Нові реалії старої Новофедорівки

Це, напевно, єдиний у Криму населений пункт, що за останні двадцять років тричі змінював свій адміністративний статус і тільки років шість тому обзавівся законним гербом (на ньому міфологічний Ікар здіймається над древньогрецькою галерою – символ морської авіації, за задумом місцевих геральдистів).

Режимний військовий об’єкт, відкрите українське селище міського типу, нинішнє сільське поселення «приєднаної» Республіки Крим. І все це про Новофедорівку, де нині мешкає близько шести з половиною тисяч жителів. Здебільшого колишніх морських авіаторів і членів їхніх родин, що після військової служби тут назавжди «кинули якір». Ще б пак, місце фактично курортне, без промислового виробництва, на березі моря, з чистим піщано-гальковим пляжем, лікувальною ропою, поруч із райцентром Саки, до якого, рукою подати. Здавалося б,пересічному військовому пенсіонеру годі й мріяти. Однак не все так однозначно.

Історичний екскурс

Перше поселення грецьких колоністів на території нинішньої Новофедорівки датується V століттям до н.е. До 1917 року тут налічувалось декілька будівель, серед них – дача «Ал», власник якої – Шовкопляс – поставляв лікувальні грязі до Лівадії для лікування царевича Олексія. У тридцятих роках минулого століття біля моря облаштували один із польових аеродромів Качинського училища військових льотчиків. 1939 року створено авіаційний гарнізон Саки-4. У лютому 1945 року його аеродром прийняв літаки з головами країн антигітлерівської коаліції – президентом США Франкліном Рузвельтом і прем’єр-міністром Великої Британії Вінстоном Черчиллем. У післявоєнні роки з тутешнього аеродрому «вирулювали» у небо літаки радянського ВМФ всіх типів і модифікацій, зокрема перших серійних корабельних штурмовиків вертикального злету і посадки Як-38. Трохи згодом, у середині 80-х, розпочались випробувальні, а потім і тренувальні польоти на щойно змонтованій миколаївськими корабелами тренажерному полігоні-комплексі «Нитка». Полігон, нагадаю, точно імітує палубу п’ятого й останнього в історії СРСР важкого авіаносного крейсера (ВАКР) «Леонід Брежнєв», перейменованого невдовзі так само на стадії закладки у «Тбілісі», а згодом остаточно в «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» .

Рішенням Верховної Ради Криму від 12 грудня 1992 року на території гарнізону створено Новофедорівську селищну Раду Орєховської селищної ради, у листопаді 1995 року – селищну раду районного (Сакського) підпорядкування. У вересні 2014 року Новофедорівка за російськими законами стала муніципальним утворенням – сільським поселенням.

Морська берегова лінія Новофедорівки сягає чотирьох кілометрів. Площа самого населеного пункту – понад три квадратні кілометри. За два кілометри від селища розташовані озера, де видобувають поварену сіль, а також ропу. Єдиний у Новофедорівці причал (на знімку) збудували 1962 року під час так званої Карибської кризи. Призначався він для транспортних кораблів, якими мали відправити на Кубу розібрані на тутешньому аеродромі флотські бомбардувальники Іл-28. Як підсумок – причал для цього так і не знадобився, бо авіачастина натомість потрапила під «хрущовське скорочення армії», а літаки були порізані на тому ж аеродромі на металобрухт.

Варто також додати, що морська авіаційна бригада ВМС України, яка до березня 2014 року базувалась у Новофедорівці,¸єдина з-поміж військових частин на півострові, не чекаючи команди «зверху», вивела під час «кримської весни» всю боєздатну авіатехніку на материк. А також єдина частина, військовослужбовець якої, майор Станіслав Карачевський, тоді, нагадаю, був безжалісно застрелений впритул російським військовослужбовцем з автомата у гарнізонному гуртожитку (декілька місяців тому за цей злочин російський суд Кримського гарнізону покарав його, молодшого сержанта Зайцева, аж… двома роками позбавлення волі).

Медуз забагато, курортників – немає

Новофедорівка, вірніше, її колишні двопорверхові, певно, ще післявоєнної забудови БОСи (будинки офіцерського складу), потопає у зелені старих розлогих акацій.

Історичний центр «сільського поселення» – стела й алея Героїв із бюстами дев’яти пілотів і штурманів 30-го окремого дальнього розвідувального авіаполку, який у роки Другої світової війни полював на кораблі фашистів у Чорному морі.

Сучасна, котеджна, забудована, підступає майже до самого пірсу і берегової лінії. Фактично геть усю прибережну територію метикуваті забудовники на гребені привабливості Новофедорівки, по суті, її відкриття приїжджими і самими кримчанами як нового курортного містечка у 2006-2010 роках перетворили на прибуткові міні-пансіонати. Принаймні, включно до 2013 року в липні-серпні вони були вщент заповнені відпочивальниками, насамперед, з материкової України, а ще Білорусі, Росії. Про це мені розповів бармен Денис із місцевого, мабуть, найбільшого пляжного бару «Релакс», констатуючи, що тоді в нього і клієнтів не бракувало, і, відповідно, зарплата була пристойна. Нині ж у барі за пляшкою «Боржомі» нудьгували лише дві його колеги.

Майже таку саму картину можна було побачити біля торговельних яток із фруктами і сувенірами перед пірсом, а також навколо атракціонів, надувного басейну для дітей на пляжі.

На самому пляжі теж було не надто велелюдно. Причому народ віддавав явну перевагу сонячним ваннам, а не купанню. Утім, на це, як переконався особисто, була вагома причина – брудна вода і великі медузи. У ній неприємні створіння ставали непомітними, відтак їх важко було оминути, щоб врешті-решт дістатись відносно чистого «фарватеру». Напівпорожніми, а то і взагалі порожніми стояли котеджі-пансіонати обабіч вулиці Центральної.

І тим не менше, дорогою до пляжу зустрів людей, яким Новофедорівка, виявляється, до вподоби. Це Світлана і Марія Андріївна, обидві з Санкт-Петербурга. Пенсіонерку і молоду маму Світлану, яка вже майже місяць відпочиває зі своїм малюком, влаштовують і море, і пляж, і умови проживання. За винятком, хіба що, тутешніх цін на продукти, мовляв, дорожчі за пітерські. При цьому жінки зізнались, що в Криму вони вперше у своєму житті, то ж нема з чим їм порівнювати. Чи приїдуть сюди наступного року? «Швидше за все, так, – відповіла Світлана, – але, можливо, до Євпаторії, де для дітей все ж кращі умови». Марія Андріївна теж, але за умови, що діти, як цього разу, «профінансують поїздку», бо самої пенсії їй на це не вистачить.

Представник ж аквапарку «Бананова республіка» (відкрився років сім тому неподалік траси Сімферополь – Євпаторія) Едуард запевнив мене, що цьогоріч у нього клієнтів значно побільшало. І ціна квитка (1400 рублів на цілий день) людей влаштовує. «На гірки (аквапарку – авт.) часто навіть черги бувають», – заявив чоловік.

Із відпочивально-ціновою ситуацію куди більш обізнана сімферопольчанка Наталя, яка торгувала персиками, абрикосами, помідорами і перцем у затінку подалі від вулиці Центральної. Узагалі фруктово-овочевим бізнесом вона на пару з чоловіком займається у приморському регіоні не один рік. До того ж у її батьків у Новофедорівці свій міні-пансіонат, тож вона має реальне уявлення про сьогоднішній контингент відпочивальників. Від Наталі я довідався, що, приміром, так звані абрикоси з Вірменії, які пропонують повсюди, у тому числі й Сімферополі, направду місцеві, бахчисарайські, або ж мелітопольські. Мовляв, це перевірений маркетинговий хід: чомусь «вірменські» дійсно мають на місцевих ринках підвищений попит. «Батьки, – каже жінка, – тримають пансіонат із 20 кімнат сімейного типу, тобто для відпочину з дітьми. Для цього у них облаштований великий двір для розваг. Раніше приїжджали з України, Білорусі. З Росії теж були, але досить мало. Нині ж приїжджих взагалі ще не було, тільки знайомі з наших, кримчан. Мені здається, що у Новофедорівку якщо хтось і надумає приїхати, то тільки той, хто вже тут був. Нові ж люди навряд чи поїдуть. Бо тут погано розвинута курортна інфраструктура. Окрім барів на березі більше ж нічого немає».

