Київ – Про те, як кримчани воюють за Україну, сайту Крим.Реалії розповів командир батальону «Крим» Станіслав Краснов. Він прибув до столиці з передової – однієї із найгарячіших точок зони АТО неподалік Донецького аеропорту, де йдуть зіткнення з терористами. Але ненадовго – уже наприкінці цього тижня Стас планує повернутися назад, воювати.
Застати Станіслава Краснова вдалося в офісі його батальйону та благодійної організації «Український Крим». Еелектрики поки що немає, але працює генератор. У дальній кімнаті запаси харчів, що формуються з пожертв небайдужих людей: крупи, макарони, цукор та інше.
«Якби не добровольчі загони, сепаратисти б уже все захопили», – каже майбутній боєць батальйону Василь, вирушаючи до найближчого супермаркету, біля якого і збирає продовольчі пожертви.
«Планую в Піски поїхати, повоювати: у мене досвіду більше, ніж у молодих. За свободу, за Україну. Спочатку Схід відіб'ємо, а потім і за Крим візьмемося. Крим повернемо», – запевнив він перед відходом.
Стас погоджується, що Крим повернуть. Блакитноокий воїн привітний, детально відповідає на питання і тільки іноді злегка дивується розпитувань про відчуття бійця у зоні АТО: здається, війна стала для нього вже звичною справою.
Уроджений сімферополець, все життя прожив у Криму, навчався в Таврійському Національному Університеті ім. В.І.Вернадського на фізика, брав участь у патріотичних націоналістичних рухах, які діяли на території півострова до анексії Росією. З першого до останнього дня був на Майдані, отримав досить серйозні поранення, після яких деякий час довелося відновлюватися, і відправився захищати Україну.
– Чому ти пішов воювати?
– Бо не можу дивитися, як нашу країну намагаються знищити, розділити на незрозумілі республіки, терористичні. Те, що зараз відбувається, дуже послаблює нашу країну. І можливо, якщо не вживати ніяких активних дій, Україна взагалі може бути знищена. Така країна як Україна, за яку ми всі боролися, намагалися розвивати ... Усього цього не стане. Дуже не хотілося б, щоб це відбулося.
Я не один такий, кримчанин, який пішов воювати. Таких кримчан там досить багато. І в складі армійських, і добровольчих формувань. У всіх нас одна і та ж мета. Чомусь люди вважають, що кримчани всі сепаратисти. Насправді, це не так: є велика кількість активних кримчан, які там, і на кримських майданах брали участь, і на майдані в Києві. Так вийшло, що, коли відбувалася окупація Криму, наш уряд ніяк не підтримав проукраїнських активістів, які були тоді в Криму, а уряд Росії дуже добре підтримавпроросійських сепаратистів, озброєнням, матеріально, солдатами. Якщо так розібратися, в чисельному співвідношенні, що сепаратистів, окупантів, що українських патріотів було однаково, може, навіть з нашого боку було більше. Але вони були кинуті, забуті та відповідно, Крим окупували.
– Як створювали батальйон «Крим»?
– Наприкінці літа у нас з'явилася ідея, що потрібно створити свій батальйон «Крим». Кримчани не зрадники, як деякі, на жаль, думають. Кримчани тоді були в різних батальйонах, необхідно було об'єднатися і разом єдиною силою відстоювати нашу країну, захищати від зовнішнього агресора. Ми зібралися за допомогою Координаційної ради вимушених переселенців з Криму, написали листа міністру оборони з проханням сформувати армійський батальйон при міністерстві оборони. Міністр, тоді був Галатей, пішов нам на зустріч і видав указ про формування нашого батальйону. Це був 44 батальйон територіальної оборони, була військова частина. Але, на жаль, це тривало недовго, потім з'явився наступний міністр, який скасував формування. Але хлопці, незважаючи на це, зібралися разом і поїхали в найгарячішу точку, яка зараз є на території України, аеропорт під Донецьком, село Піски. Ми зараз там діємо окремим підрозділом, батальйон «Крим». Стоїмо поруч з іншими добровольчими батальйонами – ОУН, Правий Сектор, Дніпро-1, і 93-ю бригадою. Стоїмо постійно на передовій і беремо участь у бойових діях.
– Яке це – на передовій?
– Перший час, коли приїжджаєш – перші кілька днів, звичайно, незвично: постійно щось поруч вибухає, постійно стрілянина, тиші немає взагалі. Але потім звикаєш. Конкретно по нам градами не стріляють: ми надто близько до них – десь 800 метрів.
– Як справи з продовольством і розміщенням бійців?
– Продовольство приносять волонтери, живемо в будинках, які в Пісках, місцевих жителів там немає. Хоча волонтери годують не тільки добровольчі батальйони, солдат з 93-ї бригади, приміром, годують тільки волонтери. Солдати так само живуть, як і ми: їх там поставили, півроку в якомусь будинку живуть, волонтери привозять їжу, сигарети, бензин, медикаменти.
З одного боку стоїмо ми, з іншого – сепаратисти.
– А що з приводу медикаментів та медичної допомоги?
– У Правого сектора є дві швидкі допомоги, можуть лікувати поранених бійців, довезти до лікарні.
– Про наші втрати. Багато зараз поранених або убитих добровольців?
– У тиждень людини три вбивають. В основному, поранені або вбиті – від артиллеристских обстрілів. Так, щоб сепаратисти близько підходили до нас – рідко буває. Було перед новим роком, що прийшла диверсійна група і застрелила трьох наших. Але й ми одного їхнього поранили.
– Яка зброя у добровольців?
– В основному, неврахована зброя, те, що забрали у сепаратистів або купили самі, частину зброї, яка армія віддає від убитих або поранених.
– А в тебе особисто?
– Ходжу з автоматом Калашникова АК–74. Трофейний, забрали у сепаратистів.
– Чи впливає оголошення режиму припинення вогню на події?
– Не знаю, навіщо ці режими тиші оголошують, ніякої зміни немає: є перемир'я чи ні – однаково. На нас постійні атаки, обстріли з боку сепаратистів, вони не стають меншими, коли оголошують, що хтось там з кимось домовився.
– Як ти розглядаєш проблему відсутності статусу у добровольчих батальйонів, бійці яких воюють у зоні АТО?
– Проблема легалізації добровольчих батальйонів є. Хотілося б, щоб усі, хто воює в добровольчих батальйонів бути в складі якихось офіційних структур, щоб не вважатися в певному сенсі поза законом, отримувати нормальне матеріальне забезпечення, зброю, боєприпаси. Але умови, які ставляться добровольчим батальйонам – неприпустимі. Людям пропонують увійти до складу вже існуючих батальйонів, які стоять невідомо де і не беруть участі в бойових діях. Нам здається, що добровольчі батальйони таким чином хочуть просто відвести з передової, щоб будь-які з нашого боку бойові дії припинилися, сепаратисти захопили все, що там їм обіцяли: аеропорт, Піски, і на цьому припиниться АТО, і в України буде відібрано величезну кількість території. Це велика проблема.
– Який твій прогноз на розвиток ситуації в майбутньому?
– Багато хто в добровольчих батальйонах, вважає, що уряд, зараз, на жаль, намагається домовитися з терористами і залишити ситуацію як є. Тобто всі захоплені області залишити їм, тому не можуть впоратися або думають, що не можуть впоратися. можливо, вони там вже домовилися. Якщо задіяти танки, БТРи, нормальну артилерію, то терористів ми б звідти вибили.
Офіційні структури не хочуть робити ніяких активних дій у боротьбі з терористами-загарбниками, не йде ніякого наступу, не йде адекватної відповіді на їхні атаки, хоча все це можна було б зараз просто вирішити. Я вважаю, що їхня лінія оборони, бойові сили не такі масові і якісні, як були ще влітку, вже ослаблені якимись внутрішніми конфліктами, ми б могли зараз спокійно закінчити цю антитерористичну операцію якимось великим наступом, знищенням терористів і поверненням областей, які захоплені, назад до складу України. Але, на жаль, чомусь навіть не армійське керівництво, а український уряд, напевно, не зацікавлене в цьому. Вони намагаються якось цей конфлікт заморозити. Є думки, навіщо це потрібно. Якщо Донецьк здати, то все прийде до того, що це буде плацдармом для подальшого розвалу.
Прогноз такий: якщо нічого не зміниться, швидше за все, все триватиме в такому стані як зараз не менше, ніж півроку, потім поступово зійде нанівець і вийде у нас друге Придністров'я. Але я сподіваюся, що добровольчі батальйони не дозволять цього зробити. Якось своїми силами, або спільно з армією, переможуть терористичну загрозу.
– А потім… Крим повернеться до правового поля України?
– Стратегічна мета нашого батальйону «Крим» – це, звичайно ж, повернення Криму. Зараз тактично ми беремо участь в АТО з метою, щоб звільнити захоплені області від терористів, щоб отримати якийсь бойовий досвід, а потім, звичайно ж, ми займатимемося звільненням Криму, коли вирішимо питання на Сході України.
– А що ти думаєш стосовно реакції мирного населення в областях, де не йдуть бойові дії, на те, що відбувається на Донбасі?
– Люди якось, поки їх це безпосередньо не торкнулося, живуть і сподіваються, що з ними нічого не трапиться. Але якщо такими темпами все продовжуватиметься, то з ними обов'язково станеться, через пару років, але обов'язково відбудеться. Вони зараз віддадуть Донецьк з Луганськом, потім, через рік, віддадуть Дніпропетровськ з Харковом, а через три роки і Київ здадуть.
