Спеціально для Крим.Реалії, рубрика «Погляд»
У Мережі законною популярністю користується жарт: «Якщо росіяни самостійно перемогли Гітлера, то чого вони обурюються, що в Москву на парад Перемоги ніхто не приїде. Самі перемогли – самі і святкуйте». Розмови про те, що Росія перетворилася практично в ізгоя на міжнародній арені, давно стали загальним місцем, але чим ближче ми підходимо до 70-ї річниці перемоги Об'єднаних Націй над Третім Рейхом, тим ізоляція стає виразнішою. День Бухенвальдського повстання – практично ідеальний індикатор відносин Москви із Заходом, і не можна не помітити, що горить він тривожним кольором.
Буковий ліс
Бухенвальд, звичайно, не Аушвіц – немає ні газових камер, ні рознарядок на знищення, – але потрапити туди означає майже отримати смертний вирок, навіть якщо його виконання займе роки. Особливо страшними в «Буковому лісі», а саме так перекладається назва концтабору, були медичні експерименти над людьми. І хоча «ангел смерті» – доктор Менгеле – ставив свої нелюдські досліди в Аушвіці, Бухенвальдським «пацієнтам» було від цього не легше. Всього за роки існування нацистського режиму через табір пройшла чверть мільйона ув’язнених, майже кожен четвертий з яких загинув.
Саме в Бухенвальді зародився найбільший рух опору
Але відомий Бухенвальд не тільки «подвигами» СС. Саме в цьому таборі зародився найбільший рух опору, що дозволив ув’язненим добитися справді фантастичного успіху – переможного збройного повстання ще до приходу союзних сил. Звільнитися самим, і при цьому захопити в полон більше сотні конвоїрів – про таке в’язні Аушвіца і Дахау могли тільки мріяти.
Виробничий характер табору – неподалік розташовувався великий збройовий завод – чимало сприяв успіху. У березні 1941 року до Бухенвальду потрапив польський інженер Гвидон Дамазин, який зумів не просто «на коліні», а в буквальному сенсі на дні відра для сміття зібрати радіопередавач, завдяки якому пізніше підпільники встановили зв’язок із зовнішнім світом. Паралельно «політичні» зуміли відтіснити «кримінальних» від внутрішньої адміністративної роботи – це дозволило не тільки зберегти безліч життів, але і спростити бійцям опору їхню діяльність.
З 1942 року ув’язнені почали накопичувати вогнепальну зброю – нечувана річ в інших таборах. У 1943 році під керівництвом старого німецького комуніста Вальтера Бартеля в Бухенвальді виник Міжнародний табірний комітет, який координував роботу підпільників. Роком пізніше був організований Комітет Народного фронту, який об’єднав представників усіх партій, – від комуністів до християнських демократів. Навесні останнього року існування табору з’явилася і Міжнародна військова організація Бухенвальда під керівництвом того ж Бартеля. Залишалося чекати слушної нагоди.
До моменту прибуття першого батальйону 6-ї бронетанкової дивізії США повстання у Бухенвальді перемогло, 125 есесівців були полонені, а ворота – відкриті
4 квітня американці звільнили перший на своєму шляху трудовий табір – Ордруф. Для нацистів у Бухенвальді ця подія стала сигналом до дії – два дні потому більшість ув’язнених та їхніх охоронців були евакуйовані в глиб Німеччини, тих же, хто залишився, чекала незавидна доля. За планом «Буковий ліс» мав бути підірваний, вцілілі – добиті, але до повної ліквідації концтабору справа не дійшла. 8 квітня той самий поляк Дамазин і росіянин Костянтин Леонов відправили по радіо союзним військам прохання про допомогу. Текст був повторений кілька разів англійською, німецькою і російською, і буквально через три хвилини прийшла відповідь від штабу армії генерала Паттона: «Бухенвальд, тримайтеся. Рушаємо на допомогу». Переповнений емоціями, Дамазин знепритомнів.
Але настало 11 квітня, ймовірний день знищення концтабору, а союзники все ще були в дорозі. Близько 11 ранку підпільники, озброєні кулеметом і майже сотнею гвинтівок, атакували казарми СС і сторожові вежі. Після полудня конвоїри почали відступати до найближчого лісу, але окремі бої тривали в районі головних воріт. Втім, до моменту прибуття о 15:30 того ж дня першого батальйону 6-ї бронетанкової дивізії США повстання перемогло, 125 есесівців були полонені, а ворота – відкриті. Тріумфатори знайшли в собі сил дати на честь союзників салют. Основну роботу американці виконали пізніше в таборі Лангенштайн, де чекали звільнення більше 20 тис. в’язнів та в інших місцях.
Ідеальний символ
«Бухенвальд» і «міжнародна антинацистська солідарність» цілком стали би синонімами.
