Олег Панфілов: Путін та Кім Чен Ин – зближення ідеологій

Минулого тижня Кім Чен Ин нарешті прийняв запрошення Володимира Путіна відвідати Москву взяти участь у святкуванні 70-річчя Дня перемоги. Про це радісно повідомили північнокорейські ЗМІ, а вслід за ними й російські. В останні дні у зв'язку з цією подією приходили й інші повідомлення – кілька західних лідерів повідомили про відмову святкувати з Путіним. Не приїде Барак Обама, президенти Литви та Естонії. Оскільки до 9 травня ще п'ять місяців, список відмовників буде поповнюватися. Вже зараз з упевненістю можна сказати, що можливістю постояти поруч з Путіним проігнорують президенти України, Грузії та Молдови. Але радість від прибуття північнокорейського лідера вже не приховують в Москві. Як у приказці – «на безриб'ї і рак – риба».

Ще півроку тому 31-річний (точна дата народження невідома, називаються 1982,1983 і 1984 роки) диктатор Північної Кореї надіслав Володимиру Путіну привітання з нагоди державного свята Дня Росії, в якому висловив надію на подальшу співпрацю та зміцнення зв'язків між країнами, що мають дружні відносини і в минулому. «Російський народ багато чого досяг також у зміцненні національної обороноздатності», – зазначив північнокорейський Кім Чен Ин. Другий лист був переданий 18 листопада.

Послання Кім Чен Ина, як повідомила російська газета «Коммерсант», Путіну передав спецпредставник КНДР Цой Рен Хе під час особистої зустрічі. Прес-служба Кремля не повідомила ніяких подробиць бесіди. Як зазначає видання, здогади з приводу листа Путіну робляться найрізноманітніші. Так, згідно з одним з них, Кім Чен Ин намагається заручитися підтримкою Росії в особистій проблемі – не допустити розгляду в Міжнародному кримінальному трибуналі ООН у Гаазі питання про відповідальність північнокорейського лідера за порушення прав людини в КНДР.

Так само передбачається, що причина послання зумовлена тим, що Кім Чен Ин – невиїзний, його ніхто не визнає, навіть сусідній Китай, а поїздка в Росію може стати своєрідним визнанням. Прагнення Кім Чен Ина підтримувати дружні відносини з Росією цілком зрозумілі – у травні 2014 року Володимир Путін списав Північній Кореї майже весь борг в 11 млрд доларів, врегулювавши заборгованість республіки за кредитами, наданими СРСР. 5 червня минулого року міністр Російської Федерації з розвитку Далекого Сходу Олександр Галушка повідомив, що КНДР і Росія стануть проводити взаєморозрахунки в рублях.

Кім Чен Ин, який отримав владу після смерті 17 грудня 2011 року свого батька Кім Чер Іна, традиційно став диктатором, отримавши всі супутні титули і посади – Вищий керівник, лідер партії, армії й народу КНДР, Верховний Головнокомандувач Корейської народної армії, Перший секретар Центрального комітету трудової партії Кореї, маршал КНДР, депутат Верховного народного зібрання КНДР. А також всіх епітетів, якими нагороджують з 1948 року диктаторів Північної Кореї – «Великий керівник», «Геній керівництва», «Нова зірка», «Блискучий товариш», «Геній серед геніїв». Незважаючи на західну освіту (в 1998-2000 роках навчався в міжнародній школі в Берні, Швейцарія), він продовжує традиції батька і діда, утримуючи країну в найжорстокішій ізоляції від решти світу.

Для Путіна, що зіткнувся з поки що більш м'якою ізоляцією західного світу від Росії, починається новий етап пошуку геополітичного місця. Частина дружніх східних диктаторів пали ще чотири роки тому під час «арабської весни» – хвилі революцій в Єгипті Тунісі та Ємені, втрата близьких друзів в Лівії та Іраку підштовхують Путіна шукати нових прихильників, близьких не тільки ідеологічно, а й таких, що мають диктаторські нахили. Після недавньої втрати впливу на Кубу, вибір у Путіна скоротився буквально до кількох країн – Венесуела, Нікарагуа, Зімбабве, Сирія, КНДР, а також автократичні режими на пострадянському просторі, яких збирають в Євразійський союз.

Північна Корея довго вичікувала, не розуміючи, чому її ігнорували Горбачов і Єльцин. І нарешті дочекалися Путіна. У липні 2000 року Путін відвідав Пхеньян, у серпні 2001 року в броньованому вагоні, через острах літати в літаках, проїхав Росією Кім Чен Ір. На Заході почали гадати, чим зумовлені активні контакти, сподіваючись, що Москва зможе бути координатором між Вашингтоном і Пхеньяном. Можливо, Путін чимось і поділився з США, але після «українського капкану» ситуація кардинально змінилася і Кремль почав грати власну гру. Історія повторюється – в 1949 році тов. Сталін вітав приїхав до Москви засновника Північної Кореї Кім Ір Сена (діда Кім Чен Ина).

«Товариш Кім Ір Сен, – говорив Сталін, – справжній прихильник пролетарського інтернаціоналізму, що показав яскравий приклад в комуністичному русі, який ціною крові, зі зброєю в руках захистив Радянський Союз від імперіалістичної агресії на Сході. Своїм соціалістичним будівництвом у нинішній мирній обстановці Радянський Союз зобов'язаний боротьбі справжніх комуністів, таких, як товариш Кім Ір Сен».

У Путіна зараз ситуація, приблизно, така ж як у Сталіна. Зрадівши «перезавантаженню», Путін так і не відмовився від диктаторських прийомів у владі, вважаючи, що із Заходом дружити вигідно, але всередині країни він буде себе поводити як авторитарний керівник, знищуючи незалежні ЗМІ, опозиційні партії, пригнічуючи бізнес і створюючи з себе образ «крутого мачо». Усі 14 років він повільно, але вірно йшов шляхом Кім Ір Сена, Кім Чен Іра та Кім Чен Ина. Ідеологічно вони майже брати. Вони однаково бояться Заходу, ненавидять демократію і єдиний спосіб зберегти владу – самоізоляція.

Ще одна спільна деталь – ідеологія. У світі є кілька прикладів створення власної ідеології, яка б виправдовувала авторитаризм. Так була створена лівійська Джамахірія з «Зеленою книгою» Муаммара Каддафі, перу Туркменбаші належала книга «Рухнама», ще в 1955 році засновник КНДР вперше вимовив слово «чучхе» – звід правил за якими мають жити корейці в «найщасливіші державі світу». Не сумніваюся, що Путін знайомий з основними положеннями «чучхе», які дивним чином повторюються в ідеології «руського світу».

За Конституцією 1972 року КНДР – суверенна соціалістична держава, яка у своїй діяльності керується ідеями «чучхе», що означає, що всі питання внутрішнього життя мають вирішуватися з позицій опори на власні сили. Її основні положення виглядають так: Суб'єктом суспільного руху виступають народні маси; Нація, що володіє високим почуттям національної гордості й революційної гідності, непереможна; На відміну від капіталістичної економіки, яка прагне до прибутку, головною метою соціалістичної самостійної економіки є задоволення потреб країни та населення (згадайте рекламу – «Газпром – народне надбання»); Народ кожної країни зобов'язаний боротися не тільки проти агресії й поневолення, за послідовний захист своєї самостійності, а й проти імперіалізму і домінаціонізму, зазіхаючи на самостійність народів інших країн (наприклад, Крим і Східна Україна); Щоб встановити загальнонародну і вседержавну систему оборони, треба озброїти весь народ і перетворити всю країну на фортецю».

Але головна установка «чучхе», що дозволяє існувати КНДР 57 років, це безмежна відданість вождям: «Щоб виробити правильний погляд на революцію, потрібно обов'язково покласти в основу виховання почуття безмежної відданості вождю». Також «чучхе» проповідує ідеї вождізму, мілітаризму і споживацького ставлення до природи. «Руський світ» в уявленні Путіна – майже ідеологія «чучхе», заснований на вождізмі, відданості ідеї та захисті зі зброєю в руках. Якщо згадати висловлювання ідеологів «руського світу», то, на відміну від «чучхе», насправді «руський світ» може сягати набагато далі кордонів Росії – туди куди кине свій погляд Путін. Але виходячи за межі нинішньої Росії, «руський світ» все одно має любити вождя, слухатися і потурати його ідеям. Інакше це буде не «руський світ», а ненависна демократія.

У всьому іншому нинішня Росія дуже схожа. Путін поступово зближує з КНДР не тільки ідеологію, але й життя, коли начальники в Кремлі самостійно вирішують – що їсти росіянам, а чого не можна, куди їздити, а куди – категорично заборонено. Одні депутати хочуть заборонити використання іноземної валюти, інші – заборонити інтернет. За рідкісним винятком російська преса вже майже північнокорейська.

Залишилося тільки виготовити 140 мільйонів значків з профілем Путіна і масово вивчити складену в Пхеньяні в 2000 році пісню: «Ось тобі моя рука – дружба наша на століття. Будемо разом ми – буде щасливий світ. Кім Чен Ір – Путін, Путін – Кім Чен Ір». Співати слід бадьоро, виразно, зі сльозами розчулення на очах.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції