Щоб приборкати українських олігархів, недостатньо звільнити голову Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського, пише Financial Times. Звільнення Коломойського може стати вирішальним моментом у приборканні олігархів Києвом, пише журналіст «Бі-Бі-Сі». Про український завод, який не закривається, та робітників, які не звільняються, розповідає журналіст New York Times.
Щоб приборкати українських олігархів, недостатньо звільнити голову Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського, пише британська газета Financial Times. Натомість Україна має гарантувати, що всі, хто заробляв на тому, як Україною керували в минулому, тепер будуть дотримуватися правил і сприяти реконструкції держави. Україна має зосередитися на прогресі нового уряду в проведенні структурних реформ, пише видання.
Крім того, газета пропонує, що Київ мав би припинити приватне фінансування добровольчих батальйонів і інтегрувати їх в офіційні військові структури. «Однак, найголовніше, двобій Порошенка-Коломойського не може стати тривалим протистоянням або всепоглинаючою олігархічною війною», – пише Financial Times.
Якщо Коломойський дійсно є патріотом, яким він показав себе минулого року, то він не буде дискредитувати уряд. А український президент Петро Порошенко, який сам є мільярдером, мав би уникнути отримання будь-яких привілей від перерозподілу активів, підсумовує видання.
Аналітик Сіжберн де Жон: «Один готовий, більше на черзі. Приборкання українських олігархів давно назріло»
Звільнення Коломойського може стати вирішальним моментом у приборканні олігархів Києвом, пише на сайті британської телерадіокомпанії «Бі-Бі-Сі» журналіст Девід Стерн. На його думку, такий розвиток подій може покласти початок періоду чвар і нестабільності в країні.
«Порошенко, здається, хоче надіслати сигнал, що його уряд серйозно ставиться до запровадження реформ і боротьби з корупцією», – пише Стерн.
Перед Порошенком – дилема. З одного боку, йому дуже необхідна підтримка олігархів. З іншого боку, якщо вони будуть занадто впливовими, сама країна є в небезпеці, пише журналіст.
Справа в тому, що Коломойський представляє цілу систему, де бізнес роблять за допомогою приватних умов, відкатів і надання взаємних послуг, пише Стерн. У цій системі працюють мільйони українців, дехто може сказати, що й Порошенко є її частиною. Отже, виникає запитання, чи не є «власна армія Коломойського» одним із інструментів війни між олігархами.
«Можливо, якщо олігархи не врегулюють своїх розбіжностей та почнуть робити речі по-новому, України, на якій вони можуть заробляти, вже може й не бути», – підсумовує журналіст.
Про український завод, який не закривається, та робочих, які не звільняються, повідомляє журналіст американської газети New York Times Ендрю Рос. У статті мова йдеться про «Авдіївській коксохімічний завод», який не припиняв своєї роботи від початку конфлікту на сході України.
New York Times: «Жодне наземне сховище не гарантує безпеки на заводі. П’ятеро співробітників загинули. Снаряди потрапляли в печі, ракетні удари знищували обладнання та розпочинали пожежі. Тим не менш, майже 2000 робочих переїхали на завод, щоб він не закрився»
«Декілька тисяч робочих продовжують триматися, завзято повертаючись на роботу щодня, незважаючи на 160 задокументованих ракетних і артилерійських ударів, періодичні відключення електроенергії (одне тривало 27 днів), безкінечний ремонт і, що найгірше, загибель п’яти співробітників», – пише журналіст.
Справа в тому, що за умови припинення роботи заводу, печі охолонуть і потріскаються. Щоб потім їх відремонтувати, знадобиться мільярд доларів або більше. Тобто, якщо завод закриється одного разу, це буде, скоріш за все, назавжди, пише Рос.
«Авдіївський завод» є – стратегічно – дуже важливим для України. Зокрема, сталеливарні заводи Маріуполя працюють виключно на коксі, який виробляють у Авдіївці.
Політичні погляди працівників коксохімічного заводу різняться. Багато працівників, які походять із територій, що зараз контролюються сепаратистами, їм симпатизують. Інші, у тому числі керівництво заводу, симпатизують уряду Києва, пише журналіст. Тим не менш, багато хто з робітників не лише працюють, але й живуть разом, прямо на заводі.
«Я переїхав сюди з двох причин. По-перше, я завжди тут потрібен. По-друге, у моєму домі холодно», – цитує робітника Павла Желавега журналіст.
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
