Інформаційна війна: до якої міри забороняти?

Київ – Пропагандистську війну проти України, зокрема, її початок – анексію Криму – західні експерти називають «найуспішнішим бліцкріґом в історії». Українські нагадують, що пропагандистську війну Російська імперія в різних її іпостасях не припиняла протягом століть. Та чи має Україна достатній арсенал зброї, щоб оборонятися від цієї агресії? Закон дозволяє заборону пропаганди насильства та людиноненависництва, але чи ефективно застосовує його українська влада, коли публікує свої «чорні списки»? Чи захистять ці заборони українців від імперської пропаганди Кремля, і від чого необхідно захищати інформаційне поле України?

Серед заборонених книг – переважно твори російських авторів, та і то такі, що навряд чи цікавлять українців – наприклад, Федір Березін з його творами «Український фронт. Червоні зірки над Майданом» і «Війна 2010. Український фронт», Георгій Савицький, «Поле бою – Україна. Зламаний тризуб», Гліб Бобров, «Україна в огні», і подібні книги.

Прес-служба Державного комітету телебачення і радіомовлення України повідомила, що у нещодавній «чорний список» потрапили книги, в яких негативно висвітлено Майдан, та які «уславлюють» агресію Росії проти України і паплюжать український народ.

«Список складений з метою запобігання застосування до громадян України методів інформаційної війни та дезінформації, поширення ідеології людиноненависництва, фашизму, ксенофобії і сепаратизму, зупинки зазіхань на територіальну цілісність і визначений Конституцією України державний устрій», – зазначено у повідомленні Держкомтелерадіомовлення.

За рік (з серпня 2014-го до серпня поточного року) уряд і незалежні експерти не допустили до демонстрації у кінопрокаті і на телевізійних екранах майже 70 відсотків продукції, знятої у Росії.

У цифрах – це 376 кінофільмів і серіалів з більш як півтисячі стрічок, проаналізованих фахівцями Державного агентства з питань кіно і кінокритиками.

Як повідомив на брифінгу голова Держкіно Пилип Іллєнко, саме кіномитці звернулись до Верховної Ради України з пропозицією захистити кіно- і телевізійний простір України від зовнішньої інформаційної та ідеологічної агресії.

«Ми виходили з певними ініціативами про те, що принаймні на час неоголошеної війни (Росії проти України – ред.), на час усіх цих подій необхідно ввести, будемо це називати прямо – санкції – проти цього продукту. Ми вважаємо, що не може демонструватись на екрані – чи то кінотеатру, чи телевізора, або через якусь іншу форму розповсюдження в Україні – фільм Російської Федерації (тобто створений після 1991 року), в якому міститься пропаганда силових структур. Точніше, силових структур Російської Федерації або її юридичних та ідеологічних попередників – СРСР, Російської імперії і так далі», – каже Іллєнко.

Заборону російської інформаційної і культурної продукції розкритикували представники нинішньої опозиції. Один з лідерів Опозиційного блоку, народний депутат України Юрій Бойко назвав це запровадженням цензури.

«На мою думку, це завуальована форма введення жорсткої цензури», – заявив Бойко журналістам.

Суд визначає, чи є медіа агентом Кремля – експерти

Віце-прем'єр-міністр, міністр культури України В’ячислав Кириленко на це відповів доволі жорстко: мова іде не про цензуру, а про захист інформаційного поля і про розвиток української культури. На думку Кириленка, наразі гуманітарна сфера відіграє конче важливу роль у системі національної безпеки України. Міністр культури запросив представників громадськості й експертного середовища до спільної роботи над новітньою культурною політикою України.

«Опонентам, які так чи інакше виступають з позицій «русского мира» в Україні, я хочу сказати, що погляди на культурну політику мене як міністра не зміняться. Разом з тим, не дивлячись на системну, організовану, інколи дошкульну, а іноді навіть хамську критику з боку деяких опонентів, Міністерство культури було, є і буде відкритим до будь-яких дискусій», – зазначив Кириленко на одному із засідань уряду і на зустрічі з громадськістю.

Голова Асоціації медіа-юристів Тетяна Котюжинська вважає, що захищати своє інформаційне поле Україна повинна тільки у межах і тільки методами, визначеними законодавством. А отже, не Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а суди можуть забороняти чи дозволяти розповсюдження серіалу, книги чи кінострічки.

«На суді сторони надають свої аргументи, і суд, проаналізувавши їх, ухвалює рішення. Інакше це створює прецеденти політичного рішення щодо того, що можна дивитися громадянам, а що ні. На жаль, у бажанні заборонити все, що нам не подобається, межі немає, і немає наразі свідчень, що обмеження давали би позитивний результат у вирішенні конфліктів», – пояснила Котюжинська.

Водночас, експерт прирівнює нинішню інформаційну політику Росії щодо України і дії Росії на Донбасі до пропаганди тероризму. Поширення такої інформації заборонене законодавством України, Росії і міжнародно-правовими документами і має каратися в судовому порядку.

«Для нас з вами цікавий та абсолютно новий склад – це те, що стосується пропаганди тероризму та пропаганди ідеології тероризму як складової частини терористичної діяльності. Тобто, таким чином будь-який журналіст, будь-який засіб масової інформації, який пропагує тероризм або ідеологію тероризму, стає терористом сам, відповідно до законодавства», – наголосила Котюжинська.

Ще восени минулого року СБУ відкрила провадження проти газети «Вести» за статтею про посягання на територіальну цілісність України.

Слідство триває. А у червні цього року Державна фіскальна служба розпочала власне розслідування щодо джерел фінансування і можливого ухилення від сплати податків керівництвом ТОВ «Мультимедіа-інвест груп» – видавця газети «Вести».

Заборона російського продукту – не панацея проти політики Кремля

На думку експертів, заборона російського продукту не є панацеєю на агресивну політику Кремля. Бо, з одного боку, бажаючі дивитись заборонене російське кіно або читати заборонені російські книги «скачують» їх з інтернету. А з іншого, на інформаційну політику великих телеканалів мають вплив власники, які самі часто виходять з проросійських позицій.

Міністр інформаційної політики Юрій Стець з цього приводу наголосив, що не власники ЗМІ і не окремі політики, а саме держава повинна відповідати за створення і функціонування інформаційного простору країни. На думку міністра, «не можна, щоб інформаційна безпека і розвиток інформаційного простору – це були якісь хаотичні рухи, які у нас постійно відбуваються», заявив Стець на презентації проекту концепції інформаційної безпеки України у червні.

«Розробка стратегії інформаційної політики держави – це те, чого у нас не було всі ці більш як 23 роки, і через що, я так думаю, ми програли цю війну за мізки людей, які живуть на сході і півдні країни», – зазначив Стець.

Проте, більшість фахівців скептично ставляться до зусиль міністра інформаційної політики, вбачаючи у цьому спроби створення державної ідеології. З іншого боку, експерти вважають, що доки не буде діяти закон, навряд чи вдасться вберегти українців від людиноненависницької пропаганди, що ллється з сусідньої країни.

Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода