Чим ближче держава розташована до Росії, тим швидше доходить висновку, що слід опиратись російській пропаганді в інформаційній сфері. Таку тенденцію простежує сьогодні світова преса. Водночас Україна продукує недостатньо інформації про те, що коїться на Донбасі, тож формуються медіаміфи про «батальйонний хаос». А світовим лідерам порадили вкладати кошти в оборонну сферу України – щоб із часом держава обслуговувала свою армію сама.
Європі знадобилось багато часу, щоби визнати військову загрозу з боку Росії як таку та почати протистояти їй, пише авторитетне видання The Economist. Утім ефективно опиратись медійній пропаганді, яку називають «ключовим елементом гібридної війни», світ лише вчиться.
Кремль вкладає шалені кошти у фінансування «рупору своєї ідеології» – каналу Russia Today, тож необхідно якомога швидше визначитись із ефективною стратегією опору. Для України це питання стоїть особливо гостро, пише видання.
«Слід зробити так, щоби національні регулятори ЗМІ говорили один із одним, створити мережу професійних журналістів, і якщо країна в біді – підтримати місцеві медіа, що продукують якісну журналістику. Одним із прикладів часто згадується Hromadske – український онлайн телеканал, що сформувався у період Майдану на тлі протестів у Києві», – пише The Economist.
Утім і Європі слід «діяти, не лише реагувати», зазначено в матеріалі. Ті країни, що розташовані ближче до Росії, вже почали змінювати свою інформаційну політику: «У вересні в Естонії почне мовити телеканал, спрямований на російськомовну чверть місцевого населення». Окрім того, пише видання, Латвія – як країна з найбільшою російськомовною меншиною – пропонує фінансувати створення «пан-балтійських каналів». Тим часом Західна Європа реагує досить обережно, стверджує The Economist, наголошуючи: слід спростовувати пропаганду, проте не творити контрпропаганду в інформаційному полі.
В Україні немає «батальйонного хаосу», хоч цю тезу і можна почути від проросійських спікерів – пише американський історик та політолог українського походження Олександр Мотиль для американського видання Foreign Policy. Він пояснює, що насправді тему конфлікту та протистояння між українською армією та добровольчими батальйонами роздмухують штучно або від нестачі інформації. Так трапляється через те, що Україна, за словами автора, мало продукує англомовного медіа продукту, тож інші країни бачать ситуацію на Донбасі через «картинку» російських каналів.
Foreign Policy інформує, що, згідно з доповіддю Kyiv Post, у вересні 2014 року в Україні налічували: 44 добровольчих батальйони, які підпорядковуються Міністерству оборони, 32 – у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ, 3 повʼязані з Національною гвардією, а також кілька батальйонів, що не були підпорядковані жодному державному органу.
«Близько половини з добровольчих формувань сформувались зі східних та південних провінцій України. У порівнянні зі звичайними призовниками, добровольці значно більш мотивовані, поділяють ідеалістичні погляди і готові присвятити своє життя фронту. Хоча всі добровольці називають себе українськими патріотами, утім серед них багато етнічних росіян або російськомовних. Крім того, євреї утворюють помітний контингент у рамках деяких батальйонів», – пише видання.
Водночас, зазначає Foreign Policy, тезу про протистояння між армією та добровольцями «можуть підігрівати відсутність підготовки та інтеграції в структурі командування і управління» українським силовим блоком.
Україні слід допомогти озброїтись, аби вона могла захиститись, у цьому переконує матеріал російського аналітика Леоніда Бершидського для Bloomberg. За його словами, навіть якщо російська агресія триватиме у Східній Україні упродовж найближчих тижнів або місяців, США повинні допомогти Україні докласти максимум зусиль для захисту. Інакше, пише автор, війна може перейти у ядерну фазу.
Бершидський наводить статистику: упродовж 2010-2014 років частка України на світовому ринку продажу зброї була лише 3%. Зараз, пише Bloomberg, Україна також має низку експортних пропозицій.
«Найпопулярніший експортний товар «Укроборонпрому» – реактивні двигуни АІ-222, які поставляють до Китаю і низки інших країн. Україна також продає і ліцензовані газові турбіни для військових кораблів Китаю та Індії, фрегати – Екваторіальній Гвінеї, ракети для військових літаків МіГ-29 у Чад, і літаки до Хорватії та Мозамбіку», – пише він.
Утім, йдеться в матеріалі, наразі це – правильне рішення для держави: ці товари експортувати, заводячи в державу валюту. Світ же, натомість, має інвестувати в оборонну сферу, фабрики та заводи і сприяти тому, щоби з часом держава обслуговувала свою армію сама.
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода