У реальному житті вони ніколи не зустрічалися. І все ж долі їхні химерно переплелися. Не буде помилкою сказати, що їх звела сама історія...
Тридцять сім років тому 23 червня 1978 року в Криму, в селі Донське (до депортації – Беш-Терек), кримський татарин Муса Мамут на знак протесту проти дискримінаційної політики влади облив себе бензином і спалив. 30 червня його поховали на кладовищі в Донському.
Через п'ять років, у 1983-му, російський письменник Григорій Александров був арештований і поміщений в спецпсихлікарню МВС – за його словами, як «людина, яка співчуває кримським татарам у їхній боротьбі за повернення на батьківщину». Однією з основних причин арешту стала поема «Факел над Кримом», присвячена трагічній загибелі Муси Мамута.
Доля Муси настільки глибоко схвилювала Александрова, що вже через три дні після похорону він розпочав створення поеми: «Пам'ять про загиблого Мусу не повинна померти. Немає мук чужих, є біль мій. Забути про них – безчесно і неможливо».
Александрову, який все життя відчайдушно чинив спротив радянському режиму, був як нікому іншому зрозумілий зухвалий і самовідданий виклик, який кинув системі Муса:
Мамута гибель доказала,
Бороться можно даже одному.
Нельзя сломить и посадить в тюрьму
Мечты, надежды и стремленья.
Народжений у привілейованій московській сім'ї в самому серці радянської столиці, Григорій Александров, здавалося, був просто приречений на життя спокійне і розмірене... Але доля готувала йому зовсім інше. Під час війни він втратив батьків, близьких і будинок. А в 1951-му за твори антисталінського змісту опинився в таборі.
Вже після смерті тирана, в 1955-му, ув’язнений сталінських політичних таборів Александров був звільнений без права проживання в столичних містах Радянського Союзу – жити він міг не ближче 101-го кілометра від 200 центральних міст за спеціальним списком паспортної системи МВС СРСР. Так Григорій потрапив до Узбекистану, де й познайомився з виселеними кримськими татарами. Гостро відчуваючи несправедливість, він глибоко співчував представникам цілого народу, який опинився в настільки ж безправному становищі, як і він сам...
У 1971 році Александров написав книгу «Я увожу к отверженным селеньям», присвячену радянським політичним таборам і видану на Заході – у паризькому видавництві «Імка-Пресс». Є в ній і герой на ім'я Асан – кримський татарин...
Про самоспалення Муси Мамута Александров дізнався від Мустафи Джемілєва 1-го липня 1978 року, виїхати в Крим не міг: був нездоровий, незабаром зліг у лікарню... «Поему «Факел над Кримом» я почав писати вдома, а закінчив у лікарні. Її багаторазово переписували від руки і передруковували на машинках».
Такого роду активність радянський режим Григорію Александрову не пробачив. Розв'язка наступила в 1983 році. У лютому 1983 року Александров був заарештований у Москві, 30 серпня в Ташкенті відбувся суд над ним. Слідство, порушивши проти нього кримінальну справу, відразу ж визначило основну позицію: оголосити, що він страждає хронічним захворюванням у формі шизофренії і що інкриміновані йому злочини скоїв у неосудному стані. Так подібно до генерала Петра Григоренка, який також захищав кримських татар, Александров за свої переконання був оголошений божевільним.
Крім поеми «Факел над Кримом» Александров написав кілька талановитих публіцистичних текстів, які увійшли до книги «В ім'я правди, чистої й святої...», яку видали в 2008 році в Сімферополі.
В есе «Хто винний?» Александров пише: «Муса Мамут народився 20 лютого 1931 року в Криму в селі Узунджи. Не шукайте це село на карті – його немає. В давню давнину справжній господар Криму – кримськотатарський народ – дав своєю мовою назви селам і містам, річкам і водоспадам. Сьогодні влада привселюдно оголосила, що ні мови, ні народу кримських татар немає, не було і бути не може, а тому велять в Криму всі села і поселення іменувати російською або українською. Ось чому селу Узунджи дали ймення «село Колгоспне», а Беш-Терек нарекли «Донським».
Муса ріс у сім'ї сільського пастуха Мамута. Сім'я велика – батько, мати, п'ятеро синів, дві дочки. «18 травня 1944 року «кримськотатарський народ погнали на схід. Усіх їх – старих і калік, немовлят і бабусь, вагітних жінок, а з ними і ненароджених немовлят Радянська влада оголосила зрадниками і як таких позбавила Батьківщини й погнала у заслання».
В Узбекистані, в радгоспі «Баяут», опинилася сім'я пастуха Мамута.
«Жити ніде, їсти нічого. Дві сестри і два брати Муси померли голодною смертю... Тринадцятирічною дитиною він зранку до ночі працював вантажником. За наказом Верховної Ради СРСР всі кримські татари ходили за 10-15 кілометрів в комендатуру, де їх відзначали як спецпереселенців. Тих, хто запізнювався відзначитися, карали. Дорослих саджали у в'язницю, дітей тільки били. Били за запізнення і Мусу – били злобно, довго, до втрати свідомості».
Ці рядки, написані Александровим про кримського татарина Мусу Мамута, – коштували йому свободи і довгих страшних років божевільні...
А в чому ж була провина Муси, чиє життя закінчилося ще жахливіше? Тільки в тому, що він хотів жити на батьківщині в Криму...
