В утвореній 1921 року Кримській АРСР проголошували принципи пріоритетного розвитку національних груп півострова, насамперед кримськотатарської. У цей період почали активно вивчати історію та культуру кримських татар, відкрили національні школи, кримськотатарський театр, випускали газети і журнали кримськотатарською мовою...
Проте вже з другої половини 1920-х тривали постійні репресії під гаслом боротьби з місцевим «буржуазним націоналізмом». Після розстрілу в травні 1928 року голови Кримської АРСР Велі Ібраїмова репресії щодо кримськотатарських партійних керівників і представників культурної еліти стали нормою.
Асан Сабрі Айвазов, Осман Акчокракли, Рамазан Олександрович, Усеїн Боданінський, Яг'я Байрашевський, Сулейман Ідрісов, Мамут Недім, Абдураїм Самедінов, Ільяс Тархан, Абдулла Лятіф-заде – це неповний список жертв 17 квітня 1938 року. Один день – і не стало цілої плеяди...
Сьогодні згадаємо Абдуллу Лятіф-заде – поета, філолога, літературознавця, педагога.
Абдулла Лятіф-заде народився у серпні 1890 року в Сімферополі, в родині вчителя. Дитинство його минуло в степовій місцевості Криму, звідки він виніс прекрасне знання кримськотатарських діалектів. У десять років Абдулла втратив матір.
Спочатку він навчався в медресе – традиційній мусульманській школі, потім – у новометодній школі «рушдіє». Звідти його вигнали, як зазначає один із біографів, «за антиросійські висловлювання». Деякий час Абдулла навчався у Стамбулі, однак у зв'язку зі смертю батька повернувся до Криму. Він писав вірші, вчителював. Як зазначав академік Агатангел Кримський, перші вірші Лятіф-заде опублікували у кримськотатарських газетах «Терджиман» (Перекладач) і «Ветан Хадімі» (Слуга Вітчизни). З 1915 по 1917 рік Абдулла служив в армії.
У роки революції Лятіф-заде бере участь у діяльності національного парламенту-курултаю, щоправда, до кола дуже відомих діячів не входить. У той самий час, як свідчив він сам у протоколі допиту, недовго (десять днів) він редагував газету «Міллет», де розмістив статтю під назвою «Воскресіння після смерті», в якій назвав більшовиків «поганими бандитами». Втім, зі встановленням у Криму радянської влади Лятіф-заде почав співпрацювати з нею, працюючи у профспілках.
У вірші «Хаял Омюр» (Життя-мрія) Лятіф-заде пише, що життя – це вічна боротьба, важкий шлях; для досягнення своєї мети у житті необхідно витримати чимало випробувань, пройти через безліч поневірянь і перешкод...
Вельми цікавий відгук про творчість Абдулли Лятіф-заде містить доповідь відомого кримськотатарського філолога, тюрколога, літературознавця Бекіра Чобан-заде. Доповідь «Новітній період кримськотатарської літератури» він прочитав на засіданні Спілки кримськотатарських письменників, організованому 1927 року журналом «Ілері» (Вперед), а рік потому видана окремою книжкою в Сімферополі.
У своїй доповіді іменитий професор аналізує творчість молодих кримськотатарських літераторів. Хтось із них удостоюється лише його суворої критики. Погляд на поезію Абдулли Лятіф-заде, мабуть, можна назвати навіть прихильним.
Бир кунь сазым къолдан тюшер меним де,
Шу омюрнинъ кузьгюси – козь юмулыр,
Топракъ киер, я тоз болур теним де,
Бир къарынджа, бир боджекнинъ тенидай.
Однажды мой саз выпадет из рук,
Этой жизни зеркало – глаза – закроются,
Землей покроется или пылью станет тело,
Подобно телу муравья или другого насекомого…
Чобан-заде захоплює стиль молодого автора, багатство його мови і віртуозне володіння словом: «Для передачі думки і переживань тут немає вразливих слів і немає нічого зайвого. Немає жодної неправильної побудови, штучної неприродної пропозиції. Вельми глибокі думки читаються легко, але залишають сильне враження. У цих рядках укладені сподівання і мрії поета. Ці сподівання є у кожної людини».
Гострота, глибина, природність і гармонія слів, що доповнюють один одного, образи поета змушують читача повірити поетові, коли він пише:
Не сотру я тени своей с этих мест,
Не для того, чтоб умереть, родился я, не умру я…
У деяких місцях, на думку професора, Лятіф-заде впадає в декадентство. Втім, загалом відгук про творчість молодого поета вельми позитивний, відомий літературознавець називає його «цінним художником». Щоправда, нарікає Чобан-заде, пише він мало або мало показує, тобто публікує...
І тут із Чобан-заде важко не погодитися. Свою єдину прижиттєву книгу, видану 1928 року в Сімферополі, Абдулла Лятіф-заде назвав «Янъы саз» (Новий саз), як би стверджуючи самою назвою – щоб писати пісні нового часу, потрібно збагатитися новими ідеями. На поетичну творчість Лятіф-заде вплинуло знайомство з іншими літературами, насамперед – із російською. Особливо – революційна творчість Володимира Маяковського.
Лятіф-заде був знайомий із багатьма видатними поетами, дружив з українським поетом Павлом Тичиною і академіком Агатангелом Кримським, який присвятив йому чимало добрих слів у своїй роботі про літературу кримських татар.
У 1927-1930 роках Абдулла Лятіф-заде – активний учасник кампанії з переведення кримськотатарської мови з арабської на латинську графіку; відповідальний секретар комітету нового тюркського алфавіту. Він виступав з доповіддю про термінологію на 2-й Всекримській науково-орфографічній конференції, брав участь у діалектологічних експедиціях, розробці словника і норм літературної мови. Лятіф-заде дебютує як драматург – Кримський державний татарський театр поставив його п'єсу «Весна життя», головну роль в якій зіграв відомий актор Білял Париков.
1930 року Лятіф-заде направлений на навчання до Москви, потім він навчається в аспірантурі Державної академії мистецтвознавства. Після повернення до Криму через чотири роки він призначений доцентом педінституту, викладає курс історії західноєвропейської літератури. Все, здавалося б, складається благополучно...
Однак 21 березня 1937 року раптом його звільнили як «затятого націоналіста». Приводом для вигнання з інституту послужило те, що, працюючи на факультеті татарської мови та літератури, він нібито «протягував у своєму викладанні серед студентів масу арабських, перських і турецьких слів, пояснюючи це тим, що йому інакше незручно викладати». 28 квітня заарештований, звинувачений за статтею 58 (пункти, 6, 8, 11).
Вирок – найвища міра покарання – розстріл з конфіскацією всього його майна. Приведений у виконання через рік – 17 квітня 1938 року.
Разом із групою інших діячів кримськотатарської культури Абдулла Лятіф-заде був страчений у дворі Сімферопольської тюрми НКВС...
Знадобилось двадцять років, щоб справедливість восторжествувала – визначенням Колегії Верховного Суду СРСР від 15 серпня 1957 року справа стосовно Лятіф-заде Абдулли провадженням припинена за відсутністю складу злочину.
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