Подібно до того, як поняття «Освенцим/Аушвіц» та «Голокост» неподільні при описі трагедії європейського єврейства, так і «Бухенвальд» і «міжнародна антинацистська солідарність» цілком стали би синонімами. Справді, важко знайти більш відповідний символ спільної боротьби безлічі народів проти тоталітаризму. Поляки і росіяни, українці та євреї, німці і французи, військовослужбовці та цивільні усіх віросповідань і політичних переконань об’єдналися, і зі зброєю в руках добули собі свободу. Бухенвальд міг би являти собою модель Об'єднаних Націй в мініатюрі, готовий еталон «дружби народів», ідеальний пропагандистський штамп – правдивий і емоційний – міг би... але не став.
Причиною цього стала спішно збудована комуністами «залізна завіса». Вчорашні союзники перетворилися на «ймовірних противників», СРСР почав монополізувати перемогу у війні, але головне – це доля самого Бухенвальда. Чекісти додумалися вчинити з «Буковим лісом» так само, як вони вчинили з Аушвіцем – тобто перетворити його в радянський табір. З 1945 по 1950 роки в бараках для жертв нацистів своїх бранців тепер тримали їхні переможці. Через спецтабір №2 пройшло без малого 30 тисяч людей, більше семи тисяч з яких загинули. І ще одна цікава деталь – при розформуванні табору конвоїри вивезли до Радянського Союзу не тільки ув’язнених, але й бараки, кухні, пральні, майстерні і навіть матраци. Свого «м’якого інвентарю», мабуть, ГУЛАГу не вистачало.
У кожному разі, символ з Бухенвальда не вийшов. У НДР основний наголос робився на увічнення пам’яті про комуністичних лідерів підпілля, схожі конотації збереглися в більшості пострадянських держав. З іншого боку, в об’єднаній Німеччині і Європі в цілому акцент роблять на вихованні молоді в дусі миру, у тому числі і за допомогою Бухенвальдського меморіалу. В результаті 11 квітня в Росії (та й Україні також) за інерцією святкують «Міжнародний день визволення жертв фашистських концтаборів», не маючи міжнародних контактів і плутаючи фашистів з нацистами, а на заходах у Бухенвальді воліють обходитися без росіян.
Індикатор
Напередодні 27 січня цього року один історичний скандал вже мав місце в Східній Європі. Гжегож Схетина, польський міністр закордонних справ, публічно заявив про вирішальний внесок українців у визволення Аушвіца. У Росії негайно відповіли, мовляв, не можна ділити загальну радянську перемогу по народам (це незважаючи на те, що ще 2010 року Путін заявив, що росіяни впоралися б із німцями і без українців). Київ вперше за багато років не залишився осторонь від суперечки Варшави і Москви – Український інститут національної пам’яті на основі непрямих даних підрахував, що не менш як 40% визволителів концтабору були українцями, і опублікував біографії кількох героїв тих подій.
У 70-у річницю визволення Аушвіца Міноборони РФ нарешті опублікувало документ, що через безглузду політику пролежав під грифом «секретно» весь цей час – національний і соціальний склад 60-ї армії, що взяла Освенцим і зупинила «фабрику смерті». І що ж – понад 42% українців, стільки ж, скільки і росіян. Через п’ять років після демаршу Путіна, який образив всіх без винятку українських ветеранів, справедливість була відновлена. Не Україна перша почала ділити на частини радянську перемогу, але применшувати внесок її народу в розгром нацизму – пусте заняття.
Однак хвороблива реакція Кремля була викликана не стільки словами польського міністра, скільки ситуацією навколо Дня пам’яті жертв Голокосту в цілому. Не бажаючи запрошувати на заходи до Аушвіцу лідера країни, що все більш відверто перетворювалася на фашистську, організатори взагалі не стали запрошувати політиків. Їхати чи не їхати – кожен керівник вирішував для себе сам, і лише «государева гідність» російського президента постраждала. Путіна у Польщі не було.
Москва початку 21 століття все більше схожа на столицю країни, яку такою ціною вдалося перемогти 70 років тому
Навчені гірким досвідом, росіяни навряд чи стануть публічно обурюватися тим, що їх не запросили до Бухенвальда 11 квітня. Ймовірно навіть, що і патріотична преса не стане звертати увагу на дату «Міжнародного дня визволення жертв фашистських концтаборів». І тим виразніше проявиться прірва, що відокремлює Росію від Заходу в пам’яті про війну і в поглядах на політику майбутнього теж.
Спільна перемога союзників та СРСР над нацистами, символами якої були зустріч на Ельбі і повстання у Бухенвальді, так і не стала основою для побудови сучасного діалогу між Росією і рештою світу. Більше того, Москва початку 21 століття все більше схожа на столицю країни, яку такою ціною вдалося перемогти 70 років тому. У Бухенвальді в’язні зуміли відкласти в сторону непрості питання політики, віросповідання і навіть забули про недавні військові конфлікти заради досягнення однієї, єдиної для всіх мети. Події 27 січня, 11 квітня і, боюся, 8-9 травня показують, що нинішнім росіянам повторити подвиг своїх предків і примиритися з сусідами, на жаль, не під силу.
Сергій Громенко, кримський історик і публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
