Американська допомога СРСР: як плюнути в простягнуту руку

За рік до того як Микита Сергійович Хрущов стукав черевиком по столу на сесії Генеральної асамблеї ООН, він з офіційним візитом відвідав США. З 15 до 27 вересня 1959 року тов. Хрущов побував у Вашингтоні та Кемп-Девіді, а також у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Де-Мойні та Еймсі. Він зустрічався із сенаторами, конгресменами, журналістами, профспілковими діячами та спеціалістами з розведення кукурудзи. Радянська пропаганда тоді постаралася і випустила книжечку під незвичною назвою – «Жити в мирі та дружбі!».

Через рік, 12 жовтня 1960 року, фотокамера кореспондента «The New York Times» зафіксувала сцену – на столі у Хрущова під час засідання Генеральної асамблеї ООН видний світлий напівчеревик. Так звичайне взуття вже багато років є символом радянсько(російсько)-американських відносин.

Насправді, епізод з черевиком не був безпосередньо пов'язаний з відносинами СРСР і США. На рахунок екстравагантного вчинку Хрущова було багато всяких пересудів. Одні свідки вважають, що Першого секретаря ЦК КПРС засмутило обговорення в ООН «угорського питання», інші вважають, що Хрущов так познущався над іспанською делегацією, що сиділа трохи нижче.

У кожному разі, роздратування Хрущова було зрозуміле: після придушення Берлінського повстання 1953 року (загинули більше 50 осіб) та Угорської революції 1956 року (загинули 2652 людини і поранені 19226) стало зрозуміло, що соціалістична система в окупованих радянськими військами країнах Східної та Центральної Європи тримається на багнетах. Через вісім років точно так само була придушена «празька весна».

Радянські керівники знали, що причиною антирадянських виступів була економіка і встановлена соціалістична диктатура, але, як завжди, вони шукали не причини подій, а називали ворога. Роль ворога традиційно дісталася Заходу і США, в першу чергу.

Ще через рік після історії з черевиком, в травні 1962 року, радянські керівники ухвалили рішення розмістити на Кубі ракети з ядерними боєголовками. Радянсько-американські відносини вкотре були зіпсовані. Однак всі роки існування СРСР і сучасної Росії США завжди були головним подразником і об'єктом уваги кремлівських керівників. Вони ретельно приховували заздрість, замінюючи її ненавистю. 22 травня 1957 року на зборах представників колгоспників Хрущов кинув знамените гасло: «Наздогнати і перегнати Америку!». В цьому випадку йшлося про змагання з цією країною в двох конкретних галузях – у виробництві м'яса і молочних продуктів. Не всі радянські вожді підтримали Хрущова, мабуть, розуміючи, що СРСР не під силу нагодувати навіть власне населення.

Звичайно, це був не перший заклик покарати Америку своїми «успіхами». У формі заклику ця задача була сформульована ще в плані третьої п'ятирічки (1938-1942 роки) як основна: «наздогнати і перегнати... в економічному відношенні найбільш розвинуті капіталістичні країни Європи і США». За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав'язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брежнєв не зробив переворот і не змістив Микиту Сергійовича. У запасниках зберігається завзята пісня того часу: «Мы Америку догоним, Нам открыты все пути, Пастуха пошлем с гармошкой, На Луне коров пасти». Пісня чудесним чином нагадує слова одного з видних діячів сучасної Росії Дмитра Рогозіна про російські кораблі, що розтинають космічні простори.

Наступний вождь, Леонід Ілліч Брежнєв, повоювавши на фронтах під гаслом «мир у всьому світі», теж вирішив, що з Америкою треба щось робити. У 1972 році сталося потепління, і в Москву прилетів Річард Ніксон. Наступного року у Вашингтон полетів Брежнєв. Відомий радянський пропагандист Генріх Боровик навіть зняв фільм про візит, він називався «В ім'я миру на землі».

Американці вже знали пристрасті Леоніда Ілліча і не стали його возити як Хрущова на ферми і показувати відгодованих свиней і поля з кукурудзою. Президент Ніксон подарував Генеральному секретареві ЦК КПРС автомобіль вартістю в 10 тисяч доларів. 18 червня 1979 року у Відні Брежнєв і наступний президент США Джиммі Картер підписали Договір між СРСР і США про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (договір ОСО-2). Через півроку радянсько-американські відносини були згорнуті – СРСР почав чергову, «інтернаціональну» війну, в Афганістані.

За Хрущова бажання «наздогнати і перегнати» стало нав'язливою ідеєю, він багато разів повторював свої слова, практично до того моменту, поки Брежнєв не зробив переворот, і новий радянський керівник Горбачов зрозумів, що військове змагання із Заходом може призвести до краху СРСР. Горбачову дістався найбільш незручний американський президент – Рональд Рейган мав славу затятого антирадянщика, що став зрештою могильником радянської імперії, завершивши «холодну війну» переможцем. Соціалістична система валилася, як картковий будиночок, як потьомкінське село, створене в уяві вождів, починаючи з Леніна.

Епоха Єльцина, потім Путіна-Медведєва-Путіна стали часом постійного метання від «перезавантаження» до відвертої конфронтації. Над Єльциним підсміювалися: Строуб Телбот, перший заступник Державного секретаря США у 1994-2001, написав у своїх мемуарах, що у своїй зовнішній політиці «Єльцин погоджувався на будь-які поступки, головне – встигнути між склянками...». Тим не менш, перед своєю добровільною відставкою, Єльцин у відповідь на операцію НАТО в Югославії встиг пригрозити знову націлити російські ракети на американські міста.

Зараз, після окупації Криму і східних областей України, російсько-американські відносини близькі до «холодної війни», але наслідки можуть бути точно такі самі, як і всі останні 97 років – голод, руїна, падіння рівня життя і відставання на десятиліття у розвитку технологій. Знову, як і з першого листа Леніна до американських робітників у 1918 році, ідеологія переважає над здоровим глуздом. Абсолютно безглуздий лист Леніна закінчується так: «Одним словом, ми непереможні, бо непереможна всесвітня пролетарська революція», в якому слово «непереможні» – з царини психіатричного діагнозу, але ніяк не з реальності того, що сталося.

Наслідки самодурства російської й радянської влади виправляють американці?

А тепер про саму реальність. У 1919 році в США була створена неурядова організація – Американська адміністрація допомоги (American Relief Administration, ARA), до якої входили 15 різних організацій, які надавали допомогу голодній Європі. У 1919 році допомогу отримали Омський уряд адмірала Олександра Колчака і незалежна Вірменія. Радянській Росії у допомозі було відмовлено, поки ARA в 1921 році не отримала лист від Максима Горького. Після прийняття радянською стороною умов, допомога АRА призначалася винятково дітям і хворим. Згідно з правилами, їжу в їдальнях могли отримувати діти у віці до 14 років, які пройшли медичне обстеження, і визнані такими, що голодують.

Американське судно «Фенікс» з продовольством прибуло в Петроград 1 вересня 1921 року, а 6 вересня відкрилася перша їдальня в Петрограді. Через чотири дні в Москві відкрився дитячий пункт харчування. У перші тижні вересня американські представники в Петрограді сформували 120 кухонь для 42 тисяч дітей. До 10 грудня продовольство АRА отримували в Самарській губернії 185625 дітей, в Казанській – 157196, в Саратовській – 82100, в Симбірської – 6075, в Оренбурзькій – 7514, в Царицинській – 11000, в Московській – 22000, загалом же – 565112 дітей.

22 грудня 1921 року Конгрес США після тривалих дебатів схвалив виділення 20 мільйонів доларів для закупівлі продуктів у американських фермерів для Радянської Росії. Герберту Гуверу вдалося переконати конгресменів ухвалити рішення про розширення допомоги. «Продовольство, яке ми хочемо надіслати до Росії, є надлишком в Сполучених Штатах, – зазначив Гувер. – Ми зараз годуємо молоком свиней, спалюємо кукурудзу в пічках. З економічної точки зору надсилання цього продовольства для допомоги не є втратою для Америки». Він зміг переконати консервативних, антирадянськи налаштованих законодавців у тому, що допомагати можна і без офіційного визнання радянського уряду.

30 грудня 1921 року була підписана угода з АRА про харчування дорослого голодуючого населення. На 9 лютого 1922 року внесок АRА, американських організацій і приватних осіб під її контролем склав для Радянської Росії близько 12 мільйонів 200 тисяч доларів. Загалом за два роки АRА було витрачено близько 78 мільйонів доларів, з яких 28 мільйонів – гроші уряду США, решта – благодійність, приватні пожертвування, кошти інших приватних організацій. Рішення Конгресу про виділення додаткової допомоги Радянській Росії – 24 мільйони доларів на купівлю зерна і медикаментів сприяло розширенню програми діяльності в десять разів – до 10 млн осіб, включаючи й дорослих.

Крім ARA, з 1920 року на території Радянської Росії працювала інша благодійна організація – Джойнт (American Jewish Joint Distribution Committee, Американський єврейський об'єднаний розподільчий комітет). У середині липня 1922 року Джойнт годував тільки в Україні 800 тисяч дітей щодня, а в пік голоду – до 2 млн осіб в Україні та в Білорусії. За сприяння Джойнта, в 1922 році надана допомога 132 тисячам дітей у дитячих будинках, школах, дитячих садках, лікарнях, поліклініках.

У період Другої світової війни існувала державна програма Ленд-ліз (lend-lease). За нею Сполучені Штати Америки передавали своїм союзникам боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, зокрема й нафтопродукти. СРСР у період 1941-45 років була надана допомога в 11,3 мільярдів доларів (за цінами 2008 року – 138 млрд), з яких радянський уряд повернув тільки 2,2 мільярди.

Згідно з програмою Ленд-ліз СРСР отримав: літальних апаратів – 22150, танків – 12700, позашляховиків і всюдиходів – 51503, вантажівок – 375883, мотоциклів – 35170, тракторів – 8071, гвинтівок, автоматів і пістолетів – 152848, величезну кількість вибухових речовин, пороху, іншої техніки, обмундирування та взуття, продуктів харчування. У листі президенту Рузвельту в листопаді 1941 року товариш Сталін писав: «Ваше рішення, пане Президенте, надати Радянському Союзу безвідсотковий кредит у розмірі 1 000 000 000 доларів для забезпечення поставок військового спорядження та сировини Радянському Союзу було прийняте радянським Урядом зі щирою вдячністю, як нагальна допомога Радянському Союзу в його величезній важкій боротьбі зі спільним ворогом – кривавим гітлеризмом».

Війна закінчилася і Радянський Союз, виправдовуючи свої втрати і невдачі в плановій економіці, знову став називати США головним ворогом. Радянська влада, звільняючи Європу захопила нові території і тепер їй не потрібні були союзники, які врятували їх. Наступав черговий період, коли можна було займатися пропагандою в своїй країні, попусту вихваляючись під час візитів до США.

Коли Микиті Хрущову в 1959 році показали ферму в штаті Айова, він вимовив досить дивну фразу: «Ось дивіться: чудова свиня, американська. Але вона має всі властивості і радянської свині. Американська свиня і радянська, я переконаний, що вони можуть разом співіснувати. Так чому ж люди Радянського Союзу і Америки не можуть співіснувати в такому випадку?!» По-іншому оцінив американський візит радянського вождя письменник, нобелівський лауреат з літератури Сол Беллоу, який спостерігав візит радянського лідера у телевізорі: «У гоголівських поміщиків та селян, або гротескно дубоголових, або настільки ж гротескно проникливих, у губернських самодурів, підлабузників, скнар, чиновників, ненажер, картярів і п'яниць Хрущов запозичив чимало фарб для створення свого комічного образу».

Важко не погодитися з Солом Беллоу, оскільки самодурство кремлівських завсідників стало російською традицією. Нинішні теж нічим не відрізняються. Мине небагато часу і наслідки самодурства будуть виправляти знову американці – годувати, одягати і догоджати населенню Росії, яке через деякий час знову почне американців називати «піндосами». Або ще якимсь зневажливим словом.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції