На початку січня Володимир Путін підписав указ «Про внесення змін до Положення про порядок проходження військової служби», згідно з яким в російську армію тепер можна набирати за контрактом іноземних громадян – «для виконання завдань в умовах воєнного стану, а також в умовах збройних конфліктів». Для цього іноземцю достатньо прийти у військкомат або постукати у ворота військової частини. Контракт укладається на п'ять років, на відміну від росіян, для яких контракт триває до трьох років. Перешкод для укладення контракту небагато – судимість або перебування під слідством, а також незнання російської мови. В указі нічого не говориться про надання громадянства, за прикладом французького Іноземного легіону, або страхування в разі загибелі або поранення. Під «іноземцями» в указі навряд чи маються на увазі німці, італійці чи американці.
Щоб не йти у нетрі порівнянь із французьким Іноземним легіоном, напишу одразу ціну питання. У рекламі Збройних сил Російської Федерації називаються такі цифри, що визначають розмір оплати контрактника: рядовий буде отримувати 10 000 рублів, єфрейтор – трохи вище 20 000, найвищий оклад у старшого сержанта – 50 000 рублів. В умовах тривалої інфляції, не облікованої ні указом, ні бюджетом міністерства оборони Росії, привабливість контракту стає умоглядною, якщо не смішною. При курсі 60 рублів за долар, навряд чи рядовий-таджик або киргиз захоче отримувати 166 доларів за місяць військових дій. Але курс в 60 рублів був в новорічну ніч, на Різдво він став вже 64.
При курсі 60 рублів за долар, навряд чи рядовий таджик або киргиз захоче отримувати 166 доларів за місяць військових дій. Але курс в 60 рублів був в новорічну ніч, на Різдво він став вже 64
Юристи також дивуються з приводу «сирого» указу, який ставить мету, але зовсім не прописує відповідальність міністерства оборони, а, відповідно, в цілому – російської держави, яка не має ніяких правових зобов'язань перед іноземцем, якого Путін має намір послати на війну, і, тим більше, ніяких зобов'язань перед його родиною у разі отримання каліцтв або загибелі. Хто в цьому випадку зобов'язаний буде допомагати – виплачувати страховку або пенсію, рідна держава чи країна, яка уклала контракт, тобто, Росія? І хто оплатить транспортування вантажу-200, якщо, як це буває на будь-якій війні, контрактник загине? І як бути із заохоченням і нагородами іноземців?
Не сумніваюся, що Путін чи хтось з його оточення, кому в голову прийшла ідея поцупити ідею французького Іноземного легіону, мав намір таким чином поповнити армію в умовах стрімко скорочуваного приросту російського населення. Якось доречно трапилася інфляція і багато іноземців-гастарбайтерів чи виїжджають назад додому, чи шукають іншу роботу. Під словом «іноземець» в указі, швидше за все, маються на увазі громадяни так званого «ближнього зарубіжжя», тієї самої території, яку Путін бачить в зоні своїх геополітичних інтересів як частину імперії, існуючої в його запаленому віртуальному світі.
Після розпаду СРСР, кількох сепаратистських воєн і падіння економіки, на пострадянському просторі утворилася величезна армія працездатного населення, яка не могла знайти роботу вдома, тому перебиралася туди, де її можна було знайти – в Росію, Білорусь, Україну. У свою чергу українці їздили на заробітки в Росію, як і молдавани та білоруси. Найбільше гастарбайтерів поставляють Таджикистан і Киргизстан – в середньому по мільйону на рік, і Узбекистан, трохи менше. На початку 90-х років вимушеними гастарбайтерами стали грузини, вірмени та азербайджанці – з тих регіонів, в яких йшли війни.
За даними Світового банку, Таджикистан був найбільшим реципієнтом мігрантських грошових переказів, які склали 42 відсотки ВВП республіки, частка переказів в сусідній Киргизстан склала 32 відсотки ВВП країни
Восени минулого року «почали працювати» західні санкції. У Росії стали стрімко падати ціни на нафту і знецінився рубль. Гастарбайтери забили тривогу. У листопаді 2014 року в вигляді грошових переказів до Грузії надійшло 104 мільйони доларів США. За інформацією Національного банку Грузії, цей показник на 16 відсотків, тобто на 20 мільйонів доларів, менший аналогічних даних 2013 року, що пов'язане зі зменшенням грошових переказів, що надходять з Росії. Приблизно вполовину скоротився обсяг грошових переказів в Узбекистан. Найбільш болісно відчули небезпеку наступаючої інфляції громадяни центральноазіатських країн, які заробляли в Росії гроші на чорній роботі – на ринках і на будівництвах, двірниками, продавцями магазинів. Більшу частину заробленого вони відсилали додому, утримували сім'ї. Тепер, судячи з публікацій в киргизькій і таджицькій пресі, вони в паніці через те, що не бачать перспектив для роботи в Росії. За даними Світового банку, Таджикистан був найбільшим реципієнтом мігрантських грошових переказів, які склали 42 відсотки ВВП республіки, частка переказів в сусідній Киргизстан склала 32 відсотки ВВП країни.
Загалом, за відомостями Федеральної міграційної служби в Росії, зараз знаходяться більше 11 мільйонів трудових мігрантів. Ще близько 4,5 мільйонів іноземців працюють нелегально
Киргизстан, після розвалу СРСР, за інформацією радника президента Фаріда Ніязова, покинули близько мільйона людей. Більшість попрямували до Росії, з них в загальній складності 450 тисяч осіб отримали російське громадянство. За інформацією газети «Вечірній Бішкек», з числа тих, хто не залишив Киргизстан назовсім, трудовою міграцією охоплені від 500 тисяч до 700 тисяч осіб – кожен п'ятий представник працездатного населення. Приблизно така ж ситуація в Таджикистані та Узбекистані. Загалом, за відомостями Федеральної міграційної служби в Росії, зараз знаходяться більше 11 мільйонів трудових мігрантів. Ще близько 4,5 мільйонів іноземців працюють нелегально. За інформацією мінського економіста Льва Марголіна, в Росії працюють близько 400 тисяч білорусів.
Робота в Росії – це не тільки заробіток, але і величезна кількість проблем, з якими стикаються гастарбайтери – побори поліції і чиновників, ксенофобія і націоналізм, безправне становище, відсутність професійної медичної допомоги і захисту з боку своїх держав. Для громадян центральноазіатських країн це ще ментальна та культурна асиміляція. За результатами дослідження Міжнародної організації міграції, третина таджикистанських гастарбайтерів хочуть отримати російське громадянство і залишитися жити в Росії. Більше 20 відсотків розраховують на тривале перебування там. Таджицький уряд позбавив себе від необхідності розвивати економіку і розширювати виробництво: відпустити до Росії на заробітки набагато простіше, ніж надати роботу на батьківщині. Для багатьох чоловіків, що залишають свої сім'ї на тривалий час, тимчасова міграція стає моральною і фізіологічною проблемою, багато хто знаходить собі в Росії подруг або інших дружин, обзаводяться дітьми. Близько 30 відсотків таджицьких трудових мігрантів, за даними першого заступника голови Міграційної служби при уряді Таджикистану Анвара Бабаєва, повертаються додому з різними захворюваннями.
Якщо Путін і хоче відродити пострадянську імперію, то вона, у принципі, існує. Кілька країн практично залишилися без працездатного населення, а керівники цих країн – слухняні партнери Кремля
Якщо Путін і хоче відродити пострадянську імперію, то вона, у принципі, існує. Кілька країн практично залишилися без працездатного населення, а керівники цих країн – слухняні партнери Кремля. Взаємовигідне партнерство полягає ще й у тому, що якщо всі гастарбайтери повернутися додому, то принаймні кілька країн – Таджикистан, Узбекистан і Киргизстан очікують соціальні потрясіння. Додатковою перешкодою для трудової еміграції стало введення нових правил для перетину російського кордону. З 1 січня громадяни країн СНД мають в'їжджати тільки з іноземних паспортами. Внутрішніми паспортами можуть користуватися тільки громадяни країн-членів Митного союзу – Білорусі та Казахстану. Для величезної кількості гастарбайтерів це означає, що вони мають повернутися додому і вистояти черги для отримання паспорта.
Отже, можна припустити, що однією з причин створення російського «іноземного легіону» стала значна частина гастарбайтерів, яка звільнилася через економічну кризу, а повернення останніх на батьківщину стане головним болем для влади їхніх рідних країн, які, як правило, є геополітичними партнерами Кремля. Потенційні соціальні вибухи невигідні ні Путіну, ні Рахмону або Атамбаєву. Змінити ситуацію з наданням роботи сотням тисяч людей – завдання не під силу Таджикистану і Киргизстану. І тут з'являється «добрий чарівник» Путін і пропонує замінити будівництво або базарний прилавок окопами і війною.
Однією з причин створення російського «іноземного легіону» стала значна частина гастарбайтерів, яка звільнилася через економічну кризу, а повернення останніх на батьківщину стане головним болем для влади їхніх рідних країн, які, як правило, є геополітичними партнерами Кремля
Якщо все-таки брати за основу французький Іноземний легіон, то новому російському поповненню так само далеко до нього, як «москвичеві» до «мерседеса». Іноземний легіон був створений 9 березня 1831 року королем Луї-Філіпом I і зараз складається з семи полків, однієї напівбригади, одного спеціального загону, а також навчального полку. Легіонер може після трьох років служби клопотати про отримання громадянства, а в разі легкого поранення – відразу ж. Він отримує пенсію і право одружуватися. Маловідома деталь – в полках Іноземного легіону немає важкого озброєння і техніки, використовується тільки стрілецька зброя і легка техніка.
Традиції Іноземного легіону близько 200 років, ідеї Путіна – всього кілька днів. Але питань величезна кількість: як будуть відбиратися іноземці, які проходили військову службу у своїх арміях або які не служили взагалі; чи будуть вони приймати присягу, а якщо ні, то яка відповідальність за дезертирство; нарешті, кого влаштує місячна зарплата в 166 доларів? Двірниками гастарбайтери отримували в кілька разів більше. І як бути з традиціями російської армії – дідівщиною, ксенофобією і націоналізмом? Путінський указ відповідей на ці питання не дає.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
