Сучасний homo sovieticus: уявіть собі людину, яка не жила 25 років

Російський журналіст Андрій Архангельський родом із Севастополя, але про півострів він не пише. Каже, що це трагедія, і в цьому випадку йому сказати нічого. Заступник редактора журналу «Огонек» і оглядач Colta.ru поговорив з журналістом Крим.Реалії про іншу Росію, концепцію «​русского міра»​ причини радянського консерватизму.

Андрій Архангельський своїм прикладом показує, що бувають інші росіяни. Оглядач Colta.ru каже, що в Росії таких десять відсотків, і все це – результат 25-ти пострадянських років. «У масштабах Росії – це великі цифри, мільйони людей. Все-таки якась частина людей набула нового досвіду», – підкреслює заступник редактора «Огонька».

Щоб збільшити цей відсоток, Андрій пропонує продемонструвати росіянам інший світ. «Ми ж не можемо змусити людей мати інші цінності, не можемо ці цінності нав'язувати людям, як пропаганда нав'язує мілітаристські цінності. Що стосується роботи з цими людьми, то все, що ми можемо зробити – це продемонструвати їм інше життя», – зауважує оглядач Colta.ru.

Демонстрація іншого світу, за словами Андрія Архангельського, вже відбувається. «Згадайте людину брежнєвського типу – вона чудово розуміла, що західні товари працюють набагато краще, ніж місцеві. Я пам'ятаю, що таке було для радянської людини, коли твоєму товаришеві батько привозить з відрядження з Польщі або Чехословаччини двокасетний магнітофон. Двокасетний магнітофон – це революція! Коли ти їдеш, то нічого не заїдає, і це працює. Він не ламається. У цей момент людина стає більшим адептом капіталізму і демократії, ніж аби ви йому про це розповідали упродовж 25 років», – пояснює Андрій.

При цьому він зазначає, що немає прямого зв'язку між добробутом людини та її уявленням про свободу. Немає гарантії, що людина, яка читала один і той же «інтелігентський набір», обов'язково стане вільною. «Я знаю чоловіка, який підтримує ідеї «Новоросії», з яким ми приблизно одного віку і який такий же фанат Бориса Гребенщикова, як і я. Як?! У мене не вкладається в голові. Адже Гребенщиков співає, в першу чергу, про свободу. Як, прослухавши ці 600 пісень, можна стати таким? Це загадка», – дивується Архангельський.

Тим і цікаве життя, каже Андрій, що ми не знаємо нічого про ген волі. «Якби ми знали про наявність, умовно кажучи, гена свободи, про який часто говорилося на Майдані, то взагалі ніяких проблем би не було», – підкреслює оглядач Colta.ru.

Однак Архангельський переконаний, що з людиною потрібно працювати, і вона може стати вільною. «Я був абсолютно радянською людиною», – зауважує Андрій.

Відкритий VS агресивний «​русскій мір»​

Андрій Архангельський розчарований у тому, як в суспільстві розуміють русскій мір. «Жахливо, що це формулювання надане певній частині людей, я сам росіянин, – це вся Росія: священики, купці, селяни», – говорить Архангельський.

При цьому, за його словами, неправильно було б вживати слово «справжній» русскій мір. «Тому що ви таким чином відразу дискредитуєте своїх опонентів. Але треба ставитися до них з повагою, вони дійсно вірять у це. Чому під цим вони припускають тільки негативне? Чому там немає позитивних цінностей? Чому цей русскій мір будується на запереченні, на агресії, на праві сили?» – дивується Архангельський.

Заступник редактора Colta.ru уявляє собі концепцію русского мір зовсім інакше. «Вона полягає в тому, що росіянин здатний прийняти в себе безліч чужого. Є відома фраза Достоєвського про те, що росіянину бруківка Парижа та французькі мостові ближчі, ніж французу. Росіянин має здатність розчинятися в іншому просторі, приймати його як свій», – зазначає Андрій.

Але зрештою росіянин настільки ідеалізує французький або русскій мір, що він перетворюється в образ, невідповідний до дійсності. «Формується якийсь ляльковий, іграшковий простір, де всім добре, – це ж така утопія», – пояснює Архангельський.

За його словами, здатність все приймати в себе належить до найкращих якостей росіянина. «І ця здатність саме є метафорою відкритості, а не закритості. СРСР будувався на тому, що Росія об'єднала всі народи. Вона була відкрита – це декларувалося, але тим не менше, ідея інтернаціоналізму була здатна об'єднати всіх. Це ідея рівності. У цьому є, принаймні, якась позитивна ідея. Так от я вважаю, що головною здатністю росіянина є саме прийняття інших культур. Не насильство, а прийняття інших культур. Це і є найважливіша константа русского міра, як я його розумію. Русскій мір – це саме відкрита система», – пояснює Андрій своє бачення русского міра.

Кубики минулого

Консерватизм у Росії полягає в любові людей до радянського минулого. Чому? Андрій Архангельський зауважує, що минуле простіше і воно незмінне, тому з ним можна грати, як тобі хочеться. «Це твої кубики і вони вже належать тільки тобі. Ти можеш по-своєму їх інтерпретувати. Минуле завершене, з ним зручно працювати. Складніше працювати із сьогоденням. Це ж питання про те, що людина більше любить: минуле, нинішнє чи майбутнє?», – запитує Андрій.

Проблема полягає в тому, як «адепти Радянського Союзу прожили останні 25 років». За словами Архангельського, парадоксально, «але вони спали, зберігали себе». «У соціальному сенсі вони застигли, це був соціальний сон. Люди закрили себе від сучасності. Вони брали участь у ній тілом, фізично, але духовно, душею, вони не жили. Уявіть собі людину, яка не жила 25 років. Це якась голова професора Доуеля. Вони нічого не відчували відносно цього світу. Це фантастика», – дивується Андрій.

Щоб впоратися з цією фантастикою, на думку Андрія Архангельського, потрібно було пояснити радянським людям, у чому радість нового життя. «Більшість людей не відчули радості нового життя саме тому, що вони відчули фінансову скруту. Вони відчули, що не можуть скористатися цими радощами нового життя, тому в них відразу виникло відторгнення цієї свободи, цієї демократії взагалі. Більшість людей не володіли такою кількістю грошей, додатковими доходами, щоб дозволити собі відпочинок й інший досвід», – констатує Андрій.

Люди почувалися за радянської влади краще, ніж за нової, тому, вважає Андрій, щоб виправити ситуацію, з людьми потрібно було говорити. «Ти не міг дати грошей їм всім, але, принаймні, з ними потрібно було розмовляти. У цьому полягає величезна помилка інтелігенції, інтелектуалів. І я вважаю, що я теж у цьому винен. У тому, що ми ставилися навіть з деяким презирством до людей інших класів. Потім це відгукнулось дуже сильно. Необхідно було відмовитися від якихось образливих слів», – шкодує Андрій Архангельський.

Він підсумовує, що це трагічний, катастрофічний досвід, але ми маємо винести з нього уроки і таки почати розмовляти. «Іншого шляху немає», – упевнений Андрій Архангельський.