Москва – До московського СІЗО «Лефортово» потрапили двоє громадян України, яких звинувачують у шпигунстві. На відміну від утримуваних у Росії українських громадян – льотчиці Надії Савченко та режисера Олега Сенцова – про Юрія Солошенка і Валентина Виговського раніше було невідомо. Але цей слідчий ізолятор КДБ-ФСБ дозволили відвідати членам громадської спостережної комісії Росії за місцями примусового утримання. Один із відвідувачів – правозахисник і журналіст Зоя Светова – поділилася побаченим з Радіо Свобода.
– До нашої громадської спостережної комісії звернулися українські правозахисники, які розповіли про двох українців, яких утримують у Лефортово і про яких нічого невідомо. І родичі не знають, як розвивається ця кримінальна справа, і як себе почувають затримані, й попросили членів Громадської спостережної комісії Москви відвідати цих людей.
Юрій Данилович Солошенко – це людина, якій 72 роки, він перебуває в дуже важкому психологічному стані. Він розгублений, йому хочеться з кимось поговорити. Адвокат до нього приходить дуже рідко
Юрій Данилович Солошенко – це людина, якій 72 роки, він перебуває в такому стані, на мій погляд, дуже важкому психологічному стані. Він розгублений, йому хочеться з кимось поговорити. Адвокат до нього приходить дуже рідко. Це адвокат, який, швидше за все, як я припускаю, був запропонований йому слідством – тобто Слідчим управлінням ФСБ. Воно веде справу колишнього генерального директора оборонного заводу «Знамя» з Полтави. І тому Юрій Данилович був із нами більш відвертий, був готовий розмовляти, просив допомоги – навіть не те що б допомоги, а співчуття. Він говорив про те, що абсолютно не винуватий, а його звинувачують у шпигунстві. Що він взагалі не винуватий ані перед Росією, ані перед Україною. Він навіть написав прохання про помилування Путіну, хоча він ще не засуджений, і вина його не доведена. У мене склалося враження, що цю людину загнали в кут, від неї вимагають якихось свідчень. І оскільки їй 72 роки, і в неї ішемічна хвороба серця, проблеми з тиском, їй просто фізично дуже тяжко перебувати в умовах СІЗО. Юрій Данилович перебуває там уже більше півроку. До нього приїжджав один раз його син з України, але взагалі у нього немає ніякого зв'язку із зовнішнім світом.
Слідчі йому сказали, що він ні з ким не може обговорювати свою кримінальну справу і взагалі ні з ким не повинен розмовляти. Хоча я йому відразу сказала, що його родичі дуже про нього турбуються
А Валентин Виговський – це досить молодий чоловік, йому 30-32 роки, але він настільки заляканий. Ми ж заходимо в камеру завжди разом зі співробітником в'язниці, і крім того, він не знає, що таке громадська спостережна комісія, хто ми такі. А слідчі йому сказали, що він ні з ким не може обговорювати свою кримінальну справу і взагалі ні з ким не повинен розмовляти. Хоча я йому відразу сказала, що його родичі дуже про нього турбуються. Я знаю, що його батько хотів би дізнатися, як він себе почуває, що з ним відбувається? Він сказав: «Ні-ні, не треба! Все нормально. Зв'язок з родичами я маю». Хоча мені це дуже дивно, тому що українські правозахисники повідомили про те, що якраз родичі хвилюються і нічого про нього не знають, хотіли б найняти йому нового адвоката, оскільки знову ж адвокат за призначенням був даний йому Слідчим відділом ФСБ.
– Як ці люди опинилися у «Лефортово»?
– Це дві абсолютно різні історії. Наскільки я зрозуміла, Юрій Данилович Солошенко був директором відомого оборонного заводу, секретного, «Знамя». Цей оборонний завод робив якусь зброю або деталі озброєнь, торгував із Росією завжди. І коли він пішов на пенсію, він продовжував якісь контакти в цій галузі. Можливо, слідчим органам здалося, що він щось незаконне робив.
Можливо, Юрій Солошенко жодних протиправних дій і не чинив, але просто на нього був якийсь донос, і вирішили справу роздути
Оскільки у нас такі складні відносини з Україною, і, наскільки я розумію, співробітникам ФСБ потрібно весь час доводити, що вони розкривають шпигунські справи, терористичні справи, як ми бачимо в ситуації з кримською справою Олега Сенцова, так само і тут, можливо, Юрій Солошенко жодних протиправних дій і не чинив, але просто на нього був якийсь донос, і вирішили справу роздути. Можливо, там мова йде просто про якісь господарські відносини, комерційні відносини, а вирішили роздути справу до контрабанди, навіть аж до шпигунства. Хоча людина не схожа на шпигуна, він багато років працював директором заводу, був дуже лояльним до всіх властей.
Що стосується Валентина Виговського, про його справу взагалі дуже мало відомо. Відомо, що його звинувачують за сто вісімдесят третьою статтею, це нелегальна банківська діяльність або теж якийсь економічний злочин, але родичам повідомили, що нібито хочуть йому зараз перекваліфікувати на шпигунство. Його затримали в Криму.
– Чи відвідували українських громадян співробітники посольства України?
– В обох історіях мене вражає, що ані до Солошенка, ані до Виговського не пускають українського консула. Хоча я з ним спілкувалася, і він мені сказав, що неодноразово звертався до Управління ФСБ, яке веде ці справи, щоб допустили його, щоб він міг поговорити з українськими громадянами і дізнатися, що там відбувається. Його не допускають. Це грубе порушення їхніх прав.
Ці люди, як і Савченко, точно так само потребують захисту консула. Тому що в Росії вони перебувають в ізольованій в'язниці, у них немає адвокатів, які б захищали їх, родичі не можуть сюди в'їхати і знайти адвокатів
Ці люди, як і Савченко, точно так само потребують захисту консула. Тому що в Росії вони перебувають в ізольованій в'язниці, у них немає адвокатів, які б захищали їх, родичі не можуть сюди в'їхати і знайти адвокатів, які захищали б їхні інтереси. А ті адвокати, які з ними зараз працюють, швидше за все, підтримують інтереси слідства, тому що вони схиляють їх до співпраці зі слідством, визнання своєї провини. Але у нас немає підтверджень того, що ці люди винні.
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
