Залізничний вокзал Сімферополя завжди був не лише символом Криму і воротами до нього – він працював головним регулятором, який броунівський рух мільйонів приїжджих перетворював на організовані струмочки і річки, які спрямовані в усі кінці Криму і більш-менш рівномірно заповнюють півострів курортниками. І поки прихильники України і неофіти «російського Криму» до сказу сперечаються в соціальних мережах про те, чи заповнений Крим курортниками хоча б наполовину, чи ж наполовину порожній, головний барометр, термометр і манометр потоку цих самих курортників, тобто сам вокзал, тихо впадає в анабіоз. Хоча перебуває в цілком робочому стані.
Так, для тих, хто не в курсі – потяги до Криму не ходять із січня 2015 року, тобто не ходять із Криму до України і назад. Живі лише місцеві електрички, та раз на день напівпорожній московський поїзд добирається до Сімферополя через переправу.
Сім посадкових платформ у цю пору року приймали 50-60 потягів на добу, відповідно, стільки ж відправлялись.
Сьогодні Керченська поромна переправа і Сімферопольський аеропорт, задихаючись і хриплячи, пропускають по 15-20 тисяч пасажирів на добу. Ось-ось за цей самовідданий надрив почнуть роздавати ордени. А крізь ось цю колонаду ще пару років тому в липні-серпні щодня проходили деколи по 100 тисяч людей, причому нікому і не спадало на розум називати роботу вокзалу подвигом. Так, сезонна запарка.
Московський поїзд, що йде через переправу, днями збираються скасувати через нерентабельність. Шість електричок – усе, що залишається. Ну, ще пісню можна заспівати. Про останню електричку – дуже в тему.
Дивне відчуття божевільні (ну, для Криму тепер це норма) – людей майже немає, хіба що кілька осіб зайшли посидіти в прохолоді, але все працює, всі служби на місцях! Довідкова, чергові по вокзалу, зали очікування, платні туалети, навіть каса одна відчинена. Тільки потяги не ходять.
Автостанція на привокзальній площі. Не те, що літньої метушні, навіть легкого курортного хвилювання не відчувається – полуденна лінь глухого степового села. А так, через пару днів уже серпень! Очевидно, всі на збиранні врожаю.
Тролейбусні каси. Цю картинку оцінити може лише той, хто за радянських часів у липні купував квиток на Південний берег. Тролейбуси від'їжджали кожні три хвилини, але купити квиток можна було лише за чотири-п'ять годин до рейсу.
Посадка на тролейбус. Ну, ніякого ажіотажу! Ще раз повторюю, це кінець липня, опівдні. За заявами кримської влади і підгодованих акул курортного бізнесу, в Криму яблуку впасти нема де, курортників по саме не балуйся.
Тепер у Криму все по тисячі рублів. Квартиру на ніч винайняти – тисяча, таксі до Миколаївки – тисяча, маршрутка до Новоолексіївки через кордон і два прикордонно-митні пости – теж тисяча. Чого там морочитись і ціни перекручувати! 1000 рублів – це 375 гривень.
А ось це дійсно страшно. Та сама чеховська рушниця. Відчуття, що хтось чаклує, приворожуючи біду. Ну яке, на хрін, «розширення мережі дії міжнародного тероризму»? Кому ця мережа потрібна? Тільки тому, хто все це складає для закриття зарплатної відомості. Інакше за що гроші плачені? Причому цей текст регулярно зачитують через гучномовці, чергуючи з оголошеннями на посадку. Ласкаво просимо до Криму!
Крим, Сімферополь, вокзал, кінець липня. Кінець липня, Карл! Повітря +35, море +24, опівдні, ледь помітний вітерець. Чимось нагадує декорації сонного техаського містечка зі старого голлівудського вестерна. Ніхто нікуди не поспішає. Здається, що навіть тролейбуси рухаються, не кваплячись, економлячи на спеці сили.
І коли вам покажуть фотографію переповненого пляжу (а в Криму є і такі!), згадайте вокзал. Порожній вокзал під палючим сонцем. Тому що справжній курорт починається не з пляжу, а з вокзалу. І закінчується ним же.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
