Власник ATR: Ми стоїмо на принципі державності України, яка нас кинула

Київ – Невелика двоповерхова будівля на вулиці Вавілових в районі Київської телевежі. Тут уже кілька місяців як працює перший кримськотатарський телеканал, з 1 квітня вимушений припинити мовлення в Криму. На лавках біля входу сидять власник медіа-холдингу ATR Ленур Іслямов, заступник гендиректора телеканалу Айдер Муждабаєв і головний редактор інформаційних програм Осман Пашаєв. Вони обговорюють запис пілотного випуску ток-шоу, яке має стартувати на каналі у вересні.

Іслямов проводить екскурсію у будівлі ATR. На першому поверсі – студія і режисерська, на другому – відділ новин Zaman, гримерна та ще кілька кімнат. Потім вирушаємо в сусіднє приміщення, де знаходиться кабінет керівництва. Скромний інтер'єр, на столі кримськотатарський прапорець, ноутбук, книжка і різні папери.

Про те, як почуває себе телеканал у столиці України, чи відчуває його власник тиск на свій бізнес, які перспективи Всесвітнього конгресу кримських татар і чи очікують Крим зміни в найближчому майбутньому, – власник ATR розповів в інтерв'ю Крим.Реалії.

– Ви перебуваєте в Києві кілька місяців, як вам тут працюється?

– Я перебуваю тут три місяці і вже в принципі розумію, як працюють тут певні структури, які мають допомагати медіа. Є плюси: головне – це те, що в країні свобода слова. Тут, на відміну від Криму, ніхто не приходить і не вказує, як треба говорити. Це дуже радує. З іншого боку, особливої підтримки медіа я не бачив і не чув. Поки ми працюємо так, як працюємо, – на волонтерських засадах, самі. Намагаємося вижити, щось виходить, щось ні. Зараз надійшли перші гроші з реклами – 24 тисячі гривень – щось вже пішло.

– Ви людина амбітна. Яку мету ставите для каналу, який фактично з нуля почав роботу на материковій Україні?

– Ми маємо стати першим кримськотатарським телеканалом на материку. Для цього нам потрібно зробити дуже багато і в технічному плані, і в журналістському. Якісь речі тут, звичайно, набагато простіші і легші. Якщо ми чогось не знаємо, то можемо попросити допомоги. У Криму це було неможливо, бо там навіть не було такого рівня людей. Благо, в Криму на каналі працювали Ліля Буджурова, Шевкет Меметов, у Києві запросили Османа Пашаєва, Айдера Мурадосілова. Звичайно, зараз у нас менше матеріалів про Крим, але ми їх нарощуємо. Так, в державних органах у нас немає можливості знімати, але зате з'явилася певна мобільність та інші технічні можливості при зйомках.

– Але ви ставите мету, наприклад, потрапити в десятку провідних каналів України?

– Ми були вже в десятці, перебуваючи в регіоні (у березні 2014 року – КР). Тепер це не мета. Нам треба потрапити в трійку – ось цю мету я ставлю. Можливості у нас великі, було б бажання.

– Чи відчуваєте ви кадровий голод в Києві?

– Спочатку відчували. Коли розмовляв з журналістами в Криму, вони скептично поставилися до ідеї переїзду в Київ. Одні говорили, що це не дуже гарна ідея, тому що тієї України, яку ви бачите і чекаєте, її ще немає. Інші обрали для себе, хоча це був важкий вибір, залишитися на батьківщині. Але люди, тим не менше, продовжують приїжджати. Більшість телеканалу ATR (кримського – КР) вже тут. Журналісти працюють: хтось поїхав знімати на кордон в Херсонську область, хтось – у Львів. Зараз у процесі отримання акредитацій до Верховної Ради України та в інші держустанови.

– Чи збираєтеся відкривати корпункти в інших містах України?

– Поки такої мети немає, але там, де багато кримських татар, в Херсоні і у Львові, ми будемо відкривати корпункти найближчим часом.

– Ви були прихильником позиції, що на каналі мають працювати кримські татари. Якщо не вдається дотримуватися цього принципу, як чините?

– Ми розуміємо, що кримські татари – це суб'єкт України, цей фактор дозволяє нам брати на канал і українців. Єдине, чого ми не робимо, не беремо ватників.

– А як визначаєте: ватник чи не ватник?