А в чому ж була провина Муси, чиє життя закінчилося ще жахливіше? Тільки в тому, що він хотів жити на батьківщині в Криму...
«У 1975 році Муса разом з родиною переїхав до Криму. У селі Беш-Терек купив маленький будиночок, на більший грошей не вистачило, і радів поверненню на рідну землю. Тут я буду жити, тут і поховають мене», – мріяв Муса. Та не так сталося! У Криму всім головам сільрад спустили зверху вказівку – не оформляти акти продажу будинків, куплених кримськими татарами. Без оформлення акта – не прописують, без прописки – не дозволяють працювати, а потім судять... за відмову прописатися і влаштуватися на роботу. Сотні кримських татар живуть у Криму без прописки і без роботи, годуються збором і продажем польових квітів і шипшини, і живуть в очікуванні таборів або заслання... Майже рік беззахисна сім'я боролася з державною машиною, і держмашина перемогла живу людину – у Муси відняли свободу за відсутність прописки».
Минали довгі дні й місяці в неволі. Муса повернувся додому. Але цькування тривало. У школі, де навчалася Діляра, дочка Муси, старшокласників зібрали в залі й урочисто з промовами та привітаннями, кожному з них вручили паспорти. Коли черга дійшла до Діляри, їй сказали: «Кримським татарам паспорти не даємо. Твої батьки не прописані». Порадили виїхати з Криму і в іншому місці отримати паспорт. Муса мало не щодня просив прописати його і дозволити йому працювати, де завгодно і ким завгодно. У відповідь на його прохання 20 червня 1978 року представники влади усно і письмово попередили: «Ми Вас не пропишемо і працювати не дозволимо, бо проти Вас і вашої дружини порушена кримінальна справа. За відмову прописатися і влаштуватися на роботу. За цей злочин Вас і вашу дружину засудять і позбавлять волі».
Коло замкнулося. Муса знав, що влада виконає свою обіцянку – обов'язково посадять.
«Перед ним лежали дві дороги: одна на чужину, інша – у в'язницю. Муса вибрав третю – вогняну смерть. Чому? Піде він, підуть інші... Якщо кримські татари не доб'ються права жити на своїй Батьківщині, кримськотатарський народ зникне як нація. Такий шлях не прийнятний».
О десятій ранку в будинок Муси прийшов старший лейтенант міліції Соприкін.
«– Збирайся. Підеш зі мною. Тебе чекає прокурор, – оголосив він Мусі.
– Я нікуди не піду, – відповів Муса.
– Якщо не підеш – покличу дружинників. Зв'яжемо і відвеземо, – попередив бравий Соприкін...
Через кілька хвилин Муса зайшов за будинок і облив себе бензином.
Наближається смерть... У гарячому бою можна кинутися на амбразуру. Але спалити себе! Яку ж безмежну віру в свій народ, у святість спільної справи і цілі треба зберігати в глибині душі, великої і чистої, щоб піти на муки вогненної смерті!
Перший сірник зламався. Другий – не зайнявся. Зупинись, Муса! Ще є час! Назад шляху немає. Третій сірник загорівся
Перший сірник зламався. Другий – не зайнявся. Зупинись, Муса! Ще є час! Назад шляху немає. Третій сірник загорівся.
Спалахнуло тіло Муси, і через п'ять днів він пішов з життя. Тяжко і легко вмирати за синів свого народу. Тяжко – якщо вони впустять прапор боротьби за землю рідну, легко – якщо пронесуть його до перемоги».
Поема «Факел над Кримом», публіцистика Григорія Александрова настільки емоційно й потужно – на прикладі однієї кримськотатарської сім'ї – розповіла про трагедію всього народу. Александров пише: «Весь кримськотатарський народ – і внуки, і правнуки їхні, будуть вічно шанувати цей день – день двадцять третього червня, день, коли Муса пішов з життя в безсмертя. Йдучи, він заповів кримським татарам боротьбу за повернення до Криму, кликав братів своїх на Батьківщину».
Російський інтелігент Григорій Александров ні хвилини не сумнівався, що «справжній господар Криму – кримськотатарський народ» повернеться на батьківщину – і він дожив до цього часу.
На самому початку масової репатріації кримських татар Григорій Александров написав рядки – звернення до кримчан, які сьогодні звучать як ніколи актуально: «Схаменіться, люди добрі! Невже ви не розумієте, кому вигідно нацьковувати вас на мирний народ, що повертається до себе додому? Вони повернулися до Криму, щоб жити на своїй землі, відродити її, знівечену тими, хто не вміє і не знає, як потрібно пестити і любити чужу землю. Вас знову і знову лякають, що перед вами вороги. Досить – зірвіть пов'язку з очей, і ви побачите кримських татар такими, якими їх побачив я. Я бачив, як живуть вони – в печалі і радості, вдома і на людях. Я чув їхні найпотаємніші думки, висловлені вголос, – про дім і сім'ю, про Батьківщину і заслання, про дітей і сусідів. Навіть до своїх гонителів вони не відчувають ненависті, не мріють помститися їм за тяжкі образи».
Так переплелися дві долі – росіянина і кримського татарина – Муси Мамута і Григорія Александрова, якому – невідомо як – вдалося зрозуміти і висловити душу кримськотатарського народу:
Но землю родную – народ не отдаст,
И где бы он ни был назад к ней вернется.
Святые могилы – врагам не предаст,
Скорее в неравном и страшном бою
В крови сыновей захлебнется.
Гульнара Бекирова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
