Її важко зламати – адвокат Надії Савченко

Верховна Рада України ухвалила звернення до ПАРЄ та лідерів Німеччини, Франції та Росії щодо звільнення Надії Савченко, яка з літа минулого року перебуває в СІЗО на території Росії. Савченко, старшого лейтенанта Збройних сил України, звинувачують у причетності до вбивства російських журналістів у Луганській області 17 червня 2014 року. 35 днів тому (13 грудня) Надія Савченко оголосила голодування «до тих пір, поки її не повернуть до України або до останнього дня в Росії». В інтерв’ю Радіо Свобода адвокат Надії Савченко Марк Фейгін розповів про її голодування та перспективи судового процесу.

– Надія Савченко утримується в СІЗО номер 6, це жіноче СІЗО в Москві, в спецблоці, в одиночній камері, у зв’язку з голодуванням, яке вона почала 13 грудня і продовжує до сьогодні. Вона нічого не їсть. За умовами Федеральної служби виконання покарань, з моменту, коли той, хто перебуває під слідством, під арештом у СІЗО, оголошує про голодування, їжу до камери не носять. Такі правила. Вона п’є трохи підігріту воду з каністри.

Є така система «СІЗО-склад», через яку ті, хто перебувають під слідством, замовляють продукти, ну і воду. На рахунок Савченко ми кладемо гроші, і вона сама вибирає, яку воду купувати... Це звичайна бутильована вода, Надія підігріває і п’є тільки її. 6 і 10 січня їй прочищали глюкозу, це істотно підвищує вміст цукру в крові. За критичного зниженні цього показника може настати непритомний стан. Так що це не сухе голодування, вона п’є воду. Ну і, власне кажучи, стан Надії після цих 30 із гаком днів голодування, скажімо так, відносно задовільний, але він, звичайно, погіршується. З кожним новим днем вона втрачає у вазі, кілограмів 14, я думаю, вже втратила.

– Як вона виглядає і як себе почуває?

– Вона сильно змарніла. Відбуваються якісь зміни в організмі, у роботі внутрішніх органів. Це більш-менш зрозуміло з аналізів, які вона здає. Тюремні лікарі безпосередньо в СІЗО-6 беруть у неї аналізи з різною періодичністю, і за ними можна судити, що стан її здоров’я повільно, але послідовно погіршується. Надію відвідує лікар СІЗО. У цьому СІЗО немає стаціонару, він міститься в Бутирській в’язниці, у Бутирському СІЗО. Примусове годування – у разі, якщо таке знадобиться – буде здійснюватися тільки в стаціонарі. Її відвідують щодня, за нею спостерігають «продольні», як їх називають, наглядачі, охорона, адже вона може, умовно кажучи, втратити свідомість, впасти, вдаритися головою. Її голодування, безумовно, сильно нервує керівництво СІЗО-6. З нею кілька разів розмовляла керівник СІЗО Кирилова, переконувала припинити голодування.

– Чим Надія займається під час голодування? Лежить весь час?

– Вона то лежить, то сидить. Їй надаються годинні щоденні прогулянки. Період довгих новорічних свят склав майже половину часу її голодування. У цей період активність в СІЗО нижча – співробітники ізолятора перебувають у новорічних відпустках, тому були деякі обмеження, і вона гуляла менше. Зараз вона знову регулярно ходить на прогулянки, тому що без прогулянок ще гірше, відбувається набряк тканин. А решту часу частіше лежить, звичайно.

– За яких умов ухвалюється рішення щодо примусового годування?

– Якщо і коли настане критичний стан для її здоров’я та життя. Органічну суміш вводять через зонд, через ніс або через рот, щоб підвищити кількість калорій. Необхідність визначається за медичними показниками. Це суто медична процедура, яка застосовується, наприклад, якщо відбудеться критичне зниження норм цукру. Я не лікар, у деталях до кінця всього не розумію, але організм повинен отримувати не тільки калорії через внутрішньовенне введення, а ще хоча б щось, що рухалося б по стравоходу, до шлунку.

– Ви як адвокат Савченко розмовляли з нею у зв’язку з її голодуванням? Як Ви взагалі до цього ставитеся?