Від романтики до сірих буднів

Рівно чотири роки тому про курортні зміни «перелицьованого» авіагарнізону автор цих рядків розпитував у новофедорівця і голови Сакської райради Миколи Росоловського ( нині його втретє обрали на цю посаду). Але почали ми розмову в його службовому кабінеті, звісно ж, з морської авіації. Тим паче, що мій співрозмовник літав у Новофедорівці не на якій-небудь звичайній машині, а на штурмовику вертикального злету і посадки Як-38, який уже давно знятий із виробництва і не використовувався. Більше того, чоловік самостійно посадовив норовливу «вертикалу» напалубу ВАКР «Новоросійськ», який саме проходив ходові випробування в акваторії Чорного моря.

Про нагальні проблеми свого колишнього гарнізону чинний голова Сакської райради теж тоді, 2011 року, казав начебто зі знанням справи. Приміром, про побудовані міні-пансіонати, про наплив відпочивальників, яких щороку стає дедалі більші. І що є вільна земля на узбережжі, яка може «приглянутись солідному інвестору із Москви», що має намір звести лікувально-оздоровчу базу для спортсменів-водників. А ще йшлося про плани щодо розвитку малої авіації і т.і.

Проте тодішній селищний голова Новофедорівки Іван Фабишевський налаштований був менш оптимістично. Мовляв, перш ніж говорити про якісь курортні перспективи, потрібно спершу вирішити, що робити з очисними спорудами. Адже Нугеровське озеро, куди скидаються селищні стоки, вже майже переповнене. Коштів же на невідкладний ремонт катма. Цікаво, що буквально через два тижні після нашої тодішньої розмови з Фабишевським, його застукали на «гарячому» правоохоронці (начебто на хабарі у 60 тисяч гривень). Згодом був суд і декілька років за ґратами. Нині ж, як подейкують, колишній голова вже на волі.

Утім, реальні зміни на краще й донині у Новофедорівці пов’язують виключно із селищним головою Олегом Колодяжним. Мовляв, за його головування відремонтували більшу частину колишнього Будинку офіцерів, де тепер запрацювали гуртки; провели скрізь вуличне освітлення, воду, розпочали будівництво храму Федора Ушакова. Однак довести розпочате до кінця наймолодшому, тридцятитрирічному, селищному голові і випускникові Харківського інституту льотчиків МО України, як відомо, не вдалось – влітку 2010 року його на очах дружини розстріляли двоє невідомих з автоматів у Саках. Колодяжного поховали на території недобудованого ним храму. Правоохоронці спочатку, як відомо, взяли «кавказький слід», заарештувавши представника чеченської діаспори у Сакському районі Ахмед-Хана Вагапова. Проте того ж таки року у Залізничному суді Сімферополя його провину в замовленні розстрілу селищного голови довести не вдалось. Злочином Вагапова визнали тільки погрози щодо працівників правоохоронних органів, «впаявши» йому за це три роки умовно.

Сьогодні у Новофедорівці знову кажуть майже про ті самі негаразди. Вони помітно випуклі на тлі курортної ситуації, яка однозначно погіршилась – цього не бачить хіба що сліпий. Натомість місцеві відставники, з якими поспілкувався з цього приводу, радіють високим пенсіям, безкоштовній медицині і можливості поправити здоров’я у будь-якому відомчому санаторії («за України нам у військкоматі постійно казали, що немає путівок»). Тож їхнім дітям й онукам доведеться наводити лад у «сільському поселенні». Якщо, ясна річ, вистачить зусиль і можливостей. Поки ж у них лише добрі наміри.

Як це, скажімо, видно з інтерв’ю муніципальній газеті «Новофедорівка» депутата сільради, сина голови Сакської райради Миколи Росоловського Сергія. Він, зокрема розповідає, що для отримання коштів на ремонт вуличних і прибудинкових доріг із федеральної цільової програми потрібно, щоб фахівці, які мають на це ліцензію, провели інвентаризацію стану дорожнього покриття і склали технічний паспорт з обґрунтуванням кошторису на ремонт. Далі цей пакет передається міністерству транспорту Криму.

І при цьому Сергій Росоловський визнає:«Імовірність отримання коштів досить висока. Новофедорівка – це одне з перший поселень, до робота в цьому напрямку зрушила з місця. Попереду ще чимало складних процедур і паперової тяганини, які необхідно буде подолати керівникам Новофедорівки і Сакського району».