«Батьківщина відштовхнула нас...»

Чверть століття тому, 15 травня 1990 року, обірвався життєвий шлях одного з чільних учасників кримськотатарського національного руху Роллана Кадиєва.

Роллан Кадиєв народився 9 квітня 1937 року в Криму. Його мати Селіме у свій час була активною комсомолкою, під стать їй був і чоловік – Кемал. Про їх відданість радянській владі говорили навіть імена дітей – сина вони назвали Ролланом (на честь французького письменника, який симпатизував СРСР), а дочку Тюльпаною – на знак майбутнього квітучого життя.

Мрії про щасливе життя обірвалися 18 травня 1944 року, коли сім'ю Кадиєвих, як і всіх кримських татар, депортували з Криму.
Батьки Роллана були серед перших активістів ініціативних груп національного руху в Самарканді. У 1959 році юнак із відзнакою закінчив фізичний факультет Самаркандського державного університету і був залишений на кафедрі теоретичної фізики – викладав теорію відносності, займався астрофізикою, проблемами гравітації. Однак не тільки заняття наукою, але й участь в кримськотатарському національному русі поглинали його...

У грудні 1966 року в студентській групі, якою він опікувався, Кадиєв відмовився провести політінформацію на тему про «демократичну Радянську конституцію», мотивуючи це тим, що йому, як кримському татарину, все життя доводилося стикатися з порушеннями і збоченнями цієї конституції. Результатом став розгляд «справи Роллана Кадиєва» (безпартійного!) на партбюро університету з винесенням йому догани.

У серпні 1967 року він готує тексти «Звернення кримськотатарської молоді Самаркандської області», «Звернення кримськотатарського народу» на ім'я Генерального секретаря Центрального комітету КПРС Брежнєва, під якими разом з іншими ініціативниками активно збирає підписи співвітчизників. Розумник та інтелектуал Роллан швидко завойовує авторитет в русі...

Після виходу Указу Президії Верховної Ради «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» в СамДУ, як і в інших установах і навчальних закладах, відбулися збори співробітників і студентів. Представник Центрального комітету Вишневський, зачитавши Указ, став говорити про зраду кримських татар в період війни, наводячи вигадані факти з цього приводу.

Роллан та його колега Велі Ісмаїлов не витримали кричущої брехні, різко виступили проти високопоставленого гостя... За що були викликані в ректорат університету, де піддались обструкції з подальшим суворим попередженням.

Починається планомірне цькування Роллана. З приводу і без приводу його викликають до КДБ для розмов, співробітники комітету втручаються в його університетські справи, проблемою стає навіть участь його у запланованих наукових відрядженнях. Але це не зупиняє Кадиєва.

Як народний представник він неодноразово буває в Москві, бере участь у написанні документів національного руху. Ці матеріали він і його співвітчизники поширюють в організаціях, редакціях газет, надсилають до прийомних Верховної Ради, Центрального комітету КПРС і до Ради Міністрів СРСР. У Москві Роллан знайомиться із правозахисниками Андрієм Сахаровим, Петром Григоренком, Олексієм Костеріним.

Напередодні чергової річниці депортації в травні 1968 року активісти кримськотатарського руху з різних регіонів вирішують провести в Москві масштабну акцію протесту. Допустити проведення такої демонстрації влада не може...

Разом із співвітчизниками Роллана Кадиєва 17 травня схопили московські правоохоронці та вислали зі столиці. Під час цієї акції з Москви були вислані близько 800 представників кримськотатарського народу – серед них ветерани війни і праці, жінки, літні люди. Кадиєв разом із активістом національного руху Ізмаїлом Язиджиєвим склав і поширив «Закритий лист членам ініціативних груп Самаркандської області», в якому детально описувались ці події.

Влітку 1968 року в Тбілісі на П'ятій Міжнародній конференції з проблем теорії відносності Кадиєв у співавторстві з Ленуром Арифовим виголосив доповідь «Нові експериментальні підтвердження загальної теорії відносності». Виступ молодих вчених зробив їх імена відомими в наукових колах.

Перед Кадиєвим відкривається перспектива зробити блискучу кар'єру вченого-фізика, але... Після конференції Роллан дав інтерв'ю західним журналістам про становище кримських татар, що негайно стало відомо КДБ. Після його повернення до Самарканд у нього вдома був проведений обшук, а в жовтні 1968 року Роллана Кадиєва заарештували.

Десятьох підсудних – серед яких і Кадиєва – звинувачували в тому, що вони «розпочали активну діяльність для вирішення так званого кримськотатарського питання. Зазначені особи тривалий час займалися виготовленням та розповсюдженням різного роду документів, що містять завідомо неправдиві вигадки, що паплюжать радянський державний і суспільний лад, збором підписів під цими документами, проведенням нелегальних зборищ».

Процес готувався кілька місяців. 1 липня 1969 року розпочався суд. Ось лише деякі витяги з показань Роллана Кадиєва на суді: «Я як автор інформації стверджую і дотримуюся тієї думки, що відносно нас проводиться расова дискримінація. Свої міркування я обґрунтовую наступним, – стаття 1 Конвенції ООН». У цьому місці він зачитав уривок зі статті ООН про расову дискримінацію.

Зрозуміло й не варто заперечувати, що навіть юридично проводився геноцид до указу 1967 року, що хоча б тому, що за указом 1956 року ми були позбавлені права проживати на території Криму, продовжував Кадиєв.

«Указ 1956 року залишив на нас клеймо зрадників Батьківщини. Крім того, цей же указ фактичне пограбування або, як сказано в указі, конфіскацію майна, вважає законним. Навіть після указу 1967 року расова дискримінація проводиться відносно нас... Позбавлення нас державності не залишає нам можливості розвиватися як нації. Тому я вважаю, що указ 1967 року, не відновивши наші права, сприяє проведенню політики расової дискримінації відносно кримських татар... Відносно нас фізичне винищення проводилося в перші роки висилки, коли у зв'язку з нелюдськими умовами загинули 46% кримських татар. У цей час фізичний геноцид не проводиться. Проводиться національно-культурний геноцид, адже розвиток культури, мови не може здійснюватися без державності».

Не менш жорстким було останнє слово підсудного Роллана Кадиєва: «Державний обвинувач дорікнув мені в невдячності за отриману освіту. Якщо вже на чашу терезів Феміди прокурором було кинуте те, що я отримав безкоштовно, чому ж тоді пустує друга чаша, куди слід покласти все недоотримане мною і забране у мене?

Хіба у мене не забрали Батьківщину, багнетом підняли з дитячого ліжка і кинули у вагон для худоби, щоб під конвоєм доставити в місця заслання? Хіба мій народ, а, отже, і мене, не позбавили національної державності? Хіба не знущалися над моєю честю, давши мені клеймо зрадника Батьківщини, від якого все життя страждав і страждаю не лише я, а й мої діти?.. Хіба у мене не вкрали дитинство?.. Хіба у мене не відняли душі тисяч моїх родичів, загиблих у перші роки заслання? Хіба у мене не забрали можливість навчатися в школі рідною мовою? Хіба у мене не забрали можливість вивчення культурної, історичної, архітектурної та іншої спадщини мого народу? І хіба можна перерахувати все те, що забране у мене і не повернуте досі?..

Батьківщина відштовхнула нас 1944 року, викинувши з рідної землі на заслання. Батьківщина відштовхнула в 1945 році, ліквідувавши національну державність нашого народу. Батьківщина відштовхнула нас в 1956 році, забравши у нас ім'я кримського татарина і визнавши «вкоріненими» в місцях заслання. Батьківщина відштовхнула нас і сьогодні, посадивши на лаву підсудних тільки за те, що ми не змогли змиритися з положенням знедолених». Така була промова Роллана Кадиєва – для того часу воістину героїчна...

5 серпня 1969 року Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду Узбецької РСР, визнавши всіх підсудних винними за висунутими їм статтями 190-1 Кримінального кодексу РРФСР і аналогічним республіканських кодексів України і Таджикистану, засудила Роллана Кадиєва до трьох років таборів загального режиму.

Після виходу з табору Кадиєв продовжував діяльність в якості активіста руху. Разом із соратниками він склав багатосторінкову «Касаційну заяву» на адресу Центрального комітету КПРС. Ця заява вимагала скасування всіх указів і постанов про кримських татар дискримінаційного характеру. У квітні 1977 року він надіслав її до Центрального комітету КПРС на ім'я Генсека Брежнєва. У грудні голові Конституційної комісії надійшов його лист із критикою проекту Конституції, адже статті щодо національного питання (Кадиєв перерахував їх) суперечили дійсності.

У серпні 1978 року в Москві разом з іншими представниками кримськотатарського народу він домагається відповіді на «Касаційну заяву»... А в квітні 1979 року у нього вдома був проведений черговий обшук. У вересні в університеті, де викладав Кадиєв, відбулися збори фізичного факультету, на якому обговорювалася «негідна радянського педагога» поведінка Кадиєва через його участь у національному русі та дружбу з опальними академіком Сахаровим і генералом Григоренком. Йому оголосили «сувору догану з останнім попередженням». Публікація в місцевій газеті «Самаркандський університет» засудила Кадиєва «за негідну поведінку та висловлювання, несумісні з високим званням радянського педагога».

28 листопада його заарештували за звинуваченням у «злісному хуліганстві». Парторг університету в присутності студентів в грубій формі образив Кадиєва, за що той ударив його.

4 січня 1980 року в Самарканді відбувся суд, який засудив Кадиєва до 3 років таборів суворого режиму. У березні 1981 року в своєму листі «Відповідальність вчених» академік Андрій Сахаров виступив на захист вчених, які за свої погляди і переконання переслідуються владою, згадавши в ньому і Роллана Кадиєва.

Після звільнення Кадиєву заборонили викладати, він був переведений на посаду лаборанта СамДУ. Незважаючи на це, він продовжив наукову діяльність, захистив дисертацію кандидата наук, згодом був переведений на посаду доцента.

Уже в період перебудови при СамДУ з ініціативи Кадиєва був створений дискусійний клуб «Ініціатива», ним були написані статут і програма клубу. Головна його мета – сприяння процесам перебудови, розвитку демократії в житті міста, області та в цілому республіки.

Неупереджений аналіз виступів Роллана Кадиєва кінця 1970-початку 1980-х дав підставу деяким його близьким соратникам і дослідникам припустити, що серйозні світоглядні метаморфози, помітні в його виступах і текстах цього періоду, не випадкові й мотивовані співпрацею з відомими органами... Час і нові дослідження покажуть, чи так це було насправді...

В останні роки життя у Кадиєва виникли принципові розбіжності з соратниками по національному руху. Він був проти нових організаційних структур: Центральної Ініціативної групи, Організації кримськотатарського національного руху, не поділяв точку зору про необхідність рішучих дій із відновлення прав кримських татар, називаючи прихильників такого напряму екстремістами, дотримувався компромісних шляхів досягнення цілей руху. На його думку, радикальні кроки могли спричинити ще більш запеклу форму боротьби влади проти ініціативних груп та кримськотатарського народу в цілому. Свою позицію він відстоював у серії публікацій «Наші хвороби – критичні зауваження щодо нашого національного питання».

Життя Роллана Кадиєва обірвалося 15 травня 1990 року в клініці, де його оперували з причини пухлини мозку.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу