Півострів безнадії: Крим за рік після анексії

Сімферополь – Рік тому – 18 березня 2014 року – у Москві підписали «договір» про прийняття Криму до складу Росії. У Кремлі цей документ, який закріплював анексію, підписали президент Володимир Путін, а з кримської сторони – так звані «прем’єр» Сергій Аксьонов, голова «парламенту» Володимир Константинов і тодішній «народний мер» Севастополя Олексій Чалий. Відтоді півострів почав стрімко змінюватися – старі економічні зв’язки руйнувалися, нові так і не з’явилися. Курортного дива не відбулося, без постачання дніпровської води північ краю почала вмирати як аграрний регіон. Як зазначають незалежні експерти, за цей рік населення Криму зазнало безпрецедентних порушень прав людини з боку представників нової влади.

За рік Крим так і не побачив 20 мільярдів рублів, які одразу після анексії пообіцяв виділити на розвиток житлово-комунальної галузі та спорту півострова прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв. Згодом про ці обіцянки просто забули, а повідомлення про те, що намір виділити гроші на розвиток Криму скасовано, потонуло у вирі інформаційних повідомлень російських інформагенцій.

Економіка півострова за рік зазнала суттєвих змін. Торговельні зв’язки з Україною стрімко руйнувалися. Враховуючи, що понад 90% товарів постачали саме з материкової України, нові кордони помітно вплинула на ціни в Криму.

«Черги на кордонах, які збільшують витрати на перевезення, що, відповідно, відображається на вартості продуктів на полицях. У 2014-му році продукція подорожчала відсотків на 50-70%, на деякі групи товарів у два рази, а за два місяці 2015-го року ще на 20-25%», – розповів співробітник однієї з кримських дистриб’юторських фірм Олександр Самсонов.

Без банків, без туристів та без води

Дорога в Крим – це зараз непростий шлях, адже міжнародне залізничне сполучення з півостровом наразі відсутнє. Мандрівка з материкової України перетворилася на багатогодинну подорож спершу потягом до українського контрольно-пропускного пункту, потім чотири кілометри – до російського. Сімферополь втрачає свою місію – бути воротами Криму. Колись жвавий та багатолюдний будь-якої пори року залізничний вокзал міста перетворися на примару, де лишилися тільки спогади про мільйони туристів, які щороку відвідували Крим.

Міжнародні платіжні системи Visa та MasterCard у Криму вже не працюють, для проведення грошових операцій є лише місцеві банки з обмеженим набором послуг – «дочки» російських банків, які, до речі, самі не працюють в анексованому півострові через ймовірність санкцій з боку Заходу. Численні та звичні для курортного регіону пункти обміну валют були заборонені, й працюють нелегально, як у 1990-ті роки.

Курортний сезон, попри обіцянки у мільйони російських туристів, не став успішним: поромна переправа у Керчі неспроможна впоратися зі збільшенням потоку туристів. Чекати у чергах доводилося до 40 годин, в спеку на переправі померли дві людини.

Засушливий клімат за відсутності постачання води з Дніпра до Північно-Кримського каналу став причиною загибелі врожаю фермерів у степовій, аграрній частині Криму. Повністю загинули посіви рису та сильно постраждав урожай овочів.

Без свободи слова та без прав людини

Інформаційний простір півострова протягом року теж помітно змінився. Одразу були вимкнені з ефіру українські телеканали – їх замінили на російські державні засоби пропаганди. Нелояльні до російської влади місцеві ЗМІ зазнали рейдерських атак, активісти так званої «самооборони» Криму нападали на журналістів. 13 березня проти кореспондента «Центру журналістських розслідувань» Анни Андрієвської, яка після анексії переїхала до Києва, порушили кримінальну справу за звинуваченням у закликах до повалення влади в Криму.

«Ми можемо казати, що після цього прецеденту ФСБ чи інші правоохоронні органи Російської Федерації можуть тепер відкривати кримінальні справи відносно будь-якого журналіста в Україні чи в іншій країні, що може ставити під сумнів законність приєднання Криму до Росії», – каже Валентина Самар, керівник «Центру журналістських розслідувань».

Права людини на півострові протягом цього року теж зазнали безпрецедентних утисків. Під найбільшим тиском опинилися етнічні українці та кримські татари, які не визнають законності референдуму. Викрадання людей, тортури, вбивства, депортації, арешти та обшуки перетворилися на страшну щоденну реальність.

«У Криму паном Путіним і його окупаційними маріонетками реалізується відразу п'ять технологій, пов'язаних з порушеннями прав людини. Перше – це примушення до громадянства, без російського паспорта ти ніхто. Друге – це витіснення з регіону, гігантської військової бази, нелояльного населення – журналісти, активісти, українські вчителі, релігійні діячі, окрім московського патріархату, кримські татари тощо. Далі – це інформаційне гетто і нарешті те, що у них називається націоналізація, а насправді це експропріація власності», – аналізує ситуацію незалежний експерт та правозахисник Андрій Клименко.

Ейфорія від приєднання до Росії серед населення півострову вщухла. Крим вже не рясніє триколорами, як рік тому. Організатори заходів з нагоди референдуму у Севастополі та Сімферополі навіть скаржаться, що в ці дні населення не бере активної участі в офіційних святах.

У середу, 18 березня, президент Росії Володимир Путін має намір провести нараду з розвитку Криму. Про це журналістам повідомив його прес-секретар Дмитро Пєсков, однак про деталі наради він розповідати не став.

Що змінилося в Криму після «референдуму» (інфографіка)