Сімферополь – День захоплення російськими військовими будівель Верховної Ради та Ради міністрів автономії вважається початком анексії Криму. Після цього депутати парламенту за сприяння офіційної Москви почали ухвалювати рішення, які в підсумку привели до «референдуму» й подальшого відділення півострова від України. Як це відбувалося і чому таке стало можливим, аналізують Крим.Реалії.
Рано вранці 27 лютого інформагентства повідомили про захоплення будівель Верховної Ради Криму і Ради міністрів АРК «невідомими озброєними людьми». На адміністративних будівлях були зняті державні прапори України, а замість них з'явилися російські.
У своєму ранковому зверненні на той момент прем'єр-міністр Криму Анатолій Могильов назвав те, що відбувається «кризовою ситуацією», а також закликав кримчан не наближатися до кварталів, де знаходяться урядові будівлі.
До певного моменту була відсутня ясність, хто ж захопив адміністративні будівлі в Сімферополі. До обіду в ЗМІ стала просочуватися інформація, що йдеться про «самооборону». Через добу депутат-регіонал Володимир Кличников у спілкуванні з журналістами підтвердив цю інформацію. «Всередині парламенту і уряду перебувають з учорашнього дня представники кримської самооборони. Усілякі інсинуації, що це морпіхи США, російський флот, ізраїльський «Моссад» – це не більше ніж припущення», – підкреслив Кличников.
За його словами, активісти знаходяться там, щоб не дозволити зовнішнім силам перешкоджати роботі й диктувати умови кримській владі. «Ніхто не захоплював органи влади Криму. Кримська самооборона взяла будівлі під свій контроль, щоб забезпечити роботу Верховної Ради і Ради міністрів. Ніхто нас не захоплював. Ми продовжуємо свою роботу. Ніякі кримські депутати під дулами не працюють. Ми спокійно заходимо і виходимо. Нас охороняють наші кримчани», – процитував депутата прес-центр парламенту автономії.
Того ж дня під Сімферополем були помічені кілька БТРів без будь-якої символіки. Імовірно, це була військова техніка Чорноморського флоту Росії. На всі питання, екіпаж бронетранспортерів відповідав, що проводяться планові навчання.
Відзначимо, що активізацію російських військових у Криму блогери зафіксували ще за кілька днів до захоплення Верховної Ради та Ради міністрів. Але тоді офіційна влада не надала цьому значення.
Під слова українського гімну та постріли
Після встановлення контролю над урядовими будівлями озброєні «зелені чоловічки», як прозвали їх тоді в ЗМІ, стали з'являтися біля стратегічно важливих об'єктів. Спочатку у аеропорту «Сімферополь», потім на території будівлі ДТРК «Крим», біля різних відомств на всьому півострові.
Незабаром об'єктом уваги озброєних «загонів кримської самооборони» стали всі українські військові частини, розташовані на території Криму. У них знаходилися близько 20 тисяч солдатів, які присягнули свого часу Україні.
Вже тоді було зрозуміло, що люди без розпізнавальних знаків є солдатами російської армії. Це вдалося з'ясувати, зокрема, іноземним журналістам. Вони порівняли військову техніку, присутню в Криму, з тією, що знаходиться на озброєнні у російській армії. Як виявилося, в більшості випадків видно збіги.
Пізніше очевидці стали викладати в мережу різні відео, зняті на дорогах Криму. Російські військові тоді безперешкодно пересувалися територією півострова.
Одна з найбільших українських військових частин А2320, розташована в Перевальному Сімферопольського району з початку березня виявилася заблокованою російськими військовими. Десятки «тигрів» перебували в декількох метрах. Їм же допомагали «загони самооборони», сформовані з місцевих жителів.
Одним із героїчних вчинків тих днів став виступ солдатів української військової частини, розташованої в Бельбеку під Севастополем. 4 березня колона з кількох сотень людей, без зброї, з двома прапорами – червоним (бойовим прапором частини) і українським державним, спробувала пройти на злітні смуги, захоплені російськими військовими.
Після наближення до блокпосту росіяни почали стріляти в повітря з автоматів. Проте українці не відступили і під слова національного гімну пішли далі. Після переговорів командира частини полковника Юлія Мамчура з офіцером з російського боку українцям вдалося повернутися на свої позиції.
Блокування військових частин російськими солдатами тривало до 20-х чисел березня. Весь цей час окремі кримчани усіляко надавали підтримку українським солдатам, передаючи їм продукти і воду. Також небайдужі люди перед «референдумом» виходили вздовж доріг з акціями протесту проти того, що відбувається.
Операція «Ввічливі люди»
У квітні минулого року в мережі YouTube з'явився короткий відеозвіт, присвячений подіям із захоплення Криму російськими військовими.
