Київ – Після анексії Криму в України з'явилася нова категорія громадян – внутрішньо переміщені особи, які вимагають підтримки з боку влади та суспільства. На думку експертів, чиновники поки не здатні надати ефективну допомогу переселенцям. Одна з причин цього полягає в тому, що перед країною ніколи не поставали проблеми подібного роду. В цих умовах українська влада може звернутися до досвіду пострадянської Грузії – країни, яка впродовж усієї своєї історії стикається з проблемою масового вимушеного переселення.
Загалом Грузія пережила чотири потоки внутрішньо переміщених осіб. У 1991-1992 роках через військовий конфлікт у Цхінвалі з території Південної Осетії вимушено переїхали до інших регіонів країни 16 тисяч осіб. У наступні роки почалися бойові дії на території Абхазії, протягом яких територію автономної республіки залишили 300 тисяч її жителів. Після того, як встановився режим припинення вогню, велика частина з них повернулися.
Третя хвиля переселення грузинів припала на 1998 рік. У цей час абхазькі військові почали здійснювати військову операцію в прикордонному Галльському районі, у зв'язку з чим виїхати з невизнаної республіки були змушені ще 30 тисяч осіб.
У 2008 році почалася російсько-грузинська війна на території Південної Осетії. За час конфлікту було зареєстровано понад 136 тисяч нових внутрішньо переміщених осіб. Пізніше більша частина з них повернулася.
Створення єдиної команди чиновників і громадських діячів
На цей момент загальна кількість зареєстрованих у Грузії переселенців становить 272 тисячі осіб або 87 500 сімей. Голова грузинської організації «Злагода», експерт з питань ВПО та біженців Юлія Харашвілі зазначила, що політика влади щодо переселенців варіювалася в різні періоди. За її словами, в 1992 році в Грузії був створений Комітет у справах біженців та міграції, в обов'язки якого входили реєстрація, розселення, отримання і розподіл гуманітарної допомоги.
«У 1996 році Комітет був перетворений в міністерство. Сьогодні воно називається міністерство вимушено переміщених осіб, окупованих територій, розселення та біженців. Як я знаю, в Україні зараз основні завдання ставляться перед міністерством соціальної політики. А в Грузії функції допомоги внутрішньо переміщеним особам розподілені між міністерством ВПО, яке координує всі програми, і соціальним міністерством, яке займається виплатою фінансової допомоги», – зазначила Харашвілі.
За словами експерта, однією з проблем є те, що профільне міністерство внутрішньо переміщених осіб постійно недофінансовується і не має значного впливу в уряді.
«Шлях, яким пішло міністерство, полягав у створенні координаційного комітету, який об'єднав усіх провідних донорів. До нього увійшли Світовий банк, Європейська комісія, Швейцарська агенція розвитку. Також до комітету увійшли представники всіх провідних міністерств. Керує цим комітетом міністр внутрішньо переміщених осіб», – зазначила експерт.
За словами Харашвілі, створений комітет займається розробкою державних програм і контролем за їх реалізацією, міжнародним фандрайзингом, моніторингом ситуації з внутрішньо переміщеними особами.
Як зазначила експерт, завдяки створенню координаційного органу державі, міжнародним організаціям і громадським діячам, які працювали в єдиній команді, вдалося залучити кошти для вирішення проблем переселенців. Харашвілі стверджує, що всі документи, які готуються міністерством, спочатку відпрацьовуються громадськими організаціями, які направляють свої побажання та доносять до влади думку самих переселенців.
Програми сталого розселення
Завдяки залученню коштів міжнародних донорів, Грузії вдалося забезпечити житлом значну частину переміщених осіб. Так, Євросоюз на потреби грузинських переселенців виділив 43,5 мільйони євро, 27 з яких витрачені на будівництво житла. Організація USAID надала владі Грузії 42 мільйони доларів, велика частина з яких призначалася на ремонт житла і будівництво нових центрів.
У різні роки грузинська влада використовувала різні варіанти розселення переміщених осіб. За інформацією Юлії Харашвілі, за сприяння донорів уряд забезпечив постійним житлом 29 тисяч 733 сім’ї. Однак 52 тисячі сімей як і раніше не вирішили «квартирного питання».
«В останні роки міністерство з ВПЛ продовжує займатися програмами сталого розселення. Під цим розуміється спектр рішень, який дозволяє людям до того, як буде можливе повернення, жити в людських умовах, як повноцінні громадяни своєї країни», – сказала Харашвілі.
Програми сталого розселення реалізуються в різний спосіб: шляхом приватизації того тимчасового житла, де зараз живуть сім'ї ВПО, пошуком порожніх або недобудованих будинків, які можуть бути переобладнані, добудовані, відремонтовані й передані ВПО у власність, за допомогою покупки сільських будинків з ділянками землі або квартир. Також переселенцям в Грузії надаються місця в соціальних будинках без права власності, а також відбудовуються нові житлові корпуси. Крім того, держава надає фінансову допомогу для купівлі житла, а також покриває частину витрат іпотеки.
За інформацією правозахисників, в Україні проблема житла для переселенців стоїть куди більш гостро, ніж в Грузії. Голова кримського правозахисного центру «Дія» Олександра Дворецька стверджує, що основна частина переміщених осіб з Криму і Донбасу змушені самостійно орендувати квартири.
«Більшість людей живуть не в місцях компактного проживання, а в помешканнях, які надають волонтери, або в орендованих квартирах. Найбільш гострі проблеми з житлом існують у великих містах, де є можливість працевлаштування. Харків, Київ, Одеса, Львів, частково Дніпропетровськ уже перенасичені. Київ перестав надавати житло переселенцям ще в червні», – стверджує Представниця.
Дворецька припускає, що насправді у влади є ресурси для розселення громадян, які залишили Крим і Донбас, однак з невідомих причин цього не робиться.
«Мене дуже здивувала ситуація, пов'язана з поселенням людей з Маріуполя, які виїхали із зони нещодавнього обстрілу. Їх почали поселяти в санаторій, який до цього, судячи з відповідей на запити, не мав вільних місць», – сказала правозахисниця.
Відкриті кордони
На думку громадських активістів, однією з головних проблем в Україні є те, що держава заблокувала в'їзд і виїзд з окупованих і непідконтрольних територій. Грузинські експерти стверджують, що в їхній країні ситуація зворотна. Тбілісі виступає за максимально вільний перетин кордону, але влада самопроголошених республік забороняє людям в'їжджати до Грузії.
«З грузинського боку обмеження одне. На територію Абхазії та Південної Осетії можна потрапити через Грузію, а не через Росію. Проблема в тому, що є самоізоляція, як з боку Абхазії, так і Південної Осетії. Особливо, це стосується Осетії, тому що вони не впускають і не випускають зі своєї території. Це як гетто – місце, в яке неможливо потрапити», – сказав виконавчий директор організації «Кавказький дім» Георгій Канашвілі.
Якщо влада самопроголошених республік Абхазії та Південної Осетії прагне максимально дистанціювати жителів своїх територій від Грузії, то в Україні все навпаки – київська влада влаштувала кримчанам транспортну блокаду. Таку думку висловила блогер Єлизавета Богуцька.
«Ми всі бачимо, що економічні відносини України з Кримом тривають, крім того, що зупинений транспортний потік людей і люди можуть перетинати кордон тільки пішки, – зазначила вона.
Богуцька наголосила також, що введення транспортної блокади призупинило потік переселення з анексованого Криму на територію материкової України.
