Спочатку про емпіричне, себто власний досвід будівництва, зокрема дачного. Він відносно невеликий, якихось півтора десятка років, однак дозволяє зробити однозначний висновок: сьогодні у Криму явно не ті часи, щоб його, приватне, котеджно-дачне будівництво, затівати взагалі. Принаймні для тих, у кого середньостатистична за російськими мірками зарплата чи пенсія і немає інших джерел доходів.
Тому, приміром, у дачному масиві Живописне поблизу Сімферополя колишніх, «українських», розмаху і темпів будівельних робіт вже не видно. За нинішніх півроку дехто у кращому випадку спромігся звести лише голі стіни (на знімку), натомість чимало забудовників зупинилось на рівні фундаменту. Причина теж у всіх на вустах – дефіцит і значне подорожчання основних будівельних матеріалів, особливо піску.
Судіть самі. Якщо позаторік за тонну найбільш ходового кар’єрного херсонського піску (жовтого кольору), який годиться буквально на все (бетонні, мулярські і штукатурні роботи), потрібно було викласти 100-120 гривень, то сьогодні ви його просто не знайдете. Не кажучи вже про ще більш цінний пісок – річковий дніпровський. Позаяк віднедавна постачання будь-яких сипучих будматеріалів з материкової України припинено повністю. Щоправда, херсонському і запорізькому піску все ж знайшли таку-сяку заміну в Ростовській області. Але у цьому випадку кримчанину він сьогодні обійдеться, до речі, без витрат на саму доставку в межах півострова аж у 2200-2500 рублів (приблизно 800-900 гривень). А у роздріб, скажімо, повний 35-кілограмовий мішок, на відомому ринку будматеріалів кримської столиці поруч з об’їзною Ялтинською трасою за привізний ростовський пісок тутешні реалізатори правлять аж 90 рублів. Варто сказати ще про місцеву цеглу: її ціна сягає 20 рублів за штуку, тоді як 2013 року це було 1,20-1,50 гривень.
Такою непомірною ціновою «накруткою» на одному із виїзних засідань кримського уряду ще наприкінці травня обурювався навіть «глава республіки» Сергій Аксьонов. «У нас сьогодні, – сказав він тоді, – будівельна галузь неконкурентноспроможна у порівнянні з материковою частиною (Росії – авт.) через дороговизну матеріалів, що постачаються. Ціни на пісок нечувані. Спекулянти зайняли цю нішу. Пісок по 1,5-1,7 тисячі рублів (наприкінці травня – авт.) за тонну продають, а на материку дорожче 200 рублів немає. Знущаються над кримчанами». І дав «цінну» вказівку підлеглим: продаж будматеріалів має здійснюватись без посередників, ціна на пісок не повинна перевищувати 700 рублів за тонну. Проте все вийшло з точністю навпаки – ціни разом із девальвацією рубля продовжують лише невпинно зростати. Хоча спеціально для доставки в Крим, зокрема Севастополь, із Росії того ж таки піску, а ще щебеню, цементу, деревини і вугілля (вони теж суттєво зросли в ціні) задіяли додатковий транспорт – баржі.
Є у Криму, як відомо, і свій пісок, морський. Він майже вдвічі дешевший за ростовський, що начебто добувають на берегах Дону. Свій же продовжують вичерпувати з озера Донузлав. Попри багаторічні застереження вчених-екологів і експертів, які напряму пов’язують це добування з поступовим зникненням євпаторійських пляжів. Крапку в цьому затяжному дискурсі поставив міністр екології Геннадій Нараєв. «Скільки експертів, стільки і думок, – заявив він на нещодавній прес-конференції у Кримінформі. – Втім, я поки що не бачу підстав для заборони добування піску на Донузлаві».
Однак думка Нараєва наразі не істина в остаточній інстанції. Останнє ж слово все-таки за російським Генштабом. Якщо, звісно, у його плани входить облаштування акваторії озера, його берегової інфраструктури до рівня колишньої, радянської, кримської військової бази. У повному комплекті – із кораблями-розвідниками, протичовновими літаками, гелікоптерами і таке інше. За такого розкладу, на думку якогось регіонального міністра, навряд чи хтось у Москві буде зважати. До того ж, донузлавський пісок – не панацея. Він, і то бажано після ретельного просіювання, стверджують будівельники, придатний лише для окремих, нескладних, бетонних робіт. А от для штукатурно-оздоблювальних геть не годиться, бо розчин із ним швидко «сідає», важкий, відтак відвалюється від поверхні, зокрема стіни, стелі, на які накидається.
Донедавна на місцеві промбази завозили також пісок із Керченського півострова, а якщо бути більш точним – із кар’єру на території колишнього військового аеродрому в Багерово (між іншим, неподалік ядерного могильника). Його добування майже півтора роки вело таке собі ТОВ «Лама», але під прикриттям – формально для розміщення вітропарку потужністю 75 Мвт. Підміну викрила місцева влада, поскаржилась у республіканську прокуратуру. І декілька місяців тому піщаний бізнес на аеродромі прикрили. Як і трохи раніше в Ялтинській бухті.
Свого часу міністр будівництва й архітектури Криму Сергій Кононов розповідав, що на сьогодні у республіці діє близько 40 промислових підприємств будіндустрії. Проте їхні потужності не покривають потреби місцевого ринку будматеріалів. «За 2014 в Криму видобуто 110000 тонн природного піску за потреби на цей вид продукції в 500000 кубів. Однак цей пісок має обмеження при виробництві будматеріалів, виробів та конструкцій через присутність соляних домішок. Тому потреби Республіки Крим можна покрити лише за рахунок поставок з інших регіонів», – констатував Кононов. За його словами, торік у Криму було видобуто також 2 млн тонн щебеню за наявної потреби 3 млн. При цьому щебінь більшості кримських кар'єрів вапнякового походження і також має низку обмежень при застосуванні. Поінформував Кононов (станом на середину літа) і про цінову політику: фасований цемент коштує 4,5-5,5 тисяч рублів, щебінь місцевий – 250-600 рублів (привізний у 5-10 разів дорожчий), металопрокат – 31-40 тисяч рублів і пиломатеріали – 13 тисяч рублів за тонну.
Багато чого знають про нинішню піщану ситуацію, як, власне, народний попит на будматеріали взагалі, на згаданому вище ринку поблизу Ялтинської об’їзної траси. Принагідно ще й дадуть безкоштовну практичну пораду. «Люди сьогодні беруть неякісний пісок, здебільшого відсів щебеню, – каже Ділявер, який на своєму самоскиді розвозить будматеріали по всьому Криму. – Відсів брудний, але все одно його дають і на кладку, і фундамент, і штукатурку. Особливо бетон із такого піску буде міцний, довго не простоїть».
«Ростовський пісок, – додає реалізатор, а в минулому будівельник із багаторічним стажем (довший час працював муляром у будтресті в узбецькому місті Чирчик) Шакір, – не гірший від українського. Але все залежить від того, що ви з нього будете робити. На грубу штукатурку, скажімо, по ракушняку він піде. А от на затирання ні – потрібно попередньо просіяти. Раніше завозили нам багеровський жовтий пісок. Спочатку він був нормальний, а потім пішов із глиною, бо почали гребти все підряд. На грубу штукатурку піде і відсів щебеня, наприклад, із Лозового (Сімферопольського району – авт.). Є ще вапняковий відсів – зі Скелястого (Бахчисарайського район – авт.) кар’єру . Це так звана мулька – дрібні фракції вапняку. Я його додаю для еластичності розчину. Щодо попиту на будматеріали, то він традиційно влітку падає. Народ у цю пору займається бізнесом на ПБК. Проте зараз там будівництво завмерло. Натомість дачники матеріали беруть стабільно. Дачі навколо Сімферополя, скажімо, у Кам’янці, Трудовому, Білому, нині стараються придбати люди зі степових районів. Адже у степу що зараз робити? Води з каналу немає – і немає життя. Люди колись займались овочівництвом, а тепер там все це завмерло. Узагалі зараз приватне будівництво не йде в жодне порівняння з кінцем 90-х – початком 2000-х років. Тоді був пік будівництва у Криму».
