«Крим набуває величезного значення і в галузі народного господарства, і, особливо, у справі оборони нашої країни. Вказуючи на наші завдання, Центральний комітет звернув увагу на зміцнення морально-політичної єдності працівників Криму. Для цього проведені спецзаходи з виселення татар, болгар, греків і вірмен як посібників фашизму».
Такі принципи – принципи нового Криму – були сформульовані у вересні 1944 року на пленумі Кримського обкому...
Завершення війни не змінило природи сталінського режиму.
«Світ у сталінському СРСР став продовженням війни, не зменшилась, а тільки зміцнилась... жорстока сваволя відносно власних громадян. Перемога посилила режим, давши Сталіну додатковий престиж і ауру непогрішності як світового лідера і як вождя російського народу», – пише французький історик Франсуа Фюре про післявоєнну ситуацію в СРСР.
Нарком внутрішніх справ Кримської АРСР Василь Сергієнко у своїй доповіді на вересневому пленумі 1944 року зазначив, що відтепер Крим має «особливе стратегічно важливе положення». Він закликав «якнайшвидше покінчити з політичним безладом і серйозно зайнятись політико-масовою роботою серед населення».
Завдання «зробити Крим новим Кримом зі своїм російським укладом» було поставлене на вересневому пленумі Кримського обкому 1944 року.
Згідно з новою політичною установкою, «русскій Крим» будували шляхом заселення спорожнілого півострова новоприбулими жителями – більш надійними, на думку влади, ніж колишні.
Хто ж були ці попередні? Депортовані з території півострова: кримські татари – корінний народ Криму, а також вірмени, болгари, греки, німці, італійці, які проживали тут, – відразу стали нелояльними до влади і були відіслані в місця вигнання. Складали вони, до слова, в сукупності третину довоєнного населення (близько трьохсот тисяч людей).
Землі «колишніх татарських, болгарських та інших колгоспів» передавались колгоспам переселенців із областей Росії та України і закріплювались за цими колгоспами у «вічне користування»
Не дивно, що поспішне заселення спорожнілого і зруйнованого Кримського півострова стало відтепер основним завданням партійних і радянських органів. Рішенням від 18 серпня 1944 року з метою «якнайшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників» Державний Комітет Оборони СРСР визнав необхідним переселити до Криму з різних областей Української РСР і РРФСР «сумлінних і працьовитих колгоспників».
Землі «колишніх татарських, болгарських та інших колгоспів, звідки були зроблені спецпереселення 1944 року, з наявними посівами і насадженнями» передавалися знову організовуваним колгоспам переселенців з областей Росії та України і закріплювались за цими колгоспами у «вічне користування». Вже на 1 грудня 1944 року до Криму прибули 64 тисячі переселенців.
Однак переселенська політика в Криму, незважаючи на протекціонізм влади, буксувала. Спостерігався навіть відтік переселенців – виявилось, що для не знайомих з кліматичними умовами півострова переселенців «благодатний Крим» не був землею легкого господарського освоєння.
Кримські газети середини 1940-х – початку 1950-х років сповнені пропагандистських матеріалів про цих самих «нових жителів». Більше за всіх тут досяг успіху чотириразовий лауреат Сталінської премії Петро Павленко – автор романів і п'єс про переселенців – «нових жителів Криму». Завершений у квітні 1947 року роман «Щастя», що оповідає про відновлення зруйнованого Криму в перші повоєнні роки і про людей, покликаних перетворити його на квітучий край, був удостоєний Сталінської премії першого ступеня, витримавши до 1953 року 70 (!) видань загальним накладом 2 мільйони примірників (!!).
Сьогодні вже ніхто не пам'ятає творів письменника Павленка – занадто скромні були їхні літературні достоїнства. Але в той час надуманість сюжетних ліній, невиразні характери, фальшиві інтонації героїв із лишком компенсувались їх «ідеологічною бездоганністю». Народ приносив величезні жертви для відновлення післявоєнної економіки, завдання ж «творчої інтелігенції» полягало в тому, щоб надихнути людей на трудові подвиги, використовуючи як засіб мистецтво, просякнуте оптимізмом. Повною мірою відповідали книги Павленка і політичній кон'юнктурі часу. Співак нового – «русского» – Криму, Петро Павленко був одним із тих, хто здійснював пропагандистське забезпечення переселенської політики, спрямованої на заселення Криму «новими колгоспниками», «новим населенням».
Суворо дотримуючись канонів соціалістичного реалізму, еволюціонував в кінці 1940-х років у бік нестримного і невгамовного вихваляння «вождя всіх часів і народів», Павленко та його епігони невпинно працювали над розбудовою міфу. У тому ж ключі були створені кіносценарії та поставлені за ним фільми режисером Михайлом Чиаурелі – фільми епохи апогею культу особистості – «Клятва» (удостоєний Державної премії СРСР 1947) і «Падіння Берліна» (фільм отримав Державну премію СРСР 1950 року).
Були серед авторів цього і пізнішого часу ті, хто породжував і відтворював у мільйонних тиражах інший міф – міф про зраду кримських татар. Особливо відзначились на цьому сумнівному терені Іван Козлов та Ілля Вергасов.
«Природні умови Криму для партизан надзвичайно несприятливі. Ліси невеликі і сильно порізані шляхами, що полегшує проникнення німецької техніки до лісу... Але не лише природні умови погіршували діяльність партизанів. Навколо лісів багато татарських сіл, а багато татар від самого початку війни стали зрадниками. Таким чином, кримські партизани були позбавлені підтримки місцевого населення», – пише Козлов 1947 року в своїй книзі «У кримському підпіллі». Пізніше книга перевидаватиметься багаторазово – у наступному році, і ще не раз – знову, знову, знову, а кримські татари намагатимуться апелювати до совісті автора книги – втім, безуспішно...
Отже, Кримський півострів цілеспрямовано заселяли, в основному, російськими переселенцями, і більше не міг претендувати на колишню етнічну самобутність щодо інших регіонів Росії. У цьому сенсі скасування Кримської автономії зразка 1921 року можна вважати навіть логічною. Проіснувавши майже чверть століття, Кримська АРСР була скасована 30 червня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про перетворення Кримської АРСР на Кримську область у складі РРФСР».
У вересні 1948 року «в Ялті відпочивав товариш Сталін і нібито звернув увагу на крайню засміченість Криму нерадянськи налаштованими людьми»
У своїй інформації відповідальний організатор Центрального комітету ВКП (б) у Кримській області повідомляв, що «після виселення татар в деяких районах, особливо південних», тобто Ялтинському, Алуштинському, Балаклавському, а також Судакському, Карасубазарського, Бахчисарайському, де кримські татари складали переважну більшість, «населення майже не залишилось». Тим не менш, 1945-1947 роками для «дочистки» Криму від представників «негідних націй» (так представники депортованих етносів були названі в одному з офіційних документів того періоду) і боротьби зі втікачами-спецпереселенцями вжили додаткових заходів щодо посилення паспортного режиму, підтримання якого здійснювалось «шляхом періодичних перевірок домоволодінь, установ і підприємств», а також заходів щодо посилення боротьби з втечами спецпереселенців з місць вигнання. Ефективність їх, на думку компетентних органів, була недостатньою.
Корективи були внесені самим Сталіним.
У вересні 1948 року, йдеться в одному з особистих листів цього періоду, «в Ялті відпочивав товариш Сталін і нібито звернув увагу на крайню засміченість Криму нерадянськи налаштованими людьми»...
Закінчення буде
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