Операція «Ввічливі люди» – звіт за підсумками виконання завдань загону № 0900 в період з 22 лютого до 28 березня 2014 року на території Криму. Так автори охрестили відео, на якому зафіксовані найбільш яскраві епізоди лютого-березня минулого року.
На ньому, зокрема, можна побачити, як озброєні люди заходять в уряд Криму і зосереджуються на позиціях, як невідомі змінюють український прапор на російський на даху будівлі Ради міністрів, а також блокування і захоплення українських військових частин. При цьому відео супроводжується наступним підписом: «Відеонарізка дій самооборони Криму, знята самими самооборонівцями». Автори тим самим всіляко намагалися спростувати участь у захопленні російського спецназу.
Костинський: Уся система, яка представляла в Криму «Українську державу», повела себе як мафіозна структура
Експерт Кримського інституту стратегічних досліджень Сергій Костинський, аналізуючи минулорічні події, вважає, що «головною умовою окупації стала «ахіллесова п'ята» України – Чорноморський Флот Російської Федерації, який базується в Севастополі та Феодосії». «Без нього захоплення контролю над півостровом і його подальша анексія були б, в цілому, неможливими», – сказав Костинський в коментарі для Крим.Реалії.
На його думку, події 26 лютого показали, що в тому ж Сімферополі місцеві жителі з числа кримських татар, українців і росіян були здатні за будь-яких обставин «придушити» мирні мітинги «сепаратистів». «Вже одне це робило б неможливим будь-які формально «мирні» перевороти, як це сталося в Севастополі. Як ми бачимо, в підсумку, росіянам довелося йти на відкрите захоплення адміністративних будівель», – згадує політолог.
Він додає, що «окупація почалася 23 лютого з блокування міста і перевороту в органах влади, який спирався на антиМайданні настрої певної кількості севастопольців і пропаганду так званого «антифашизму». Із Севастополя в подальшому, за словами Костинського, здійснювалася подальша координація дій із захоплення адміністративних будівель і блокування російським спецназом українських військових частин.
«Зараз стає очевидним, що другою умовою окупації стала не слабкість української держави в період Революції гідності. Цією умовою стала готовність центральної влади періоду Віктора Януковича використовувати будь-які засоби заради того, щоб зберегти свій вплив і своє становище в країні. Аж до готовності пожертвувати частиною території», – упевнений експерт і додає, – саме готовність підігрувати росіянам привела до того, що в Криму республіканська влада, безпосередньо залежна від Києва, самоусунулася від вирішення питань, пов'язаних з деблокуванням захоплених адміністративних будівель і зачисткою, в цілому, невеликих груп «самооборони» і озброєних осіб без відзнак».
Костинський нагадує, що 26 лютого під час багатотисячного мітингу біля стін парламенту автономії «громадянське суспільство Криму, завдяки системі національного самоврядування кримськотатарського народу, здобуло перемогу над «сепаратистами».
«Проросійський мітинг був зім'ятий, проведення сесії Верховної Ради Криму було зірване, – підкреслює він. – І в той момент, коли влада повинна була включитися, закріпити цю важливу перемогу, вона просто відступила в сторону. Підіграла окупантові. Своєю бездіяльністю розв'язала йому руки. Пасивність місцевої влади скувала ініціативу місцевих правоохоронців, і силовиків, і спецслужб. Тобто, в цій ситуації вся ця система, яка представляла в Криму «Українську державу», повела себе як мафіозна структура, пронизана зверху до низу корупцією, особистими зв'язками і особистими зобов'язаннями».
Якби офіційний Київ, ще до так званої «втечі» Віктора Януковича, не був готовий до того, щоб здати Крим, впевнений, людей у формі без розпізнавальних знаків зачистили б дуже швидкоСергій Костинський
Політолог дотримується думки, що «якби офіційний Київ, ще до так званої «втечі» Віктора Януковича, не був готовий до того, щоб здати Крим, впевнений, людей у формі без розпізнавальних знаків зачистили б дуже швидко».
За словами Костинського, нова влада, яка отримала мандат від Майдану, в цілому, вже мало могла вплинути на ситуацію на півострові, оскільки не мала ні важелів, ні людей, які могли б представляти їх в регіоні в той момент. «Це була чужа команда, яка орієнтувалася не на новий «офіційний Київ», а на своїх реальних партійних босів, яким була зав'язана в рамках вибудуваної в країні патрон-клієнталістської, «мафіозної» вертикалі», – пояснює він.
До того ж якщо говорити про стратегію національної оборони України, то, як вважає експерт, швидше за все, Росія не розглядалася як потенційний агресор.