– Так, багато-багато разів розмовляв: вчора-позавчора-позапозавчора, перед Новим роком... Я передаю прохання припинити голодування не тільки від себе як людини, у якої є власні міркування щодо ефективності подібного методу тиску на слідство і суд в Росії. Я передавав ці прохання і від митрополита Онуфрія, настоятеля Української православної церкви, і від лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко, і від керівника парламенту України Володимира Гройсмана, і від багатьох інших людей, близьких, родичів, друзів Надії. Мої міркування наступні. Виходячи зі свого досвіду я вважаю, що це неефективна міра тиску. Вона привертає увагу до ситуації, в якій перебуває Савченко, але це не призводить до жодних процесуальних наслідків. Тому що у нас в Росії взагалі з судами справи кепські – незалежного суду немає, особливо в політичних справах. Можливо, така форма протесту мала б вплив, нехай короткочасний, щоб дійсно викликати інтерес у ЗМІ та громадської думки або щоб суд уважніше теж поставився до справи. Але російська влада, яка ухвалює рішення у справі Савченко, абсолютно не чутлива, вона глуха до цього. Тобто, умовно кажучи, помре людина – ну і помре. Влада і в більш критичних ситуаціях залишалася індиферентною. І Pussy Riot голодували, і Сергій Удальцов, і Леонід Развозжаев. Ну, голодували вони, і що? Багато чого вони досягли? Ми як захист намагаємося, навпаки, зберегти життя і здоров’я Савченко, щоб її звільнили від кримінальної відповідальності, а вона сама здоров’я псує. Для мене, як для захисника, виникають неприпустимі витрати, взагалі прямий і явний ризик здоров’ю та життю Надії. Тому я її, як і інші, переконую припинити голодування.

– Чого саме Надія домагається?

– Вона вимагає, щоб її відпустили на сесію Парламентської асамблеї Ради Європи в Страсбурзі, вона є членом делегації від України як депутат Верховної Ради. А в результаті все зводиться до того, щоб її звільнили і відпустили до України. Можливо, рішення щодо голодування прийняте, через те, що Надія, так виходить, є в дещо глухому куті. На відомій прес-конференції Путіна він, відповідаючи на запитання українського журналіста у справі Савченка, вкотре послався на суд – мовляв, суд розбереться. Відбулося засідання щодо оскарження її арешту, апеляційну скаргу розглядав Мосміськсуд, я брав участь у цьому суді. Прозвучала вся аргументація щодо можливості зміни запобіжного заходу моєї підзахисної, з урахуванням її депутатського статусу, з урахуванням старих і нових процесуальних доказів її невинуватості, які долучені до справи, і так далі. Суд залишився німим і глухим до цих доводів. Взагалі ніяк, навіть з точки зору процесуальної, вони ніяк не відреагували. Не забувайте: вона іноземка, вона не громадянка Росії, для неї це сюр ще більший, ніж для багатьох інших. Багато речей Надія відкриває для себе вперше, абсолютно в негативному контексті. Вона, звичайно, уявляла собі відсутність чесного суду і авторитарний режим в Росії в якомусь вигляді, але дійсність виявилася ще гіршою, за її словами. Наскільки вже в Україні режим Януковича був не сильно блискучим, м’яко кажучи, але в Росії все виявилося незрівнянно гірше. І вона вибрала таку радикальну форму боротьби, боротьби за себе, за свої права. Я ще раз повторюю: це її рішення, ми кожного дня обговорюємо з нею цю ситуацію, але Надія вважає, що, припинивши голодування, вона проявить певну слабкість.

– Як до неї ставиться персонал СІЗО?

– Із побоюванням. Вони усвідомлюють – і, мабуть, їх якось інструктують, – що мають справу не з якимось звичайним карним злочинцем. В принципі, в Росії персонал пенітенціарних установ взагалі без великого пієтету ставиться до людей, які перебувають під слідством, у слідчих ізоляторах, це не секрет. Але тут, звичайно, інший випадок: вони звертаються до Надії по імені-по-батькові... Були різного роду спроби ображати її, але, ви знаєте, це така дрібниця в порівнянні з усім іншим, що інший раз і не варто звертати увагу. Умови в Росії... прямо скажемо, тут не Швейцарія, і публіка грубша, м’яко кажучи. Але ніякого фізичного тиску на неї ніхто ніколи не чинив. Що стосується психологічного тиску – справа інша: звичайно, її переконують піти назад, визнати провину, відмовитися від занадто скандальних адвокатів, як вони це трактують, ще щось... Ну, це звичайні форми «розводу», нічим не примітні, нічого нового, це відбувається абсолютно у всіх політичних справах.

– Який режим спілкування Надії з Вами, з родичами? Ви і інші адвокати, наскільки я розумію, буваєте в СІЗО майже кожного дня. Вас прямо в камеру пускають?

– Ні-ні, адвокатів взагалі ніколи в камеру не пускають. Адвокати зустрічаються зі своїми підзахисними у так званих слідчих кабінетах. Це спеціально відведені приміщення, їх у слідчому ізоляторі близько дюжини. Туди приводять підзахисних, це невеликі кабінети з гратчастими вікнами, в основному зафарбованими, з прибитими до підлоги стільцями і столом. Ці слідчі кабінети завжди є в адміністративному корпусі. Там ми і зустрічаємося, дійсно, кожен день або через день. Нас троє, ми можемо собі дозволити підміняти один одного. У нас є інші процеси, але дуже важливо якомога частіше відвідувати підзахисного, тим більше в такому непростому становищі. Тому два моїх колеги, яких я привів у справу, – Микола Полозов та Ілля Новиков – теж відвідують Надію. Ми регулярно з нею спілкуємося, оформляємо безліч паперів, скарг, цього вимагає процесуальна необхідність.

Надію також відвідує консул України, він з нею спілкується в спеціально відведеному приміщенні, через скло. Це спілкування відбувається в присутності співробітників ФСВП, а ми з нею спілкуємося конфіденційно, це захисту гарантує Кримінально-процесуальний кодекс. Консул має можливість спілкуватися з нею два рази на місяць максимум – два побачення передбачені з представниками консульства для іноземних громадян, і тільки через скло. Що стосується близьких, вони також можуть спілкуватися тільки через це спеціальне загороджувальне скло, в присутності співробітника ФСВП. До Надії одного разу приїжджала мама, коли Савченко ще перебувала в Інституті імені Сербського, на судовій психолого-психіатричній експертизі. А в камері її можуть відвідувати тільки представники громадської спостережної комісії, правозахисники, які мають справу з умовами утримання в слідчих ізоляторах. Вони за період свят були у Надії тричі, вони якраз мають можливість перевіряти, в яких умовах утримується особа, що перебуває в СІЗО, які побутові умови в камері.

– А сама справа на якому зараз етапі ?

– Справа перебуває на етапі попереднього слідства. Минуло вже більше шести місяців, коли з так званої «ЛНР» її вивезли до Воронежа. Максимальний термін, який може тривати попереднє слідство, за КПК Росії становить два роки. Так що запас часу у них, в принципі, є. Зараз ми очікуємо закінчення низки експертиз. Ми також продовжуємо долучати документи, які отримуємо в Києві, з паралельного слідства, яке там ведеться, що доводять невинність Надії Вікторівни Савченко. Подаємо клопотання, зокрема, про те, щоб її відпустили на сесію ПАРЄ. І чекаємо нового суду з продовження терміну утримання під вартою. Нагадаю, термін арешту продовжений поки до 13 лютого, і десь напередодні цієї дати в Басманному суді за клопотанням слідства, напевно, буде слухання з питання продовження арешту.

– Ми з Вами розмовляли кілька місяців тому на цю ж тему. Тоді Ви досить песимістично оцінювали перспективи справи. Зараз у Вас додалося оптимізму?

– Трохи додалося – у зв’язку з масштабом громадської кампанії за звільнення Надії, враховуючи зміну її статусу (вона депутат парламенту України і делегат ПАРЄ). Нагадаю статтю 40 статуту Ради Європи – це статус, що передбачає дипломатичний імунітет. У мене оптимізму трохи додалося, незважаючи на всі політичні складнощі. Доля Савченко та її справа є виключно в політичній площині, в жодній іншій. Важливо ось що розуміти: якщо російська влада, незважаючи на докази невинуватості Савченко, незважаючи на її непричетність до загибелі журналістів Волошина і Корнелюка, незважаючи на решту обставин, спробує її засудити, цей суд спокійним для Москви не буде. Кремль уже отримав величезні витрати у зв’язку з продовженням цієї справи, і витрати будуть кратно зростати. Справу не вдалося зам’яти, не вдалося перетворити на щось чергове, на звичайну кримінальну.

Громадська думка і ЗМІ досить швидко розібралися, що до чого, та й не треба бути занадто розумним, щоб зрозуміти, хто винен, а хто ні. Тим більше, що вони зіткнулися з людиною, яку не так легко змусити зламатися, не так легко змусити погодитися на компроміс, грубо кажучи, визнати провину. Треба сказати, що в низці інших справ, які передували справі Савченко, таке відбувалося. Ось у справі Pussy Riot одну з учасниць переконали, що їй треба співпрацювати зі слідством, двом іншим багато погрожували. Але тут ми маємо справу з гострішою і драматичнішою ситуацією: справа пов’язана з війною, із загибеллю людей, тут ставки набагато вищі. Це не просто чергова політична справа, нехай і дуже несправедлива, як, скажімо, переслідування «в’язнів Болотної». Тут мова йде про війну. Тут усе за великим рахунком. І в цьому сенсі, звичайно, оптимізму у мене додалося. Неважливо навіть, хто у Надії залишиться адвокатом, викинуть нас зі справи чи ні. Уже не вдасться перетворити цю справу на рутину.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода