Цього тижня Державне агентство України з питань кіно позбавило прокатного посвідчення ще один російський серіал – «Лягавий». Із червня цього року, відколи в Україні набув чинності закон про заборону демонстрації фільмів, що містять «популяризацію органів держави-агресора», така ж доля спіткала близько 400 російських фільмів і серіалів. Серіали, випущені з початку агресії Росії проти України, тобто з 2014 року, потрапляють під заборону автоматично. Іншу теле- і кінопродукцію російського походження доводиться переглядати членам спеціальної комісії, яка голосуванням вирішує питання щодо заборони чи дозволу на його показ. Як це – годинами дивитися «Бандитський Петербург», «Спецназ-2» і «Ментовські війни»? Чи приходить на місце заборонених російських серіалів якісна українська продукція? Радіо Свобода поговорило з членом експертної комісії Держкіно України з питань публічного демонстрування і розповсюдження кіно- та відеофільмів Сергієм Осначем.
– До комісії мене делегував суспільний громадянський рух «Вiдсiч». За професією я інженер, але в житті мені доводиться займатися більш творчою діяльністю. Свого часу я писав сценарії, невеликі п'єси, перекладав. Тож для мене це не новий вид діяльності.
Окрім того, у своїй громадській діяльності я займаюся вивченням пропаганди. Можна сказати, що це основний рід моєї діяльності. Я моніторю телевізійний ефір, радіоефір, вивчаю питання інформаційної безпеки країни. Написав про це книжку «Мовний аспект гібридної війни». Займаюся, в основному, інформаційною безпекою.
– Днями в Україні був заборонений для показу черговий російський серіал, «Лягавий». Я подивився на сайті Держкіно протокол засідання комісії, члени якої голосували за і проти цього рішення, воно було ухвалене практично одноголосно. Як це відбувається? Що передує цьому голосуванню? Члени комісії змушені дивитися всі серії підряд, щось вибірково, чи рішення ухвалюється за формальними ознаками?
– Держкіно у нас деякі фільми може забороняти автоматично, без участі комісії. Під заборону потрапляють фільми, які пропагують органи держави-агресора, тобто Росії, якщо в цих фільмах персонажі створюють позитивний образ працівників органів держави-агресора. Насамперед, це працівники спецслужб, російські військові, міліціонери і так далі. Окрім того, під заборону потрапляють фільми, в яких знімалися або брали участь ті, хто внесений до списку людей, які загрожують національній безпеці. Цей список формує Міністерство культури за погодженням з СБУ і ще деякими органами.
Також під заборону потрапляють фільми, випущені, починаючи з 2014 року. Це така санкційна норма, тобто Україна відмовляється споживати продукт держави-агресора. Тому, якщо говорити про заборону, то можуть використовуватися або ці критерії, або комісія знаходить у фільмі, який під ці критерії не потрапляє, російську пропаганду. Тоді цей фільм теж забороняють.
Нам Держкіно видає диски. Кожен член комісії дивиться фільми на цих дисках вдома та виносить свій вердикт. Це насправді пекло. Потрібно сказати, що хороші російські фільми до нас в комісію не потрапляють
Нам Держкіно видає диски. Кожен член комісії дивиться фільми на цих дисках вдома та виносить свій вердикт. Це насправді пекло. Потрібно сказати, що хороші російські фільми до нас в комісію не потрапляють. У будь-якому разі, дуже і дуже рідко. Доводиться дивитися цей треш про російських ментів, спецназівців і бандюганів. На жаль, іноді буває, що ми пропускаємо щось, щось не помічаємо, але в принципі комісія досить уважно дивиться ці фільми і ухвалює відповідне рішення.
– Але це ж величезна кількість матеріалу, десятки серій. Це, напевно, займає увесь вільний час. Чи можна залишитися здоровою людиною на такій роботі?
– Без сумніву, нам повинні давати молоко за шкідливість. І взагалі, для того, щоб якісно відстежувати всю російську пропаганду в теле- і кінопродукції, потрібен величезний штат і кошти. До цього питання потрібно підходити фундаментально. Звичайно, у нашій комісії, до складу якої входить близько 30 осіб, дуже багато роботи. Відфільтрувати все не вдається. Саме тому громадськість в Україні виступала за повну заборону російської продукції, за винятком, можливо, фільмів і кінематографістів, які відкрито підтримали Україну, або ж за винятком фільмів, які насправді є шедеврами кіномистецтва, які, наприклад, отримали якісь призи на міжнародних фестивалях.
Діалог з російського серіалу «Детективи», 2006 рік:
– Члени комісії отримують якісь гроші за свою роботу?
Гонорар членів комісії достатньо скромний – це 30 гривень за фільм тривалістю у дві години
– Гонорар членів комісії достатньо скромний – це 30 гривень за фільм тривалістю у дві години. Його треба подивитися, щоб вивчити, щоб перевірити персоналії в цьому фільмі. Можете самі судити про рівень оплати праці. У нас члени комісії цим займаються в основному не за гроші, а щоб захистити країну.
– Чи є щось таке в цій нескінченній низці телепродукції і кінопродукції, що Вам запам'яталося, викликало якісь особливі яскраві емоції? Можливо, навіть в російських серіалах «про ментів» трапляються талановиті актори, хороші діалоги, вагомі сценарії?
Або якийсь зрадник, або боягуз, або ідіот, або «НКВДист». Обов'язково це буде українець з українським прізвищем
– Нічого хорошого я в російських серіалах про ментів не бачив. Навпаки, постійно трапляються російські фільми (не тільки про ментів, а взагалі), де, якщо персонаж українець, то це обов'язково або якийсь зрадник, або боягуз, або ідіот, або «НКВДист». Обов'язково це буде українець з українським прізвищем. Це дуже часто в російських фільмах трапляється. Яскравий приклад такого пропагандистського російського кіно – це серіал, який, на щастя, зараз вже заборонений в Україні, «Якщо завтра в похід» (основна назва – «Таємниця «Вовчої пащі» – ред.) Там знімався Пореченков. Цей фільм ми заборонили ще минулого року. Найжахливіше, що це фільм для дітей. Він знімався ще у 2004 році. Там показаний конфлікт між росіянами та українцями у Криму. Тоді він був ще не військовим конфліктом. Українці там показані ідіотами, які слухають Сердючку. Поруч з ними показані росіяни, виховані, інтелігентні, патріотичні. Це жахливо. Жахливо, що така фашистська телепродукція виробляється навіть для дітей. У принципі, такі лейтмотиви простежуються в багатьох і багатьох російських фільмах.
– Чи були якісь російські фільми або серіали, які комісія переглянула і дозволила показувати?
Ми не можемо керуватися якимись своїми естетичними смаками та заборонити якийсь російський серіал. Якщо він не містить пропаганди і не потрапляє під дію закону, то такий фільм ми дозволяємо
– Звичайно! Ми забороняємо все, що потрапляє під дію закону. Ми не можемо керуватися якимись своїми естетичними смаками та заборонити якийсь російський серіал. Якщо він не містить пропаганди і не потрапляє під дію закону, то такий фільм ми дозволяємо. Я можу назвати цифри.
В українському телеефірі залишилося 29 відсотків російських фільмів. До того було десь близько 30 відсотків
Після набуття чинності закону «Про захист інформаційного простору» в українському телеефірі залишилося 29 відсотків російських фільмів. До того було десь близько 30 відсотків. Насправді, обсяги російського і російськомовного телепродукту в ефірі українських телеканалів майже не скоротилися. При цьому, на українському телебаченні тільки 28 відсотків україномовного продукту. Говорити про те, що запроваджені дуже жорсткі норми, я б не став. Швидше навпаки, Україна дуже стримано відповідає на інформаційну агресію з боку Росії.
– Тобто російський пропагандистський продукт був заміщений більш якісним?
– Я б сказав, що якість всього російського продукту приблизно однакова, що пропагандистського, що ні. Інше питання, що частково ми прибрали деякі пропагандистські російські фільми з ефіру. Частково ще телеканали дозволяють собі порушувати закон і показувати фільми, які повинні бути заборонені. А що стосується якості, то вона як була, так і залишилася на досить низькому рівні.
– Юрій Артеменко, голова української Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, три місяці тому в інтерв'ю Радіо Свобода порівнював російські серіали і російську телепродукцію з героїном. Чи вдалося, якщо дотримуватися цієї метафори, українським телеглядачам хоч трохи злізти з цього наркотику?
– Є таке видання та громадська організація «Телекритика». Вона проводила моніторинг і з'ясувала, що понад 60 відсотків українців не дивляться російських серіалів. Це означає, що телеканали (а у нас в основному всі провідні телеканали показують російські серіали у прайм-тайм) свідомо відкидають більшу частину своєї потенційної аудиторії, показуючи ці фільми.
Торік за російські серіали Україна платила іноді вдесятеро дорожче, ніж за серіали з інших країн. Вони, швидше за все, отримують відкати від російських виробників
Окрім того, телеканали платять за це величезні гроші. Торік за російські серіали Україна платила іноді вдесятеро дорожче, ніж за серіали з інших країн. Цього року вже не така різниця в цінах, але все одно російські серіали коштують Україні значно дорожче, ніж серіали з інших країн. Наші телеканали свідомо йдуть на обмеження своєї аудиторії і свідомо платять величезні гроші за російське кіно, за російські серіали. Це говорить про те, що їм у своїй діяльності важливіше не інформаційна безпека і запити аудиторії, а щось інше. На нашу думку, по-перше, вони, швидше за все, отримують відкати від російських виробників. Є й проросійськи налаштовані менеджери певних каналів.
Сказати, що український глядач зліз з цієї голки? Не можна сказати, що увесь український глядач сидів на цій голці. Можна сказати, що певна категорія людей у нас дивиться практично все, що їм показує телевізор. Тому неякісний і шкідливий контент просто потрібно замінити. Для цього потрібно впливати на телеканали, які, на жаль, поки що не піклуються про інтереси глядача. І впливати на телеканали, насамперед, мала би якраз Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. На жаль, вона це робить дуже пасивно, я б сказав, надзвичайно пасивно.
Сцена з російського серіалу «Яблуневий сад», 2012 рік:
– Що з української телепродукцією? Їй вдається пробитися на телеекрани?
– Це ще одна болюча тема. Справа в тому, що за законом у нас, як мінімум, половина контенту на телебаченні повинна бути українською. Наші телеканали вважають українським контентом рекламу – це вже 20 відсотків. А решту доповнюють неякісними шоу. Зрідка показують якесь українське кіно. Як правило, вони це роблять вночі, щоб ніхто не побачив.
В Україні досить багато знято фільмів і за період Незалежності, і раніше в Україні існувало хороше кіно. Але ці фільми чомусь дуже наполегливо ігноруються. Те ж саме можна сказати і про світову кінокласику. Усього цього на українському телебаченні немає. У нас просто йдуть дуже примітивні російські фільми і часто не менш примітивні фільми з інших країн. На жаль, є цілі співтовариства кінематографістів, які знімають сучасний цікавий контент, але українські канали цей контент не купують, не демонструють. Вони більше схильні показувати якісь українські серіали типу «Останній москаль», гучний серіал, який більше схожий на знущання з українців, ніж на якийсь нормальний кінопродукт.
– У вас є улюблені радянські, російські фільми, які Ви переглядаєте, які, на Вашу думку, за будь-яких політичних розкладів повинні залишитися в українських кінотеатрах і на телеекранах?
– Без сумніву, такі фільми є. Не скажу, що їх багато, але, наприклад, я поважаю творчість Данелії, можу ще довго перераховувати. Але зараз у нас в країні така ситуація, коли гинуть люди, коли на нас напав сусід. Загинули вже тисячі українців, багато хто отримав каліцтва. Навіть якщо в хорошому фільмі трапиться якийсь рашист, який підтримав агресію, який підтримав окупацію Криму, який їздив підтримувати окупантів на окупованій українській території, у мене рука не здригнеться такий фільм заборонити.
Оригінал матеріалу – на сайті Радио Свобода
