонстрували відсутність єдності в своїх політичних уподобаннях.
З іншого боку, експерти і бізнес усередині Туреччини демонструють ширше осмислення тенденцій ніж на рівні простого аналізу подавання голосів за конкретну партію.
Оприлюднені 2 листопада Центробанком Туреччини офіційні курси валют засвідчили стрімке укріплення курсу турецької ліри після публікації у ЗМІ попередніх результатів виборів. Крупні об’єднання промисловців і підприємців, повідомляє Reuters, зокрема представники TÜSİAD, виступили за збереження та прискорення європейського курсу Туреччини.
Колумніст видання Хюррієт Дейлі Ньоюз Мехмет Йилмаз (Mehmen Yılmaz) у перших стрічках своєї статті «Вибори з багатьма лузерами та одним переможцем: Ердоган» підкреслює: «По-перше, мушу сказати, що всі мають поважати результати виборів».
Його колега по виданню Серкан Демірташ (Serkan Demirtaş) зазначає, що «політичний вакуум останніх п’яти місяців знову викликав погані спогади 1990-х, коли Туреччиною керували неуспішні коаліційні уряди».
Як сказав у розмові з автором незалежний експерт Бахаттін Акин (Bahattin Akın), попередні результати виборів свідчать, що Туреччина втомилася від невизначеності, яка тривала після поразки традиційно популярної АКР. Повернення до статус-кво у політичному розкладі майбутнього ВЗНТ можна розцінити як намагання турків відновити стабільність у себе вдома, а також здолати острахи перед загрозою розколу Туреччини через зростання впливу курдського фактору, роздмухування сирійської турбулентності за участі світових гравців на тлі радикалізації Ісламської Держави.
Серкан Демірташ робить висновок: «У підсумку можна сказати, що маємо два різних голосування в Туреччині протягом останніх п’яти місяців. Їхні результати будуть визначати те, що урядовці давно омріюють для «нової Туреччини». А ми разом будемо спостерігати, що з цієї нової Туреччини вийде».
Турецька правляча еліта, яку на зовнішній арені світові гравці спробували тримати осторонь, сконцентрувалася зсередини.
Але зовсім згодом після виборів, 15-16 листопада 2015 року, в Анталії Турецька Республіка прийматиме саміт голів держав Великої Двадцятки G-20. 2016 рік несе із собою головування Туреччини в Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), яке буде черговим після головування Росії, що припадає на першу половину наступного року.
Чи зможе АКР стабілізувати внутрішні турбуленції та зміцнити зовнішньополітичний інструментарій і регіональну роль ТР, забезпечуючи діалог із сусідніми державами та світовими лідерами?
Українці та кримські татари розраховують на подальшу підтримку з боку Туреччини. Недарма турецькі політики завжди наголошували, що кримськотатарський народ є містком дружби та співробітництва між Туреччиною та саме Україною, але не Росією чи окупованим Кримом.
Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