– Я люблю пульсуючих людей, людей-драйверів, які готові взяти на себе навантаження. Ці люди здатні на все. А ті люди, які нічого не роблять, не здатні ні на що. Для мене ватник – та людина, яка вважає, що Крим – Росія, і все можна залишити в такому стані. Я їх ще називаю ватник-hard і ватник-light. Ватник-hard – ви розумієте, про що я говорю. Ватник-light – і в Києві їх повно – вони кажуть, що от не треба було нам лаятися, нам треба було залишитися на колишній позиції, Україна програла, треба було більш дипломатично вчинити, тобто вони не готові боротися.

– Є й інша сторона: ви сприяєте тому, щоб співробітники, які працювали на ATR в Криму, з сім'ями переїжджали до Києва. Вам не образливо, що півострів залишають одні з найкращих людей?

– Прикро. Але це люди, які хочуть бути вовками, а не ті, які хочуть бути вівцями. Тому люди залишають Крим зараз, але вони потім повернуться, і ми, навчившись, повернемося туди, звідки ми родом, щоб поділитися досвідом. У нас тут місія розширилася.

– Чи не відчуває телеканал в Криму тиск після того, як ви почали віщати в Києві?

– Зараз ми щодня чекаємо захоплень в Криму. Є припущення, що будівлю будуть захоплювати, обладнання забирати, хоча там мало що залишилося з устаткування, в основному все перевезли сюди. Ми вже ніяких сюрпризів не боїмося, готові до будь-якого варіанту розвитку подій. Цьому життя навчило.

– Але канал в Криму продовжує працювати?

– Звичайно. Журналісти працюють, хоч і не так активно, оскільки нас не пускають в різні установи. На жаль, серед іншого і в кримськотатарські. Але я вважаю цю ситуацію тимчасовою. Ті, хто зараз через боязнь потрапити в немилість у місцевої влади, що дала команду не пускати ATR, роблять це, рано чи пізно зрозуміють: ATR – це ж не просто телеканал, а майданчик, за допомогою якого люди мають можливість просувати і розвивати своє – кримськотатарське. C допомогою ATR Крим, Україна, весь світ пізнали чудесного майстра Рустема Скибина, живописця Рустема Емінова. Джеміль Кариков просував тут нашу етнічну музику, Халіде Чілінгірова – сучасний дизайн в кримськотатарському одязі і так далі. Тобто це ґрунт, на якому виросли дуже красиві квіти, прекрасний запах від яких поширився на всю Україну. Я дуже гордий тим, що це вдалося зробити на моєму майданчику, з моєю участю. Сьогоднішні події тимчасові, і я сподіваюся, що ми повернемося, і повернемося в найближчому майбутньому. А та база, яка зараз знаходиться в Києві, стане великим корпунктом кримського ATR.

– Зараз ATR можна дивитися в інтернеті й через супутник. Чи можна його побачити в кабельних мережах України?

– Так. Національна рада з телебачення і радіомовлення України видала розпорядження, згідно з яким всі кабельні мережі мають тримати нас в базовому пакеті. Не всі це, щоправда, зробили. Але основні гравці на ринку це підтримали. Якщо раніше ми платили кабельним мережам, то зараз нам це робити не треба. У цьому хоча б маленька підтримка є.

– А дитячий телеканал Lale (поряд з ATR канал Lale, як і радіостанції «Мейдан», «Лідер FM», а також інтернет-видання «15 хвилин» входять до медіа-холдингу, який належить Іслямову)?

– Теж саме. Але там немає монетизації, рекламу ніхто не розміщує. Радує те, що ці діти ростуть і коли вони виростуть, будуть допомагати нам.

– Чи можливе мовлення радіостанції «Мейдан» в українських мережах?

– Зараз це питання знаходиться в стадії обговорення з Нацрадою. Є безліч частот, які звільняються. Ми б хотіли в ці частоти потрапити. Чекаємо рішення Нацради, щоб «Мейдан» працював на всій території України, точно так само, як має бути присутнім викладання кримськотатарської мови в українських школах. Що таке суб'єктність? Ми повинні бути скрізь, і про нас повинні говорити скрізь, тому що кримські татари – це красива, розумна і дуже чарівна частина України.

– Чи не було у вас бажання повернутися до краудсорсінгової компанії, як це вже було навесні минулого року, коли ATR потребував фінансової підтримки?

– Можливо, ви праві. Треба спробувати. Але все-таки українська держава має надавати нам допомогу. Ми сидимо в комерційному приміщенні, знімаємо його за мої гроші, обладнання перевезли за мої гроші, нам потрібно оплачувати мовлення через супутник. Чому немає підтримки від України?

«Повісиш російський прапор – ми тебе осиплемо благами»

– Що з вашим бізнесом? У вас багато активів в Росії, в Криму – як вони зараз?

– Все під тиском. У «Джаст-банку» (російський банк, засновником якого є Ленур Іслямов, – КР) купа обмежень, приписів. Я не знаю, що буде з цим бізнесом, навіть говорити про це сумно. Зрозумійте, якби я не повернув кримським татарам телеканал, я б зрадив сам себе. Зараз я пішов ва-банк: або мав вибрати бізнес, або соціальну, політичну позицію. Перебуваючи в Росії, я б міг, звичайно, зберегтися як бізнесмен на якомусь рівні, навіть у сьогоднішній кризі і далі б продовжував працювати. Але що б я говорив сам собі, після того, як створив телеканал ATR, а потім його кинув – кинув, бо злякався наслідків як бізнесмен. Мені ж конкретно сказали: будеш віщати з Києва – тобі кінець як бізнесмену. Якщо ти залишишся в такому форматі, то нічого з тобою не буде. Якщо ти повісиш російський прапор в ефірі телеканалу, станеш проросійським – ми тебе осиплемо благами.

– Хто це сказав?

– Починаючи від людей з адміністрації Криму і закінчуючи російською владою в Москві. До мене присилали людей, які були вхожі в різні кола, розповідали про те, що б вони могли зробити для мене. Я зустрічався з Полонським (міністр внутрішньої політики, інформації та зв'язку Криму Дмитро Полонський – КР), можу перераховувати і перераховувати. У мене стільки зустрічей було за цей час. Навіть дійшло до того, що Еміне Володарська – академік Російської академії наук, яка патріотично налаштована до Росії, стала займатися питанням мовлення нашого телеканалу. Їй було дуже боляче, що ATR не дали можливість працювати в Криму. Вона намагалася щось зробити: ходила до одних, інших, третіх, ходила в Роскомнадзор кілька разів. Здавалося б, одна справа, коли можуть послати бізнесмена Іслямова, інша справа – академіка академії наук Еміне Володарську, яка займалася історією Росії, представляє науку Росії за кордоном, є ректором Московського інституту іноземних мов. Але і їй відмовляють. Для неї це було дуже образливо. Я всі варіанти розглядав. Багато різних і впливових людей приєдналися до цього процесу, зокрема й з боку Татарстану. Але і звідти мені теж сказали: без певних речей з твого боку це неможливо.

– Це неприйняття телеканалу походить з Криму чи з Москви?

– Москва приєдналася до цього процесу вже наприкінці. Все-таки ми єдиний телеканал, який мовив в прямому ефірі під час лютневих і березневих подій минулого року. Ми єдиний телеканал, який дотримувався проукраїнської позиції в Криму. До цього додалося те, що кримські татари не підтримали анексію і референдум. Крім того, Мустафа Джемілєв особисто посварився з Володимиром Путіним. Я був присутнім, коли Мустафа Джемілєв вів переговори з президентом Росіїтелефоном у Москві. І це все разом склалося так, що з нами (кримськими татарами – КР) і зі мною ось так відкрито розмовляти і будувати якісь компромісні історії було складно. Я був завжди на прокримськотатарській позиції. Тому те, що відбувалося з телеканалом, було закономірним.

Інша справа, вони не знали, як це зробити, вони не знали, яка буде реакція у кримськотатарського народу. Вони готувалися до цієї реакції, тому провели обшук на телеканалі – це був свого роду тест. Вони побачили, що народ зібрався, відзначили всіх активістів, які прийшли на обшук (26 січня 2015 року – КР). Потім прибрали всіх одіозних: Ахтема Чийгоза затримали, у Ільмі Умерова був обшук в день закриття телеканалу. Це все ланки одного ланцюга. У мене було величезне бажання зробити спіч в день закриття ATR, закликати народ захищати телеканал, прийти палити покришки або зробити щось ще, щоб ми могли довго оборонятися. Але я не взяв на себе такий ризик. Мені було б важко, якби в результаті тих дій хтось загинув. Хоча я сам померти не боюся. Я сподівався, що з боку влади будуть сигнали. Безліч організацій писали листи Путіну. Муфтій мусульман Криму говорив, що постійно ходить до Аксьонова і каже йому: «Я до тебе піду на «Хидирлез», але ти маєш увімкнути телеканал ATR». Кожен, хто приходив на канал, говорив, що він щось намагається зробити. Але навіть Аксьонов вже не міг втрутитися, бо він спочатку послав сигнал до Москви, назвавши нас ворожим ЗМІ. А потім навіть він не зміг відіграти назад. Взагалі цей хлопець не стратег. Скільки разів я спілкувався з ними. Казав: так, Україна зараз слабка, ви прийшли до влади, але кримські татари – народ, яким треба займатися, треба зберегти його національне надбання. Але вони сказали: «Ні». Це все ще збіглося з загальноросійським тиском на ЗМІ і неприйняттям іншої точки зору. Плюс маразм, що ми всіх вимкнемо або посадимо. Цей маразм міцнішав, міцнішав, міцнішав і взагалі зробив неможливим існування не тільки ATR, а й віри в вільне волевиявлення людей. Ми бачимо, що дуже багато людей залишають Росію, зокрема активних громадян. А якщо говорити про Крим, у сьогоднішньої його влади немає майбутнього в тому форматі, в якому вона зараз працює.

– Ви готові розлучитися з бізнесом в Криму і Росії через свою позиції?

– Так звичайно.

– Ви перевели якісь активи в Україну?

– Я перевіз тільки телеканал, а все інше перевезти неможливо. Я не можу перевезти свої будинки, банк. Якби в Україні були певні стратеги, які могли б мислити масштабно в плані того, як захистити не тільки мій бізнес, а й бізнес багатьох кримських татар, які знаходяться в Криму, то було б набагато ефективніше зберегти цю справу. Поки українська державність слабка, тому тут розвинений волонтерський рух, тому тут кордони, як голландський сир, через які миші тягають все, що завгодно.

– У вас не виникає проблем при перетині українського кордону?

– Ні.

– Вам дорікають у тому, що ви працювали в «окупаційному уряді Криму», відповідно, ви чиновник з тієї команди. На думку спадає ситуація з колишнім депутатом парламенту автономії Василем Ганишем, якого заарештували, коли він опинився на материковій Україні. У вас із цим проблем не виникало?

– Я працював у Криму, працював в уряді за рішенням Меджлісу, за рішенням Курултаю кримськотатарського народу. Якби я самостійно туди пішов, це було б одне. Або якби я працював чиновником в Україні, а потім перевзувся і почав працювати в Росії... Я яким був, таким і залишаюся, – прокримськотатарською людиною. Нічого, що порушує закони України в плані колабораціонізму чи чогось, ще я не здійснював.

– Вам видали український паспорт?

– Звичайно.

– У вас зараз паспорти громадянина Росії та України?

– Так.

– У Росії у вас можуть виникнути проблеми через подвійне громадянство?

– В Україні є проблеми з подвійним громадянством. У Росії цієї проблеми поки не було. Але, як я зрозумів, кримчанам до 1 січня 2016 року дозволено мати подвійне громадянство без повідомлення про друге громадянство у відповідні органи.

– Тобто ви готові до того, що розлучитеся з якимось громадянством?

– Звичайно. Зараз моє основне завдання – зберегти ATR. Я його виконав. Далі будемо займатися тим, як зберегти бізнес.

​– Ви розумієте, що стали свого роду дисидентом? Тільки ви не один, у ваших руках наймогутніший ресурс у вигляді телеканалу. Через це ви можете постраждати в Росії?

– Можу постраждати, але іншого шляху немає. Краще гордо постраждати, ніж довго терпіти цю ганьбу, а потім все одно постраждати, тільки зганьбившись, врешті-решт, не маючи майбутнього в перспективі. Рано чи пізно і нинішній Росії доведеться вибачатися перед Україною. Я не знаю, як вона це буде робити, якою має бути Росія, щоб почала вибачатися, і який шлях вона має пройти, я не уявляю. Це може бути рік-два-десятиліття. Але те, що вона робить зараз з Україною, ні в які братські рамки не входить.

– У вас залишилися друзі або знайомі в уряді Криму?

– Друзів там у мене ніколи не було, а знайомі залишилися.

– Ви з ними підтримуєте зв'язок?

– Не підтримую, але можу зателефонувати, якщо треба. Там є проукраїнські люди (не буду називати їхні прізвища), які дуже добре до мене ставилися, розуміючи позицію Меджлісу і Курултаю.

«Я можу бути не найшикарнішим бізнесменом, але позицію мати зобов’язаний»

– Ваша промова на Курултаї в березні минулого року стала переломною. Ви тоді, стоячи на трибуні, закликали делегатів йти у владу, співпрацювати з урядом, щоб кримськотатарський народ не постраждав і зміг зберегтися. Ви зараз готові переглянути свої погляди? Що робити кримським татарам? Що робити Меджлісу, члени якого живуть в Криму?

– Коли я говорив цю промову, я чітко усвідомлював те, що я роблю. У березні минулого року ATR був в центрі подій, на телеканалі проходив телемарафон, ми включали політиків з Києва, Львова, інших міст України, вели прямі трансляції з місць подій. Але в якийсь момент Крим кинули, ATR також. Україна жодним чином нам не допомогла, вона просто взяла і пішла з Криму. Ми залишилися одні. Деякі ще кричали: чому кримські татари не пручаються? А що ми мали зробити? Ми могли б знищити весь генофонд кримських татар, увімнувся б ісламський чинник, нас звинуватили б у тероризмі. Тому що в цей час у російської влади були всі можливості робити все, що завгодно. Розуміючи все це, я і вимовив ту промову на Курултаї. Стратегічно правильно зробили, що увійшли в уряд, почали працювати, дали людям віддихатися деякий час. Інша справа, що уряд за участю Бальбека (віце-прем'єр Ради міністрів Криму Руслан Бальбек – КР), Ільясова (віце-спікер Держради Ремзі Ільясов – КР), Смирнова (голова Держкомнацу Криму Заур Смирнов – КР) був погоджений до того, як я з'явився. Меджліс і я певним чином зламали плани на тимчасовий період.

Далі, природно, почалися розмови про те, що ATR має змінити редакційну політику. Це чому? Тому що Іслямов прийшов в уряд? Ні. ATR – це окрема історія. Є люди з громадянською позицією, і не можна їх ламати через коліно. Якщо хочете, щоб вони стали проросійськими, так працюйте як держава на те, щоб виростити покоління цих людей, які будуть проросійськими, а не так: зміни паспорт, зроби ось так – по кліку. Як може Росія потім поважати цю людину? На людину, яка змінила позицію за день-два, не можна ніколи опертися, і поважати її ніколи не можна. Це видно на прикладі працівників правоохоронних органів у Криму. Росія їх не поважає і поважати ніколи не буде, тому що у всіх них – схильність до зради. Навіщо такі люди потрібні? Вірність – найважливіший фактор у цьому житті. У Криму в мене завжди була позиція вільної людини – тієї людини, з думкою якої завжди мають рахуватися. Я можу бути не найшикарнішим бізнесменом, не найкращим чоловіком, не найкращим другом, але позицію я мати зобов’язаний, і ця позиція – бути з народом, в якій би ситуації він не знаходився, навіть якщо помиляється. Але ми знаємо, що народ помилятися не може, помилятися можуть лідери.

– Якщо робити висновок зі сказаного вами, то кримськотатарському народу необхідно зберігати вірність Україні. Але при цьому в Криму низка ваших співвітчизників вважає таку позицію помилковою.

– Ми стояли і стоїмо на позиції державності України, яка нас, по суті, кинула. Але кримськотатарський народ не кинув Україну. Мало що трапляється з твоїми батьками. Діти не повинні кидати своїх батьків і, як мінімум, не повинні плювати в їхній бік. Ми, кримські татари, як діти цієї держави, збереглися завдяки зокрема й Мустафі-аг'а, бо він залишався на своїй жорсткій позиції, володіє величезним авторитетом і зміг цей вектор зберегти. Могло бути так, що в якийсь момент цей вектор міг похитнутися, і ми могли загратися в цю історію. Але лідери на те й лідери, вони повинні чітко тримати курс і вести нас цією дорогою, інакше є ризик впасти в прірву. Звичайно, є що закинути Мустафі-аг'а, але нашу систему національного самоврядування в особі Курултаю і Меджлісу ми зберегли. Є різні думки, але вектор вірний. А далі, якщо Україна відбудеться, а я сподіваюся, що відбудеться, то в цій державності має бути наша державність.

«Кримськотатарська молодь, яка виросла, готова взяти навантаження, не треба їм різати крила»

– Які надії ви покладаєте на Всесвітній конгрес кримських татар, що відбувся в Анкарі?

– Я щасливий, що Конгрес взагалі відбувся. Так, не вийшли деякі речі: не було Ердогана, не було Порошенка, але він прислав Клімкіна, який запалив присутніх своєю промовою. Кримські татари в Криму в більшості своїй дивилися Конгрес з ATR. Кримські татари чекають від України, від своїх лідерів якогось дощу на свій сухий ґрунт. Вони мають розуміти, що про них не забули, що Україна пам'ятає про нас, оскільки ми – її діти, і країна все робить для того, щоб вони повернулися додому. І роль ATR в цьому процесі визначальна. Доходить до того, що нам в Україні різні люди відмовляють в інтерв'ю, тоді як з іншими українськими телеканалами спілкуються. Коли ми запитуємо: «У чому справа?» Вони відповідають: «Ми боїмося, що нас потім не пустять до Криму, оскільки українські телеканали там не відслідковують, а АТР дивляться».

– Тобто ви розраховуєте, що Конгрес не сидітиме без діла як попередні шість років?

– Якщо ви помітили, я входжу до Ради управління Конгресу, тому мені самому буде соромно, перебуваючи там, нічого не робити. У Чубарова як у депутата Верховної Ради України, президента Конгресу, голови Меджлісу зараз відкрилися великі можливості, але це велике навантаження. Не можна все покладати на одну людину. У чому біда кримськотатарського істеблішменту? Він не влаштований за системою делегування повноважень, як має бути влаштований стратегічний менеджмент. Він збудований на системі авторитету персон: вони, мовляв, краще знають, що робити. У такому форматі це довго не проіснує. Зараз молодь, яка виросла, готова взяти навантаження, не треба їм різати крила, говорити деяким: а, ти слабак, не впораєшся, бо в тебе немає політичної мудрості, яка є у мене. Треба вішати на них рюкзачки певної відповідальності – хай ідуть. У чомусь вони помиляться, десь спіткнуться, але для цього є Меджліс, Курултай – підправимо, допоможемо. Конгрес – це майданчик, який зібрав багато активних політиків з кримськотатарської еліти. Вона повинна сконцентрувати у собі всю зовнішню сторону кримськотатарського політичного істеблішменту, а внутрішню, звичайно, має зробити Меджліс і Курултай. Сподіваюся, що наступний Конгрес відзвітує про виконану роботу.

Я б взагалі кожному тутешньому кримськотатарському чиновнику і політику приробив блокнот і сказав: «Пиши кожен день, як ти наблизив Крим, що ти зробив сьогодні для Криму?». А потім дістань цей блокнот і покажи свою політичну активність за рік. Я вважаю, що жити в політичному просторі занадто довго не можна. Попрацював чотири роки – передай повноваження, бо далі починається царювання. Ми всі розуміємо, що у нас величезний пласт безхозної молоді, яку потрібно направляти і навчати. Вона має теж зрозуміти кримськотатарський вектор, влитися в це середовище і далі будувати кримськотатарську державність, без цього у нас немає майбутнього. Ми озирнутися не встигнемо – життя закінчиться.

– Ви вхожі в певні кола російської влади і, напевно, знаєте більше, ніж інші. Як гадаєте, нинішнє керівництво Криму довго ще протримається на тлі корупційних скандалів?

– Я думаю, що місяць-півтора – і кримська влада зміниться. Сигнали такі є. І це буде абсолютно правильно. Ми розуміємо, що якщо Росія, забравши Крим, хоче зробити щось для народу, то вона має його заспокоїти і перестати нервувати безглуздими спічами з боку кримських чиновників. Якщо взяти в цілому Росію, то жодному губернатору, крім п'ятьох-шістьох російських політиків, не дозволено критикувати Обаму, Байдена, кричати, що він ворог, ми його не пустимо. Губернатори – це люди, які не займаються політикою, це не їхня справа. Вони займаються каналізацією, водопроводами, електрикою, газом. А в Криму і політика, і націоналізація, і медіа, і прокуратура: закриємо, перекриємо, не дамо – це все в одному флаконі. Все це називається одним словом: царювання. Їм сказали: робіть, що хочете. А взагалі я вражений терпінням московської влади щодо тих хлопців, які працюють в Криму.

«Крим – це кримськотатарська автономія у складі України»

– До питання Криму світова громадськість рано чи пізно повернеться. На ваш погляд, чим може закінчитися вся ця невизначеність, яку ми зараз спостерігаємо?

– Це найстрашніше питання, яке ви задаєте. Були Мінські угоди-1 – там питання Криму немає, були Мінські угоди-2 – Криму знову немає. Буде Мінськ-3, Мінськ-4 – Криму знову не буде. Це турбує всіх нас і мене також. Так, в угодах написано: Росія визнає територіальну цілісність України і крапка. Це називається, що ми повернемо Крим? Мені кажуть: ну, от ми не могли і так далі. Тому ми створили щось, що всі готові були підписати. Підписали. Але там немає Криму, є загальні формулювання. Ми за конкретику. Крим – це кримськотатарська автономія у складі України. Ми хочемо, щоб Крим суб'єктно присутній в українській державі в особі віце-прем'єра, який буде курирувати Крим. Далі: необхідно створити уряд Криму, який де-юре існує в особі Ради міністрів, Держради. Так, якісь відщепенці залишилися в Криму, так давайте сформуємо інше. Але воно має бути розташоване в Херсонській області – уряд в екзилі. Так, буде певна нервозність з приводу того, що там є пан Путілов (голова Херсонської облдержадміністрації Андрій Путілов – КР), який дуже близький до Петра Порошенка, і буде певна напруга, але це теж можна буде вирішити.

Далі. Україна хоче торгувати з окупованою територією, нехай торгує – не питання. Але це має бути погоджене з урядом Криму у вигнанні. Нехай Україна знає, який товар туди заходить, який виходить.

Навіщо ми поставляємо в Крим електрику? Якщо це російська територія, нехай Росія постачає. Так, нам скажуть: якщо вимкнуть електрику в Криму, то вимкнуть електрику у північній Україні. Але давайте пожертвуємо і цим теж.

– Тобто ви за блокаду?

– Я – за блокаду.

– А як же співвітчизники в Криму?

– Я думаю, що співвітчизники зрозуміють. Але я проти того, щоб воду перекрили, бо ми в такому випадку зневоднимо Крим на десятиліття – все перетвориться на солончаки, територія буде неродючою. Тому воду треба відкрити, а електрику відключити. Відсутність світла екології не загрожує. Якщо ми дізнаємося, що затримали журналіста чи зараз сидить за гратами Ахтем Чийгоз, то тим більше треба вимикати світло. Як Мамчура (командир Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь» Юлій Мамчур – КР) повернули на материкову Україну? Вирубали світло в Севастополі! А зараз ні. Чийгоз сидить стільки часу – ніхто нічого не вирубає, ніхто нічого не робить. Через півроку про нього взагалі забудуть. У такому випадку люди можуть бути налаштовані проти України, вони скажуть: «Хлопці, ви кидаєте власних людей, які боролися за вашу державність?» Тому я за те, щоб ми це координували, крім нас Крим нікому не потрібний. Україні в державному масштабі дуже добре без Криму – плисти спокійно в Європу. Навіщо Крим? Я так думаю, і Донбас не потрібний, тому що, по ідеї, можна йти в Європу без нього. Відгородити років на п'ятдесят – і Бог з ним, а там або віслюк, або падишах... І ми це розуміємо, перебуваючи в Києві.

– Ви раніше скептично ставилися до можливостей Туреччини у вирішенні кримськотатарських проблем. Зараз ваша точка зору змінилася?

– Я говорив: треба, щоб турки загорілися. Турки – наші брати, але є турецькі політики, які говорять, що кримські татари – один з турецьких народів. Коли ви потрапляєте в Туреччину, ви стаєте турками, як кримські татари ви там губитесь, що з нашою діаспорою і сталося. Звичайно, в Туреччині легко і комфортно, кругом мечеті. У більшості своїй їм Крим не потрібний, але нам-то Крим потрібний. Ми кримські татари і маємо бути в Криму. Якщо ми забудемо про Крим, нам всім гріш ціна. Наші нащадки через 100 років будуть плювати на наші портрети. У цьому питанні ми зобов’язані бути повними націоналістами. Це ідея, яка має нас рухати. Нам необхідно повернутися до Криму, там зберегтися і володіти державністю у складі української держави. Але для цього Україна має зробити дуже багато речей і не тільки. Конгрес показав, що турки змінили своє ставлення до кримськотатарського питання. Вони все більше стали повертатися до нас обличчям – це мене радує, але це не означає, що у нас все добре. Думаю, що кримські татари будуть допомагати Україні зближувати ці дві держави. Стануть свого роду містком дружби.