Своїми міркуваннями стосовно ситуації, що склалась на ринку будматеріалів, поділився зі мною й Ілімдар – власник магазину «Дачник» у Живописному (на фото). «Минулого року, – розповідає молодий чоловік, – я торгував донузлавським піском по 880 рублів за тонну, нині – по 1300 рублів. Раніше можна було завести одеський, миколаївський, донецький цемент. Зараз же буває новоросійський, турецький. Але здебільшого люди беруть свій, бахчисарайський. На нього ціна теж трохи зросла – з 110 рублів до 140 рублів за 25-кілограмовий мішок марки «400». Деякі товари з України до нас приходять, але після розмитнення вони стають дорожчі за аналогічні російські приблизно на 30%. Попит на будматеріали у порівнянні з минулим роком і не зріс, і не впав. Так, перехідний період скрутний. Гадаю, що люди потроху призвичаюються».
На думку іншого мого респондента, продавчині вхідних і міжкімнатних дверей Зареми (її бутик в районі Центрального ринку Сімферополя), минулорічний сплеск торгівлі поясняються лише одним – кримчани масово позбавлялись своїх гривневих заощаджень, вкладаючи їх у ремонт і будівництво житла. «У нас три постачальники, – каже жінка, – Білорусь, Україна, Росія. Український дешевий асортимент користується популярністю, більш дорогий – російський. Український товар завозить одна московська фірма. Вона ще до всіх цих подій уклала угоду з українським, дніпропетровським, виробником міжкімнатних дверей і торгує ними по всій Росії. До нас вони надходять із її найближчої бази, здається, у Краснодарі. Що стосується фурнітури, то її раніше отримували з Харкова. Нині наші замочники переорієнтувались на Ростов, Краснодар. Зараз ми всі чекаємо на міст через Керченську протоку. Бо через шторми там ми часто затримуємо виконання замовлення на 10 днів. Клієнти обурюються, хоча розуміють ці вимушені незручності. Тож для хорошого бізнесу потрібен міст. Нам пообіцяли почекати до 2017 року. Сподіваємось, що так і буде».
Щодо капітального будівництва, зокрема багатоповерхового житлового, то у цій царині теж не все так однозначно. Наприклад, помітно кипить робота на майданчику фірми «Професіонал» у районі сімферопольської вулиці Фрунзе (на знімку). Там, на території колишнього хлібозаводу «професіонали» мають звести аж вісім 11-поверхових житлових корпусів. Натомість у їхніх сусідів із групи компаній «Владоград», що неподалік, на місці колишнього кінотеатру «Мир», ще торік розпочали будівництво так званого клубного будинку «Тріумф», спостерігається інша картина. Принаймні, майже за все літо там вигнали лише два поверхи.Здати ж повністю готовий, 19-поверховий, будинок із «люксовими» квартирами в експлуатацію «Владоград» збираються вже наступного року. Можливо, уповільнення це якось пов’язане з тим, що Аксьонов зобов’язав владоградців власним коштом облаштувати міський дитячий парк і сквер Шевченка. А також дається взнаки перекидання сил і засобів, зокрема баштових кранів, на демонтаж корпусів і будівель «списаного» заводу «Сантехпром» на вулиці Київській. Яке потім будівництво розгорнеться на вивільнених майданчиках, достеменно знають, певно, лише наближені до головних кримських будівничих із «команди переможців».
