За радянських часів навіть з фотографії натовпу пасажирів на вокзалі можна було майже безпомилково визначити, куди їде людина – на відпочинок до Криму або ж повертається з курорту. Приїжджали радісними, енергійними, в передчутті сонця і моря, виїжджали втомленими, розслабленими, приблизно такими, як виглядає людина, коли йде з пляжу. І навіть одяг відповідав: приїжджали у кокетливих капелюшках, яскравих футболках, гламурних джинсах, назад – шорти, кепки, в'єтнамки. Те, що я побачив сьогодні на переправі, ламає цей багаторічний південнобережний стереотип геть.
Селфі наостанок – це святе, тим більше на тлі зеленого кримського берега.
Ширина протоки в районі переправи складає близько 4,5 кілометрів. Саме стільки й доводиться пливти порому. Але є в протоці місця і вужчі – між островом Тузла і берегом Керчі взагалі близько 3 км.
І вантажному контейнеру, відповідно, набагато комфортніше, ніж пасажиру, тут до бабки не ходи.
А перед цією фотографією я надовго задумався. Щось є в їхніх обличчях таке... Мені здається, що в цих жінках відчувається подих великої радянської цивілізації, коли будь-яка елементарна житейська дія, як-то купівля шматка ковбаси, перехід дороги, візит до отоларинголога, ну і, безсумнівно, поїздка родиною на недорогий курорт, часто сприймалось як останній бій, ривок у вічність.
Згадав чомусь Віктора Цоя:
«И где бы ты не был,
Что б ты не делал –
Между Землей и Небом – Война!»
У касах порту «Кавказ» підтвердженням того, що Крим все-таки не зовсім Росія, є черга до банкомату Ощадбанку. Мало того, що в Криму ні відділень, ні банкоматів Ощадбанку не знайдеш (через острах санкцій керований завбачливим Грефом банк до Криму ні ногою), то навіть карти Ощадбанку місцеві банкомати не приймають. Як, утім, і карти більшості інших, не кримських, банків. Чи то Visa напаскудила, чи то MasterCard, але навіть у великих магазинах карти не працюють. Та і платіжних терміналів у супермаркетах годі й шукати нині. Тільки на деяких заправках можна розплатитись карткою, та ще нова для Криму екзотична послуга з'явилася на узбережжі – «перевести в готівку за невеликий відсоток гроші з банківської картки».
Так, бували часи... Страшно подумати, адже це була митна зона, прикордонники, огляд, віскі «Chivas Rеgal» за півціни! Зараз замість колишньої пишноти в магазинчику тільки мінералка «Бонаква» по 80 рублів (30 гривень) і недорогий російський сік по 95 рублів (36 гривень). Ціни за літр.
До речі, про російське минуле. Дещо все-таки залишилось. Огляд, наприклад, із рентген-апаратом і рамкою. І з'явилось щось нове для мене. Нове – це чітке відчуття зони. Тюрми, тобто. Зона чітко відчувається поки тільки на кавказькому березі. Скрізь охорона, паркани і, головне, неймовірна кількість колючого дроту. Причому не сором'язливо намотаного на крайку дерев'яного паркану складу будматеріалів, як бувало в Криму в безтурботному українському минулому, а розгорнутого в повнорозмірні спіралі Бруно, зроблені з доброї нержавійки і толково закріплені на всіх хоч трохи вразливих секторах периметра, наприклад, навколо зони для пасажирських автобусів .
Повнтажились і пливемо назад, до Криму.
Присів на лавку на верхній палубі і тут само дві повні розпарені жінки з купою сумок, валіз і трьома дітьми плюхнулись поруч, зсунувши мене на самий край. Розпитую, звідки, мовляв, і куди? Їдуть, відповідають, автобусом із Нижнього Новгорода. Дорога до переправи – 30 годин. Автобус із кондиціонером, але без туалету. Цікавлюсь, а як зручності в дорозі – кущі, чи що, біля дороги? Ні, каже одна, туалет відвідували на заправках. Друга тихенько додає: «З такими туалетами іноді краще б кущі...». Їдуть до Судака, автобус на кримській стороні зустріне і відвезе. А чому не за «єдиним» квитком – поїздом до Анапи чи Краснодара, потім вже автобус – пором – автобус? Дорого, відповідають... (подивився потім в інтернеті – дійсно дорого, плацкартою до Анапи, потім автобус і паром – 3400 рублів (1310 гривень), а навпростець автобусом «усього лише» 2700 рублів (1040 гривень).
А чи не запропонувала вам «Єдина транспортна дирекція», продовжую цікавитись, як бонус або навіть за зайву сотню рублів непідйомні валізи на пором занести і винести? Послуга сама як би напрошується – ви ж стільки грошей уп'ятьох за цю поїздку виклали? Ні, кажуть, не запропонувала.
А в Судаку в якому пансіонаті на вас чекають, питаю наостанок? Будемо шукати кімнату на п'ятьох, кажуть. Ось такий нині турист їде до Криму автобусом...
До речі, до роздумів на початку цієї частини заміток про стереотипи образів курортників, які приїжджають і від'їжджають. Якщо ви думаєте, що я переплутав частини своїх записок і вставив фотографію неймовірно втомлених від курортних колотнеч росіян, що пливуть додому – ви помиляєтесь.
Невеликий штрих до розповіді про труднощі, які можна створити, щоб народ не розслаблявся. Якщо ви не за кермом, не їдете за «єдиним» квитком і вам взагалі не світить місце у величезному потоці транспорту, то тут же з'являються таксисти і за 1000 рублів (385 гривень) пропонують довезти вас до автовокзалу в центрі Керчі, звідки можна виїхати в потрібну точку Криму. Відстань від переправи до автовокзалу – близько 12 кілометрів. Маршруток не вистачає. Але цей народ не зломити!
А це ілюстрація до будівництва мосту через протоку. За ідеєю, всі ресурси варто було б спрямувати на будівництво століття, яке ось-ось піде повним ходом. Але це якщо будівництво почнеться, що далеко не факт. Ну, а поки суть і діло, власник усіх парковок на переправі АНО «Єдина транспортна дирекція» будує за держрахунок новий майданчик-відстійник для машин, причому величезний. Одне незрозуміло: навіщо вкладати такі гроші в капітальне будівництво об'єктів переправи, якщо ось-ось мостом безперебійним потоком підуть машини і потяги?
Ну і наостанок фотографія, яка характеризує звичаї навіть не переправи, а значної частини пострадянського суспільства, від якого намагається піти Україна і до якого наполегливо прагне Росія. Особливо сумно те, що така картинка навряд чи здасться дикою більшості населення безсмертного совка.
Колона автобусів із дітьми, від'їхавши від переправи, зупинилась біля самотнього біотуалету. Їх подекуди розставили вздовж дороги з «Порту-Крим» у Керчі після минулорічних скандалів, коли тисячі людей, не маючи ані найменших зручностей, добами чекали в голому степу черги на пором.
Оскільки справним виявився тільки один туалет, а автобусів із дітьми – близько десяти, хлопчики, не бажаючи чекати, почали справляти малу нужду прямо за кабінкою близько дороги, нітрохи не соромлячись дівчаток.
Як кажуть, припливли.
Кирило Автохтонов, кримчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
