Національний рух кримськотатарського народу був надзвичайно масовим, по суті всенародним. У ньому брали участь люди різних поколінь – і найстарші, і дуже юні. Початок 1970-х – період реакції і суворих репресій проти активістів руху. А 1974-й рік був роком ювілейним – тридцять років депортації кримських татар. І тому увага правоохоронців до учасників руху була підвищеною. До цього часу обшуки і арешти активістів руху стали чи не буденним явищем...
У квітні 1974 року в Маргілані були зроблені чергові обшуки. На цей раз з раннього ранку правоохоронці обшукували будинки робітників Зеккі Кадирова і Рустема Умерова. Після чого вони були доставлені до міського відділу міліції, причому разом з дітьми Умерова – Ільмі та Бекіром і їх товаришем Ельвером Сулеймановим.
Тут їх піддали багатогодинному допиту, відмовилися передати їжу, принесену родичами. Тільки після того, як обурені свавіллям люди стали збиратися біля будівлі міліції, о десятій годині вечора затриманих, нарешті, відпустили...
Як з'ясувалося, на дітей Рустема Умерова – Ільмі та Бекіра, а також Ельвера Сулейманова була заведена кримінальна справа. Хлопців звинувачували за сумнозвісною статтею 191-4 Кримінального Кодексу Узбецької РСР (поширення завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний і суспільний лад) в тому, що в квітні 1974 року вони «виготовили і розповсюдили» в Маргілані рукописні листівки такого змісту: «Товариші кримські татари! Нехай кожен з вас задасть собі питання: чи люблю я свою Батьківщину? Якщо так, то чому ви мовчите? Невже кров ваших дідів і прадідів не кличе вас на Батьківщину? Згадайте 44-й рік, як страждали наші матері в холодних вагонах! Згадайте, скільки ваших братів і батьків загубилися, не знайшовши свою родину! Згадайте! І якщо після цього ви будете мовчати, то ми будемо вправі назвати вас зрадниками Батьківщини! Щоб нам в очі дивилися діти без смутку і сорому. Хай буде всім на білому світі близькою татарська біда! КТБ».
Ось що розповідає про це Бекір Умеров: «У 1974 році я навчався у восьмому класі, а мій старший брат Ільмі в десятому. Наближалася тридцяті роковини депортації нашого народу. Надія на швидке повернення на батьківщину в Крим, пов'язана з Указом від 5 вересня 1967 року, давно пропала. Ініціативники поширювали інформацію про численні гоніння, яким піддавалися кримські татари, які самостійно повернулися до Криму. Велася петиційна кампанія за припинення свавілля і вирішення кримськотатарського питання. Хлопці, що живуть в районі шовкокомбінату Маргілана, затіяли розповсюдження листівок. Більшість групи становили старшокласники нашої школи. На початку квітня я побачив, як Ільмі пише листівки і приєднався до нього».
18 квітня хлопці розповсюдили першу партію листівок. У них не було плану дій, вони не розділилися групами за районами, не боялися перехожих. Хтось мазав саморобний клей, хтось наклеював листівки...
Після виявлення листівок – а хлопці наклеювали їх на стіни будинків, на стовбури дерев, кидали у поштові скриньки – міськими відділами народної освіти Маргілана і Фергани були терміново проведені в школах, а потім передані в КДБ контрольні диктанти. Після порівняння почерків і «задушевних» бесід досвідчених у таких справах педагогів були відібрані десять робіт і разом із зірваними листівками вони були спрямовані на почеркознавчу експертизу в науковий інститут в Ташкент.
Навіть після цього хлопці продовжували готувати листівки. 28 квітня розклеїли їх знову. Пізніше з'ясувалося, що у всьому Маргілані більше тижня, ночами, під виглядом звичайних громадян, чергували оперативні групи.
На світанку 30 квітня 1974 року в будинок Умерових з'явилися близько десяти співробітників силових структур і надали санкцію на обшук. У ту ніч, за кілька годин до обшуку, до них приїхав гість із Самарканда Енвер Омеров. Він теж потрапив до списку підозрюваних і піддався перевірці. Особливо ретельно обшукували шкільне приладдя. Вилучали ручки, олівці, зошити. Знайшли стос копіювального паперу. Частина його була новою, частина використана в різних цілях, але були й листки, один раз використані для копіювання листівок. Це було те, що вони шукали...
Згадує Бекір Умеров: «Один зі слідчих чомусь наполегливо пов'язував останній рядок уривка з вірша Бориса Чичибабіна «...Близька татарська біда» з нашим підписом «КТБ», розшифрувавши його як «кримськотатарська біда». «Яку біду для кримських татар готує ваша організація?» – кричав він. Я пояснював, що біда з кримськими татарами сталася 30 років тому, а підпис «КТБ» означає «Кирим татар Балалар». За моєю версією виходило, що не треба шукати дорослого керівника. Але, мабуть, йому більше подобалася своя версія, і ця розмова повторювався знову і знову».
Кілька разів призначалося і скасовувалося судове засідання у справі про листівки, де обвинуваченими були Умеров Ільмі та Сулейманов Ельвер. Кожен раз, коли призначалося судове засідання, до будівлі приходило багато людей, активісти руху як могли підтримували хлопців.
Уже ставши дорослішими, вони продовжили діяльність у важкій справі відновлення прав свого народу, влившись у згуртовані лави кримськотатарського національного руху
Хоча звинувачення щодо Бекіра Умерова було припинене, але прокурор передав папери, з ним пов'язані, до комісії у справах неповнолітніх при міськвиконкомі – разом з готовим рішенням помістити Бекіра в колонію для неповнолітніх злочинців. Почалося тероризування батьків підлітка...
Справа стосовно хлопців не «склеїлася» і все-таки була припинена, але, як відзначали у своєму зверненні активісти національного руху Маргілана: «Закриття справи не вирішило жодного питання про припинення дискримінації кримських татар в школах. Всі вимоги нашого народу потребують невідкладного рішення керівництвом партії, а не в залі суду, не в обкомах і КДБ, не в комісіях у справах малолітніх злочинців. Незалежно від того, можна схвалити або не можна ту чи іншу форму протесту, вона породжена злочином проти народу і адресується ворогам народу і держави».
Цей епізод у житті юних фігурантів політичного процесу не тільки не налякав, але швидше надихнув їх для подальшої боротьби. Уже подорослішавши, вони продовжили діяльність у нелегкій справі відновлення прав свого народу, влившись в згуртовані ряди кримськотатарського національного руху...
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
