Перший Курултай: «Ухвалити такі закони... не посоромилися б і найбільш культурні народи Європи»

В історії наші батьки, які прагнули на батьківщину, шукали відповідь на головне питання – як зберегти свій народ в умовах вигнання і як його повернути в Крим. У нерівній боротьбі з радянським режимом орієнтири у них були надихаючі – не тільки «ленінська автономія» 1921 року, а й події та імена, які їй передували – Ісмаїла Гаспринського, Номана Челебіджихана, Джафера Сейдамета, Алі Боданінського, Шефіки Гаспринської. Багато сторінок історії тієї трагічної епохи намагалися віддати у забуття. Сьогодні, на щастя, ситуація змінилася...

Початок 1917 року. Політичні організації виходять з підпілля. Наприкінці лютого проходять збори Кримського мусульманського благодійного товариства, на якому створений тимчасовий мусульманський революційний комітет на чолі з Алі Боданінським. Йому вдається провести вибори у Криму, і 25 березня 1917 року був скликаний Всекримський мусульманський з'їзд.

З'їзд обирає Тимчасовий Кримсько-Мусульманський виконавчий комітет, головою якого стає 32-річний, добре освічений (юридична та богословська освіта) Челебіджихан Номан. Він же обраний муфтієм – головою Таврійського магометанського духовного правління, повноваження якого визнавали не тільки кримські, а й польські та литовські татари. Головою вакуфної комісії став Джафер Сейдамет.

І, як писав білий генерал Климович, «Комітет цей швидко почав керувати всім життям місцевих татар». Правління Мусульманського комітету на чолі з Номаном Челебіджиханом переходить до широкомасштабної діяльності: створюються духовне і земельне управління, реформуються національні установи освіти, засновані газети «Міллет» («Нація») кримськотатарською мовою і «Голос татар» – російською. Незважаючи на підтримку Тимчасового уряду, дії Тимчасового Кримсько-Мусульманського виконавчого комітету деякими виданнями інтерпретувалися так, що кримські татари, мовляв, вимагають відокремлення Криму. У цьому зв'язку комітету довелося дати пояснення, що він прагне встановлення в Росії демократичного республіканського ладу на національно-федеративних засадах.

У цей період Кримський півострів опиняється в центрі протиборства кількох політичних сил, устремління яких загалом протилежні: російської, яка ратувала за будь-яку ціну зберегти Крим у складі оновленої Росії; більшовицької – з її спробами встановити на півострові радянську владу, української, яка прагнула приєднати Крим до автономної, а згодом і незалежної України. Хто виявиться сильнішим, хто переможе? Якщо говорити про політичні устремління кримських татар, то, як сказано в газеті «Голос татар» від 22 липня 1917 року, кримські татари «не вимагають для себе політичної автономії», але не дозволять встановлення в Криму «політичної гегемонії якогось народу, який не має ні культурних, ні історичних, ні етнографічних прав на таку».

Незважаючи на політичну гнучкість і дипломатичність Номана Челебіджихана, очевидно, що у кримськотатарського національного руху цього періоду та його лідерів практично немає союзників. 23 липня 1917 року Челебіджихана і його соратника, командира 1-го Кримського мусульманського батальйону Шамбарова, заарештували. Муфтію Криму було висунуте звинувачення в державній зраді – за підозрою у зв'язках з ворожою Туреччиною. У відповідь величезний натовп кримських татар прийшов до будівлі в'язниці з вимогою звільнити свого лідера. Не повіривши запевненням адміністрації в'язниці, що муфтія тут немає (насправді він був вивезений до Севастополя), група кримських татар зробила обшук в усіх камерах. Наступного дня відбувся екстрений з'їзд кримськотатарських організацій, і губернська адміністрація була змушена звільнити Челебіджихана.

Зіткненнями з представниками різних владних структур справа не обмежилася... У Криму намітилося протистояння, яке було характерне для багатьох мусульманських територій Російської імперії – між консервативним мусульманським духовенством, представники якого прагнули до встановлення державності своїх народів відповідно до вимог шаріату, і реформаторами-мусульманами, які наполягали на демократичному характері державності. Незважаючи на заборону з боку кримського муфтія проведення Всекримського з'їзду улемів, його відкриття було намічене на 24 вересня 1917 року в Бахчисараї. За розпорядженням Челебіджихана були вжиті заходи для недопущення присутніх в Ханську мечеть, де планувалося провести молебень і куди прибули представники мусульманських організацій, які запропонували шаріатистам розійтися.

У результаті 1 жовтня в Сімферополі відкрився другий з'їзд кримськотатарських громадських організацій – серед делегатів було близько 20 жінок. Слід зазначити, що жіночий рух, який розвивався в Криму, більше, ніж в інших регіонах, координував свої дії із загальнонаціональними організаціями і користувався їх підтримкою. Лідер кримських мусульманок Шефіка Гаспринська розповідала, що міські «чоловічі» організації та сільські громади брали на себе витрати «жіночих» комітетів.

Виступаючи зі звітом про виконану за півроку існування Кримського мусвиконкому роботу, його голова Челебіджихан Номан зазначив, що в кожному місті й селі півострова створені суспільно-політичні організації. «Наші прагнення зводяться до встановлення в Росії демократичної федеративної республіки, яка гарантувала б нашу самостійність як нації, за винятком питань зовнішньої політики і військового», – зазначив він.

До Установчих зборів були обрані члени комітету Джафер Сейдамет і Амет Озенбашли. У своєму виступі Джафер Сейдамет, цитуючи французьких просвітителів Шарля Монтеск'є і Огюста Мірабо, зауважив, що «чомусь досі... права національностей залишаються несуттєвими. Російська республіка проголосила свободу і право особистості, але обійшла увагою права народів».

Кульмінацією політичної активності кримських татар стало відкриття 26 листопада 1917 року I Курултаю кримськотатарського народу. У грудні 1917-го на Курултаї була ухвалена істинно демократична конституція. У ній говорилося про загальне виборче право, скасування звань і станових привілеїв, про рівноправність чоловіків і жінок, про порядок скликання парламенту і обрання національного уряду. Челебіджихан Номан був обраний головою національного уряду і начальником управління юстиції, Джафер Сейдамет – зайняв пости військового міністра і міністра закордонних справ. Як резонно зазначав резидент однієї з іноземних розвідок, який перебував у той час у Криму, «ухвалити такі закони ... не посоромилися б і набільш культурні народи Європи».

Курултай, обравши кримськотатарський уряд – Директорію – підкреслив, що не зазіхає на права інших народів Криму. «Наше завдання, – говорив Челебіджихан, – створення такої держави, як Швейцарія. Народи Криму являють собою прекрасний букет, і для кожного народу необхідні рівні права та умови, бо нам йти пліч-о-пліч».

Але втілити в життя ці принципи і закони молодій кримськотатарській республіці не судилося... У перших числах січня 1918 року більшовики висунули Курултаю ультиматум, переговори пройшли безуспішно. В результаті кровопролитних боїв у середині січня більшовики розігнали Курултай. Частина кримських татар тричі чинили опір більшовикам, однак ті багаторазово перевершували їх кількісно.

З 22 до 24 лютого 1918 року в севастопольській в'язниці були розстріляні близько 600 осіб, серед них і муфтій Криму Номан Челебіджихан... Його загибель викликала обурення мусульман всієї країни.

Лише через 74 роки, в червні 1991 року, відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу. Проведений у Криму після десятиліть вигнання національний з'їзд найкращих представників народу став символічним проявом перемоги національного руху і народу, воскреслого, наче Фенікс із попелу.

І, як виявилося, сьогодні, через сто років, – ці слова стали пророчими.

Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу