Київ – Влітку 2014 року в Києві була організована додаткова сесія із зовнішнього незалежного оцінювання для випускників шкіл непідконтрольних Україні територій. Вже тоді викладачі відзначили, наскільки сильно відрізняються діти Криму, Донецька і Луганська від місцевих, розслаблених і спокійних підлітків.
«Хлопці, які з Луганська, Донецька та Криму, створюють враження, що їх життя раніше зробило дорослими. Вони були дуже зібраними, дуже зосередженими. Вони, як ніхто інший, розуміли важливість цього моменту. Як важливо для них пройти це зовнішнє тестування, щоб залишитися тут, в Україні, і вчитися в українських вишах», – ділиться враженнями старший інструктор зовнішнього тестування Світлана Заріпова, що не перший рік бачить дітей, які приїхали з різних регіонів країни.
Світлана каже, що вперше зіткнулася з настільки патріотично налаштованою молоддю. Українська атрибутика – тризубці та жовто-блакитні стрічки для дітей переселенців – обов'язкова деталь образу. Як каже Світлана, для цих підлітків важливо показати всьому світу свою позицію.
«Мені здається, що люди, які переїхали звідти, не готові до того, щоб за них рішення ухвалював хтось інший, вони готові брати відповідальність на себе. Це інша модель поведінки, вона ближча до демократичних цінностей, коли людина ухвалює сама рішення і сама відповідає за свої вчинки. А під час Радянського Союзу це було більше колективне несвідоме, коли ти поводишся в загальній тенденції», – говорить викладач Світлана Заріпова.
Там, у Криму, ці діти були звичайними школярами, їх відрізняли особистісні якості та світогляд, але їх не розрізняли за соціальним станом. У Києві на них дивляться інакше, тут вони переселенці, іноді на них дивляться з жалістю або нерозумінням
Там, у Криму, ці діти були звичайними школярами, їх відрізняли особистісні якості та світогляд, але їх не розрізняли за соціальним станом. У Києві на них дивляться інакше, тут вони переселенці, іноді на них дивляться з жалістю або нерозумінням.
Аліна вчилася в 9 класі, коли життя змінилося різко. Після «референдуму» школярі вийшли з канікул і побачили ту ж школу, тих же вчителів, тих же однокласників, але спілкування вже часто не складалося, зникло і взаєморозуміння.
Мама Аліни – Наталія (сім'я побажала не називати свої справжні імена) розповідає, як у дочки виникла маса питань, на які було відповісти важко навіть двом поколінням родичів.
«Вона почала ставити запитання, а мені було складно на них відповісти. Дідусь наводив у приклад Радянський Союз, а вона каже, що, мовляв, Радянський Союз розпався, а Україна існує. Намагалася зрозуміти, чому так, а нам складно відповісти на такі питання», – каже мама школярки.
П'ятнадцятирічній дівчині було складно пристосуватися до нових правил, зрозуміти вчителів, які вчора говорили про любов до однієї батьківщині, а сьогодні для них стало необхідністю полюбити іншу. Були в класі й однодумці – діти українських військових, їхні батьки не зрадили присягу, і зовсім скоро ці сім'ї залишили півострів.
Так само вчинила і сім'я Аліни: усвідомивши бажання жити спокійно і вільно, вони перебралися до Києва. Тут дівчина пішла в десятий клас столичної гімназії, проте повного розуміння з однокласниками немає і тут. Хтось вважає, що життя в Криму – непогана перспектива, крім того, не так просто виявилося почати говорити мовою своєї країни, яку раніше вивчали більше в теорії, а практики не було і зовсім.
Психолог Ганна Шиллер працює з дітьми-переселенцями, для подолання мовного бар'єру рекомендує прямо говорити оточуючим: «Я дуже хочу говорити, але поки тільки вчуся. Допоможіть мені в цьому». Пряме визнання проблеми допомагає налагоджувати комунікацію.
Мовний бар'єр – не єдина перепона для швидкої адаптації, частіше сім'ї стикаються з проблемою відторгнення навколишнього світу, неможливості влитися в загальне середовище. Тут для дітей важлива батьківська підтримка.
«Батькам потрібно бути гармонійними, щоб допомогти своїм дітям. Часто батьки і самі схильні до занепадницьких настроїв і депресії, в такому випадку необхідно заміщати негативні емоції новими яскравими враженнями. Потрібно частіше відвідувати визначні пам'ятки, музеї, виставки, майстер-класи, вести більш активне життя – це допоможе швидше пізнати місто і влитися в нове середовище», – говорить Ганна Шиллер.
А тим часом у Криму
Перед освітньою системою Криму після «референдуму» було поставлене завдання перейти на російські стандарти за кілька місяців з березня до вересня 2014 року. За цей період відбулися суттєві зміни в структурі планів навчання, предметів і особливо у сфері гуманітарних наук. Але головним нововведенням стало ухвалення концепції «патріотичного і духовно-морального виховання населення в Республіці Крим».
«У Криму сьогодні, на жаль, відбувається те, що називається «промивка мізків» – на це йдуть неймовірні кошти і неймовірні зусилля. Вже сьогодні там є програма патріотичного виховання. Вже сьогодні там є закон про антитерористичну й екстремістку діяльність, за яким школярі, які лайкають якісь проукраїнські сайти, згідно з цим положенням, потрапляють в зону особливої уваги як діти і студенти, в яких сформоване неправильне сприйнття реальності. Це означає, що їхні батьки будуть потрапляти під пильну увагу ФСБ, а студенти будуть відраховуватися з вишів, і ми вже знаємо такі випадки, коли студентів завалюють на іспитах і відраховують», – розповідає координатор освітніх програм центру громадянської освіти «Альменда» Валентина Потапова.
Такий підхід до виховання патріотичного духу нагадує Радянський Союз, проте, на відміну від радянського покоління, яке отримувало виховання порційно і щодня, нинішні кримчани отримали ломку свідомості.
Психолог Ганна Шиллер у цій ситуації радить не втрачати особистісного стрижня, але й не виносити свої погляди напоказ всім оточуючим.
Не можна відкрито говорити на політичні теми, треба менше заводити про це розмови. Сім'я залишається єдиним полем для спілкування, необхідно підтримувати іскру патріотизмуГанна Шиллер
«Не можна відкрито говорити на політичні теми, треба менше заводити про це розмови. Сім'я залишається єдиним полем для спілкування, необхідно підтримувати іскру патріотизму. Треба ставити цілі й дивитися в майбутнє. Варто прийняти ситуацію, що склалася, і прагнути відкривати нові горизонти і можливості. Зайнятися розвитком особистості», – радить психолог.
Серед кримських українців є й така категорія молоді, яка залишати півострів не збирається. Студент Руслан Нечипорук розповідає про свій досвід спілкування з однокурсниками.
«Коли ми їхали, багато друзів відмовлялися їхати з нами. Я їм пояснював: «Ви розумієте, що у вас немає тут майбутнього? Вам треба виїжджати». Один мій друг сказав таку, на мій погляд, чудову фразу «А хто вам відкриє ворота, коли ви повернетеся?», – згадує Руслан.
Як розповів студент, серед його знайомих є ті, хто підпільно друкує українську газету, а ночами розносить її по кримських поштових скриньках. Ось такі партизанські методи використовують у Криму в 21 сторіччі.
