Минулого тижня українське суспільство згадувало трагедію Голодомору 1932-1933 років. Віддаючи данину пам'яті мільйонам невинних жертв, згадаємо події голоду в Криму 1921-1923 років – менш відомі, але наслідки якого – особливо для кримських татар – були катастрофічними.
Революція 1917 року була для Криму справді страшною – кажучи словами письменника, «кров'ю вмитою». Вже на початку 1918 року була розігнана більшовиками Кримська народна республіка– по-звірячому вбитий перший голова її уряду, Муфтій мусульман Криму Номан Челебіджихан. Загиблі в результаті «червоного терору» обчислювалися тисячами. На жаль, це були не перші й не останні жертви нової влади...
У листопаді 1920 року врангелівські війська були розгромлені. Період інтервенції й громадянської війни закінчився – у Криму була встановлена Радянська влада. Видатний діяч партії більшовиків, Член Колегії Народного комісаріату у справах національностей РРФСР, теоретик національного питання Мірсаїд Султан-Галієв після відвідин Криму навесні 1921 року писав в офіційному донесенні у Москву: «...Безконтрольний і жорстокий терор залишив незабутньо тяжку реакцію у свідомості кримського населення. В усіх відчувається якийсь сильний, чисто тваринний страх перед радянськими працівниками, якась недовіра і глибоко прихована злість».
Селянське населення, залишаючись в цілому чужим більшовицьким ідеям, сприймало Радянську владу як менше зло. Але що ж дала людям ця влада?
У грудні 1920 року почалася політика «продрозкладки». Селянин, який вивозив продукти на ринок, оголошувався «смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи», а вільна торгівля – пережитком царського режиму
У листопаді 1920 року Кримський Революційний комітет організував обласний продовольчий комітет на чолі з Біликом, надавши йому надзвичайні повноваження з вилучення так званих надлишків продовольства у населення. Винні у непокорі цій організації віддавалися військово-революційному трибуналу. У грудні 1920 року почалася політика «продрозкладки». Селянин, який вивозив продукти на ринок, оголошувався «смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи», а вільна торгівля – пережитком царського режиму. У селах були створені «комітети бідноти», чия діяльність значною мірою була спрямована на руйнування традиційного селянського укладу.
Протягом грудня 1920 року землю в поміщиків конфіскували, але селянам не віддали і стали формувати радгоспи, яких передбачалося створити більше тисячі. В результаті, велика частина землі, передана радгоспам навесні 1921 року, залишилася необробленою. Тоді ж, навесні 1921 року як надлишок вилучався навіть посівний фонд, збір проводився з широким використанням каральних заходів.
На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти «мруть як мухи»
Навесні 1921 року Мірсаїд Султан-Галієв повідомляв про ситуацію в Криму: «Жахлива економічна криза... Продовольче становище погіршується з дня на день. Весь Південний район (споживаючий), населений переважно татарським населенням, в цей час буквально голодує. Хліб дають лише радянським службовцям, а решта населення, як в містах, так і в селах абсолютно нічого не отримує. В татарських селах спостерігаються вже випадки голодної смерті. Особливо посилюється дитяча смертність. На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти «мруть як мухи».
Звернемо увагу, що це тільки весна 1921 року, коли офіційно ще не було оголошено про голод і не вживалося жодних заходів.
«Однією з неправильних дій Радянської влади в Криму, – продовжує Султан-Галієв, – які лише дезорганізувати правильну її постановку, було також так зване вилучення надлишків у буржуазії. Виникнувши і почавшись в центрі (Сімферополь), воно швидко перекинулося потім у провінцію і в деяких місцях перетворилося на хронічну хворобу. Проводилось воно страшно неорганізовано і нагадувало собою скоріше грабунок, ніж «вилучення». Султан-Галієв зазначає, що відбирали буквально все – залишали лише пару білизни: «Мені самому довелося бути свідком такого «вилучення» у м. Алупці. Всі партійні та радянські працівники були зайняті цією роботою... «Вилучення» проводилося збройними загонами червоноармійців. Червоноармійці чомусь всі були п'яні... Проходячи ввечері повз казарми, ми мимоволі стали спостерігачами наступної картини: командир загону, весь червоний від вина, віддавав якісь нескладні накази червоноармійцям». Розподіл вилучених речей, зазначено далі в донесенні, чинився також неорганізовано. «Наприклад, у Сімферополі татарська біднота, незважаючи на свою страшну нужду (жінки ходять в мішках, босі і напівголі), абсолютно нічого не отримала. А тим часом серед татар дуже багато вилучили надлишків, аж до подушок і ковдр, які були їм замість меблів».
Ось так вирішили проблему соціальної нерівності представники нової влади, зарахувавши до надлишків навіть найнеобхідніше – подушки і ковдри.
Тим часом голод неухильно насувався... Причиною його стала політика більшовиків, яка вкупі з посухою за кілька місяців в буквальному сенсі вбила кілька десятків тисяч осіб, переважно селянського населення.
Голод був повсюдно в Криму, а не тільки на Південному березі, де дійсно смертність була надвисокою
Голод був повсюдно в Криму, а не тільки на Південному березі, де дійсно смертність була надвисокою. Ось як згадував про цей час мій дід, житель степового – керченського – села Аджименді Абдураман Барі: «За продрозкладкою забирали майже все. Якщо план розкладки не виконувався, то не видавали на посів озимих. Наше село мало 200 десятин, а ми засіяли тільки 8 десятин озимини. В інших селах було те саме... Згодом не стало птиці, навіть мертвечину їли, кішок, занепалу худобу, шкіру взуття. Були навіть випадки, коли матері з'їдали дітей».
Ще один очевидець подій, Нурі Халілов написав мені в листі: «Пам'ятаю голод 1921-1922 років. По всьому селу Тавдаїр лежали трупи. Від голоду померли і два сини моєї тітки – Мемедла і Абібула, а потім і вона сама – її звали Шерфзаде. Нас, дітей, вивезли на підводах до Сімферополя у притулок. Нас було близько 40 дітей. Половина – загинули там від голоду і хвороб».
Голова парламенту Кримської народної республіки, розігнаної більшовиками, Асан Сабрі Айвазов (тоді вже співпрацював з ними, що, правда, не врятувало його згодом від знищення) згадував, як навесні 1922 року він прибув разом з публіцистом Мамутом Недімом до Туреччини. Вони зустрілися тут зі своїм колись соратником, одним з організаторів I Курултаю, а тоді вже емігрантом Джафером Сейдаметом. Сейдамет з обуренням вислухав їхню моторошну розповідь про тисячі померлих, і, звертаючись до Недіма, сказав: «...Значить, ви погано боролися з голодом. Адже всім відомо, що голод в Криму був створений штучно, а ви, бачачи все це, ніяких заходів не вжили. Чому ви дозволили помирати татарському народу з голоду?».
Мамут Недім, розсердившись, відповів: «Що ти лаєшся, кого ти ображаєш. Адже я також є сином татарського народу, як і ти». На що Джафер Сейдамет сказав: «...Якби ви були синами татарського народу, то не допустили б цієї трагедії. Запевняю вас, якби я був у Криму, то цього не допустив би».
Сьогодні ми вже знаємо точно, що голод у Криму у 1920-х років був рукотворним і створений він був новою владою – більшовицькою
Звичайно, ніхто не знає, що сталося б, якби Джаферу Сейдамету і його соратникам вдалося прийти до влади в цей період, зате сьогодні ми вже знаємо точно, що голод у Криму у 1920-х років був рукотворним і створений він був новою владою – більшовицькою.
У «Доповіді про роботу Кримської Надзвичайної Комісії за 1922 рік» читаємо: «Розпочатий минулого місяця голод майже на всій території Криму в січні місяці досяг найбільшої своєї гостроти, збільшуючись з кожним днем, несучи з собою злидні і руїну, позначаючись буквально на всіх сторонах кримського життя. Зросли і почастішали випадки голодної смерті, ставши найбільш буденним явищем. Так, наприклад: у Карасубазарському районі Сімферопольського округу, в зубожілому містечку з парою тисяч населення за один місяць померли від голоду 121 доросла людина і 123 дитини. Базари майже всіх міст Криму наповнені злиденними і голодними, які відкрито просять хліба. Одночасно з цим з усіх округів надходять відомості про пригнічений настрій серед робітників, причому були зареєстровані випадки виступів на базарах і розгрому крамниць».
Боротьба з голодом, зазначалося далі в доповіді, незважаючи на вжиті заходи з боку ЦК Помгол (допомога голодним), не дає суттєвих результатів
Боротьба з голодом, зазначалося далі в доповіді, незважаючи на вжиті заходи з боку ЦК Помгол (допомога голодним), не дає суттєвих результатів: «Голод, головним чином, вразив південні та гірські райони Кримського узбережжя, де майже все населення, особливо сільське і головним чином татарське, відчуває сильну нестачу і майже приречене на голодну смерть. Попутно з голодом і бідністю розвиваються епідемічні захворювання, бо населення змушене харчуватися всілякими сурогатами і неякісними продуктами. Найсильніше розвинений висипний тиф, потім скарлатина і натуральна віспа. Найбільш неблагополучним районом слід вважати Севастополь».
За повідомленнями КримЦВК, голод у Криму викликав скорочення населення на 21%. Померли близько 100 тисяч осіб, зменшення кримськотатарського населення склало приблизно 76 тисяч людей. Смертність серед кримських татар була найвищою – близько 24%, росіяни втратили 16%, німці – близько 4%.
Те, що сьогодні в Україні згадують жертв Голодомору – надзвичайно важливо. Дуже суттєво, що люди пам'ятають і знають своє минуле – хай навіть настільки страшне. Це означає, що вони певним чином щеплені від того, щоб повернутися до нього знову...
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
Думки, висловлені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
