Частина кримськотатарських фронтовиків, які, незважаючи ні на що, стали повертатись до Криму після масової депортації кримських татар 1944 року, не знайшли тут своїх родини. Обвішані орденами і медалями, не змирившись із кричущою несправедливістю, вони стали масово звертатися до військових комісаріатів, місцевих органів влади і Москви з вимогою повернути їхні родини до Криму.
Поступово таких фронтовиків ставало все більше, вони стали організовуватися в групи і наполегливо домагатися виконання своїх вимог. Місцева влада розгубилась і стала телеграфувати про ситуацію до Москви. Звідти прийшло розпорядження не загострювати ситуацію, тягнути час і тимчасово розмістити всіх фронтовиків у готелях і санаторіях Криму, поки Москва не ухвалить рішення. І Москва ухвалила...
У серпні 1945 року всіх фронтовиків під приводом розгляду їхніх вимог зібрали в Сімферополі в клубі НКВС. У цій будівлі зараз розташовується Кримськотатарський театр. Чоловіків заарештували і посадили до підвалу, а потім по ночах на вантажівках вивозили з міста і розстрілювали. Одну групу вивезли вбік Ангарського перевалу і розстріляли в районі гори Чатирдаг, іншу – вбік Карасубазара, до гори Ак-Кая, треть – вбік Миколаївки, в район села Дубки. Загалом розстріляли близько 500 кримськотатарських фронтовиків. Все місто знало про те, що трапилось, але все під страхом розправи говорити про це боялись.
Цю історію Радио Азатлык розповів ветеран кримськотатарського національного руху Іззет Хаїров. У свою чергу, йому про це 1968 року в Сімферополі розповів кримчанин-фронтовик під час випадкової зустрічі в сквері з групою кримських татар перед нинішньою «Держрадою» Криму.
І хоча цей фронтовик через острах за своє життя відмовився назвати своє прізвище, ім'я він назвав, а Іззет Хаїров записав його до записної книжки. Але цю записну книжку в нього вилучили під час одного з десятків обшуків у Ташкенті. Історія ця, незважаючи на минулі роки, в пам'яті Іззета Хаїрова збереглася. Про це він і розповів Радио Азатлык.
