Чим далі відстоять від нас події Другої світової війни, чим менше стає очевидців тих подій – тим сильніше потреба усвідомити, що сталося тоді – в ті трагічні «фатальні сорокові». Для Криму і його жителів Друга світова війна та її наслідки стали доленосними...
22 червня 1941 року о 4 годині ранку німецькі війська атакували кордони СРСР і здійснили бомбардування кількох населених пунктів, зокрема і Севастополя. На цьому закінчилась майже дворічна дружба Сталіна і Гітлера, які незадовго до цього вчинили грабіжницький розділ Східної Європи. Договори про ненапад, дружбу, взаємодопомогу, вітальні телеграми, якими обмінювалися Гітлер і Сталін, – все виявилося блефом і пішло прахом.
Захопленню Криму в планах німецького командування відводилося важливе місце. Півострів був відмінним плацдармом для базування авіації
Захопленню Криму в планах німецького командування відводилося важливе місце. Півострів був відмінним плацдармом для базування авіації. Оволодіння Кримом для Німеччини означало можливість контролювати Чорне та Азовське моря, наблизитись до нафтоносних районів Кавказу і чинити постійний політичний тиск на Румунію, Туреччину і Болгарію.
Уже з перших днів війни почалася мобілізація до Червоної Армії. До початку липня 1941 року добровольців у Криму було близько 10 тисяч, успішно пройшла і оголошена 10 серпня мобілізація військовозобов'язаних 1890-1904 та молоді 1922-1923 років народження. А загалом у перші місяці війни мобілізували 93 тисячі кримчан. Були сформовані чотири кримські дивізії.
20 серпня 1941 року, згідно з директивою Ставки Верховного Головнокомандування, на базі 9-го стрілецького корпусу сформували 51-шу Окрему Армію (на правах фронту) – для оборони Криму. В оперативному підпорядкуванні армії знаходився Чорноморський флот. Після сформування армія виконувала завдання оборони Криму – Арабатської стрілки, Чонгарського перешийка, Ішунських позицій, південного берега Сиваша. У Кримській оборонній операції з 18 жовтня до 16 листопада 1941 року окрім 51-ї армії брали участь війська Приморської Армії та Чорноморського флоту. Загальна їх чисельність склала близько 236 тисяч.
Уже в листопаді 1941 року радянські війська були змушені відступати. Сьогодні очевидно, що такий стан справ найменше був зумовлений відсутністю особистої мужності солдатів. Головна причина – загальна непідготовленість керівництва СРСР до цієї війни... Істотним фактором, який знекровив армію, були і репресії щодо командного складу в передвоєнний період.
За свідченням солдата 51-ї армії, в його батальйоні придатних було роздано 18 гвинтівок
Люди, кинуті до м'ясорубки війни, опинилися сам на сам із ворогом, озброєним до зубів. За свідченням солдата 51-ї армії Абдурамана Барієва, в його батальйоні придатних було роздано 18 гвинтівок, «решта 700 солдатів стояли перед німцями з лопатою і киркою... Спротив був марним».
А ось як оцінив згодом поразку 51-ї армії заступник командувача Павло Батов: «Крим ми не втримали. Однак потрібно сказати і наступне: ця армія, створена наспіх, погано озброєна, упродовж тридцяти чотирьох днів стримувала одну з найкращих армій гітлерівського вермахту. Німці несли великі втрати, а головне – був виграний час для евакуації до Криму одеської групи військ, без чого навряд чи була б можлива тривала оборона Севастополя».
Втрати радянських військ у Кримській оборонній операції склали 48438 осіб. У листопаді 1941 року до Криму увійшли німці...
Фатальною стала поразка 51-ї армії для кримських татар. Незважаючи на багатонаціональний склад, її поразка пізніше стала одним з офіційних приводів для депортації кримськотатарського народу
Фатальною стала поразка 51-ї армії для кримських татар. Незважаючи на багатонаціональний склад, її поразка пізніше стала одним із офіційних приводів для депортації кримськотатарського народу. У проекті постанови про виселення, підготовленому наркомом внутрішніх справ Лаврентієм Берією, говорилося: «Усі покликані до Червоної Армії складали 90 тисяч осіб, зокрема й 20 тисяч кримських татар... 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії при відступі її з Криму». Для кожної розсудливої людини очевидна абсурдність цього твердження – 20 тисяч призовників і 20 тисяч дезертирів, особливо якщо врахувати, яке завдання мав виконати цей документ – обґрунтувати правомірність депортації кримських татар з території півострова... Але і сьогодні безглуздий аргумент про 20 тисяч призовників і стільки ж дезертирів реанімується захисниками акції виселення кримських татар як неспростовний факт – із завзятістю гідною кращого застосування. Тим більше якщо згадати, що в 1941 році відступ радянських військ на радянсько-німецькому фронті носив тотальний характер, набуваючи часом форми панічної втечі.
З 25 грудня 1941 року до 2 січня 1942 була здійснена найбільша десантна операція, що завершилась захопленням важливого плацдарму. Радянські війська оволоділи Керченським півостровом. У цей же час населення щойно звільнених районів Криму познайомилось із черговим різновидом репресій – «чистками», проведення яких було санкціоноване вищим військово-політичним керівництвом країни. Відповідно «з вимогою товариша Сталіна організувати нещадну боротьбу з усякими дезорганізаторами тилу, дезертирами і панікерами», на території Криму, «тимчасово зайнятій противником, на комуністів і особливо на органи слідства» були покладені «особливі завдання» – очиститися «від усякого мотлоху, який бовтається у нас під ногами». До такого «непотребу» віднесли комуністів і відповідальних працівників, які не евакуйовувалися з території півострова, дезертирів 51-ї армії, колишніх військовополонених. Усіх їх розглядали як потенційних ворогів, зрадників батьківщини і мали перевіряти «з винятковою ретельністю».
Успіх Керченсько-Феодосійської десантної операції надихнув Ставку Верховного головнокомандування і командування Закавказького фронту. Вирішили провести повномасштабну операцію зі звільнення Криму. 2 січня 1942 року Ставка затвердила план такої операції і дозволила перекинути до Криму ще одну армію. Однак нові сили, які переправили сюди, не вдалося забезпечити підтримкою тилових структур. Постачання морем здійснювалось повільно. 18 січня під ударами противника 44-а армія залишила Феодосію і перейшла на Ак-Монайський перешийок.
Командуванню ніяк не вдавалось налагодити регулярне постачання війська. Дороги стали непрохідними. З величезними труднощами продовольство для військ переправляли морем із Таманського півострова. Генеральний штаб пропонував Сталіну евакуювати війська з Криму, становище яких, зважаючи на нерегулярне постачання через Керченську протоку і повністю вичерпані місцеві ресурси, стало нестерпним. Але Сталін вимагав наступати. Тільки 13 квітня їм дозволили перейти до оборони.
Коли ставка, нарешті, дозволила евакуювати війська, було надто пізно. На літаках і в підводних човнах вдалось вибратись лише керівництву, а основна маса солдатів була віддана на поталу ворогу
8 травня 1942 року раптово для військ Кримського фронту з'єднання 11-ї німецької армії перейшли в наступ. Управління військами Кримського фронту було повністю порушене. Через 12 днів фронт перестав існувати. Велика поразка радянських військ на Керченському півострові поставила в безнадійне становище захисників Севастополя. Гарнізон обложеного міста стійко тримався проти 11-ї німецької армії до кінця червня 1942 року. Ставка, нарешті, дозволила евакуювати війська, але було занадто пізно. На літаках і в підводних човнах вдалось вибратись лише керівництву, а основну масу солдатів віддали на поталу ворогу.
За час героїчної оборони Севастополя загинули близько 156 тисяч його захисників. 2 липня 1942 року, коли результат був вирішений наперед, передовиця газети окупаційної влади «Голос Криму» з пафосом повідомляла: «Севастополь упав... Кількість полонених і трофеїв неозора. Залишки розбитої севастопольської армії втекли на Херсонеський півострів. Стиснені на вузькому просторі, вони йдуть назустріч загибелі».
«Це була найсильніша фортеця в світі» – так називалася стаття військового кореспондента Вернера Кольте в газеті «Der Kamf» від 3 липня 1941 року, переклад якої публікувався тут же.
Радянська армія зазнала однієї з найбільш нищівних поразок на першому етапі війни.
Крим постав перед німецькою армією у всій своїй первозданній красі.
«У долинах, які перерізають гори в північному напрямку, були розташовані багаті фруктові сади і мальовничі татарські селища. Під час цвітіння фруктові сади були дивовижні, а в лісі навесні розцвітали прекрасні квіти, яких мені ніде більше не доводилось бачити. Колишня столиця татарських ханів Бахчисарай, мальовничо розташована біля невеличкої гірської річки, все ще зберігала східний колорит. Ханський палац – перлина татарської архітектури. Південний берег Криму, часто порівнюваний із Рів'єрою, мабуть, перевершує її за красою. Химерні обриси гір, круті скелі, що спадають до моря, роблять його одним із найпрекрасніших куточків Європи. У районі Ялти, недалеко від якої розташований царський палац Лівадія, гори вкриті пречудовим лісом, який тільки можна собі уявити. Всюди, де між гір було небагато простору, родюча земля вкрита виноградними і плодовим плантаціями... Нас захоплював рай, що лежить перед нашими очима», – із захопленням писав командувач 11-й німецької армії Еріх фон Манштейн.
Кримський півострів майже на два роки опинився відрізаним від Великої землі та окупований німецькими військами.
(Далі буде)
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
