«Сили у мене вже не ті, що колись, – каже старий Дорсет, – але думаю, що за десять хвилин можу вам ручатися. – Цього досить, – говорить Білл. – За десять хвилин я перетну Центральні, Південні і Середньозахідні штати і вільно встигну добігти до канадського кордону». Хто ж не згадає напам'ять цю фразу з новели О. Генрі «Вождь червоношкірих»? Не можу поручитися за моїх попутників, які брели разом зі мною розпеченим асфальтом з валізами, сумками і рюкзаками ці самі десять хвилин від материкової України до «нового» Криму, але я, ледве переставляючи ноги, слова Білла повторював як мантру.
Напевно, причиною моїх мук були два кавуни під пахвами. Проклята українська домовитість зіграла зі мною злий жарт. Коли водій маршрутки Херсон-Чонгар пригальмував біля кургану кавунів на узбіччі, я, замилувавшись статною дівчиною у вишиванці, яка торгує кавунами, раптом зрозумів, що, вимовивши слово «півтора», дівчина мала на увазі ціну в гривнях. У перекладі на російську валюту кавуни коштували 3-4 рублі кілограм! І якщо врахувати, що в Сімферополі я напередодні відчайдушно торгувався на Привозі з оптовиком, який демпінгував підмоклими кавунами по 19 рублів за кіло... Загалом, та частина моєї крові, яка дісталася мені від українських предків, заграла – і я, не маючи ніякої тари, купив два десятикілограмових красені, виклавши за цю радість всього лише 30 гривень (80 рублів). Тобто в чотири-п'ять разів дешевше, ніж якби я купив кавуни в рідному місті.
Тих, хто їде машиною, «кордон» – і російський, і український – просто пережовує
До Херсона мене з Сімферополя довезли машиною друзі, назад я добирався самостійно. Тих, хто їде машиною, «кордон» – і російський, і український – просто пережовує, у всякому разі, витративши всього 3 години на проїзд обох постів, ми себе почували виплюнутою жуйкою. Загальне відчуття – що прикордонники та митники двох країн, які знаходяться не в найкращих стосунках, працюють в одній команді. І якщо російські митники фільтрують товари, то українські прикордонники пресують людей.
Про неможливість вивезення з України дитини на батьківщину до Криму без довіреності другого батька вже багато говорено. Але це писаний закон. А от коли стояв попереду «Фольксваген транспортер», який благополучно проминув російський пост, український прикордонник висмикує з черги і починає пояснювати, що якщо мінівен восьмимісний, то в наявності перевезення пасажирів, а це заборонено постановою Кабміну і автомобіль пропущений в Україну не буде – то тут просто острах бере. Як же так можна, волає до найкращих почуттів водій, ми ж свої! Нічого, кажуть, на узбіччя машинку відженете поки. Предметно починаєш розуміти, що з України кримчан як би висмикнули, а назад вже не беруть. А якщо і пускають, то як прокажених, вимагаючи довідки, аналізи і розташовуючи в карантині.
З України кримчан як би висмикнули, а назад вже не беруть. А якщо і пускають, то як прокажених, вимагаючи довідки, аналізи і розташовуючи в карантині
Ну, нашим людям до довідок ще з часів совка не звикати, пасажири «Фольксвагена» зібрали свої паспорти в стопочку і, намалювавши на папірці генеалогічне древо, стали емоційно доводити прикордоннику, який у своєму камуфляжі на цій спеці вже навіть не пітнів, а просто парував , що з восьми пасажирів мінівена сім знаходяться в кровній спорідненості, а восьмий є кумом водієві, тому в наявності сімейна подорож, а зовсім ніяке не перевезення пасажирів. Прикордонник, схоже, зрадів благополучному розв'язанню конфлікту і сказавши: «Ну, якщо у вас така сім'я хороша, щасливої дороги!», – пішов до наступної машини.
Виявляється, їздить безліч автобусів за маршрутом Херсон – Сімферополь і, відповідно, назад. І ніяке напружене міжнародне становище тут не заважає
Після таких вражень необхідності повертатися з Херсона громадським транспортом я навіть зрадів. Виявляється, їздить безліч автобусів за маршрутом Херсон – Сімферополь і, відповідно, назад. І ніяке напружене міжнародне становище тут не заважає – один автобус їде до «кордону», той переходиться пішки, а на тій стороні чекає схожий транспортний засіб. Коштує це, правда, дорожче, ніж рейсове сполучення, але вибору великого у людей немає. З Херсона до Сімферополя дістатися коштує 400-500 гривень (1200-1500 рублів), із Сімферополя в Херсон – десь так само. Їздять і легкові машини, але це, як ви розуміє, дорожче рази в півтора. Своєю машиною з недорогим російським бензином виходить як би дешевше, але абсолютно непередбачувана автомобільна черга, яка, навіть, якщо пощастить, займе два-три години, вичавлює всі сили.
Так що, якщо погода дозволяє і не потрібно везти щось важке, вигідніше, на мій погляд, ці десять хвилин від (де-факто) кордону до (де-факто) межі йти шляхом Білла – тобто пішки.
Кілька загальних вражень: російські прикордонники не такі запалені, як українські. По-перше, їх більше, по-друге, умови праці у них трохи кращі – є приміщення з кондиціонерами, позначені і обладнані кілька коридорів для проходу-проїзду туди і назад, свіжий асфальт. На українській же стороні невиразна черга в дві колони, паспортний контроль – будочка з віконцем, митники тільки машини оглядають, речі їх не зацікавили. Хоча, можливо, і є обладнання десь, але, щоб перевіряли – не бачив. Ось у росіян – і рентген для багажу, і пройти потрібно через турнікети всередині щитових будиночків. Ну, і загальне, на жаль, для обох «кордонів» – все неймовірно загиджене: дорога, узбіччя, тобто все, що не наказав підмести прапорщик.
Загалом, валіза без ручки в той момент здалася б мені Божою милістю в порівнянні з моїм абсолютно нетранспортабельним багажем.
До речі, досить було українців, що їдуть до Криму і назад не у справах або до родичів, а на відпочинок і з відпочинку. Звичайно, це їх право і кількість українців-курортників з росіянами не порівняна, але іноді кортіло запитати – а на похорон ви відпочити не ходите? Все-таки свіже повітря, тіниста зелень на кладовищі, знову ж на поминках можна підкріпитися простою і здоровою їжею. Вишукав оголошення в газетці, час і місце звірив – і вперед! Чи не все одно, де здоров'я покращувати? Може я і буркотун, але коли мені недавно запропонували абсолютно халявний тур до Абхазії, то і в голову не прийшло, що туди можна нормальній людині на відпочинок їхати. Навіть аналогію скрутно підшукати, ну, це, приблизно, як вирушити за гарячою путівкою в політ на супутники Марса, нехай навіть і в оксамитовий сезон. Не людська це справа...
В українців – бетонні блоки, поставлені на дорозі в шаховому порядку, у росіян – ворота і шлагбауми.
Йдучи коридором для пішоходів у російській зоні, відчуваєш себе левом, що виходять на арену цирку. Хоча, якщо придивитися до колючого дроту на ізоляторах у другому огородженні, то розумієш, що цирк дуже легко трансформується в концтабір.
Йдучи коридором для пішоходів у російській зоні, відчуваєш себе левом, що виходять на арену цирку
Приклади в історії вже були, той же стадіон в Сантьяго. І мимоволі поспішаєш вийти назовні. Але іноді, десь у закутках мозку, прослизає побоювання – а раптом цей заґратований коридор не скінчиться? Дивна, звичайно, думка. Але заґратованих коридорів в Криму з кожним днем все більше.
Я вже писав, що з приходом Росії все частіше життєвий простір відчувається якось по-тюремному, ну і прямих асоціацій все більше, тих же рамок для огляду, металевих огорож на площах під час дитячих свят і просто колючого дроту. На українському боці кордону, в свою чергу, повний бардак і звалище, але немає ніяких парканів. І йдуть люди не заґратованим проходом, а узбіччям дороги. Комфорту поменше, але за тюремним комфортом я якось ще не скучив.
І якщо український прикордонний пункт нагадує занедбаний польовий стан, то на що схожий російський – дивіться самі.
А це черга з охочих потрапити в Україну перед російським паспортним і митним контролем. До речі, російські митники дуже прискіпливо перевіряють усіх з української сторони, хто їм здається потенційним комерсантом-коробейником. При мені не пропустили молоду пару з валізою і великим поліетиленовим пакетом. З валізи митник вивернув купу якихось строкатих трикотажних речей і оголосив хлопцю, що це товар. Пакет дівчини навіть дивитися не став, крикнув прикордоннику на паспортному контролі, щоб той оформляв повернення пари. Але на мої кавуни служивий уваги не звернув, хоча ввезти можна тільки 5 кг рослинної продукції. Мабуть, в комерсанти мене не візьмуть, обличчям не вийшов.
Але крута оснащеність російського кордону закінчується там, де починаються прості життєві потреби людей. Придорожні кафе з обох боків кордону виглядають приблизно однаково. Ось це вже на території «нового» Криму.
Дивний, загалом, цей типу кордон. І не кордон як би, і немає його тут для всього світу, і сам Гугл його не визнає, а жити заважає сильно.
Я б назвав цей «кордон» не російсько-українським (тим більше що в цьому терміні багато суперечливих моментів), а українсько-радянським, бо, повернувшись до Криму з далеко не благополучної і зовсім поки ще не європейської України, відразу відчуваєш гнилуватий душок Радянського Союзу. Але це окрема тема.
Кирило Автохтонов, блогер, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
