Радіостанція «Голос Америки» опублікувала архівне інтерв'ю Едуарда Шеварднадзе, колишнього голови МЗС СРСР: «Я дізнався про падіння Берлінської стіни від радянського посла в Берліні. Я тоді перебував у Москві. Посол зателефонував і повідомив мені, що німці починають ламати стіну». Потім він каже, що не допустив втручання радянської армії, але фрагмент інтерв'ю буде корисний для тих, хто міфологізує цю людину, яка випадково потрапила у міністри СРСР. І він, і багато його соратників розповідають про падіння берлінської стіни так, ніби Шеварднадзе мало не сам тримав у руках лом або кувалду. Шеварднадзе був не проти такого міфу, йому подобалося бути «величним». Через три роки Росія збудувала нову «берлінську стіну» вже для Шеварднадзе – в Абхазії, і він з цим вдіяти нічого не зміг.
Причини поділу територій здебільшого були релігійні або пов'язані з розпадом колоній.
У світі нараховується кілька десятків розділених держав. Причини поділу територій здебільшого були релігійні або пов'язані з розпадом колоній. З появою Російської імперії кількість розділених держав стала збільшуватися, після утворення СРСР – розкол територій і народів став політикою Радянського Союзу. У 1918 році Олександр Блок у своїй поемі «Дванадцать» передав настрій більшовиків – «Ми на горе всім буржуям світовий пожар влаштуєм...». Поема була істеричною і сатиричною, як і тоді – п'яні матроси грабували палаци і будинки знаті, склади і магазини, перелякані владою, яка неочікувано впала на них, більшовики не знали, що робити з країною. Найкращий спосіб відволікти – оголосити про світову революцію. Щоб грабували та вбивали не лише в Росії.
Радянська Росія, оговтавшись від громадянської війни, почала з окупації. Червона армія збирала Радянську імперію за мапою ненависних царів. Зібрала майже все: у 1939 році радянські війська увійшли до Польщі, взимку 1939-40 років фіни самовіддано розгромили Червону армію. Ще раніше завоювали Центральну Азію і Кавказ. Але справжню «світову пожежу» роздули пізніше, після Другої світової війни, коли у більшовиків прокинувся апетит після захоплення Східної Європи. На війни і захопленнях почали витрачати величезні гроші. В ім’я «миру в усьому світі».
Десятки тисяч радянських «цивільних» фахівців воювали в лавах армії в Північній Кореї, Лаосі, Алжирі, Єгипті, Йемені, В'єтнамі, Сирії, Камбоджі, Бангладеш, Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Нікарагуа, Гондурасі, Сальвадорі, Кубі, Болівії, Гренаді – усього понад як у двадцяти країнах Африки, Азії, Латинської Америки. Щорічно СРСР витрачав 35 мільярдів рублів тільки на військові поставки колишнім соціалістичним країнам і країнам «третього світу» з метою похрестити їх у комуністичну віру. «Безкорислива допомога», за інформацією міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе, який виступив на XXVIII з'їзді КПРС, склала 700 мільярдів рублів за 20 років. За курсом 1990 року – 63 копійки за долар, сума перебільшує 1 трильйон доларів. Борги Північної Кореї за поставку радянської зброї (війна 1950-1953) становили 2,2 мільярди рублів, Лаосу (1960-1964) – 0,8, Алжиру (1962-1964) – 2,5, Єгипту (1962-1974) – 1,7, Йемену (1962-1963) – 1,0, В'єтнаму (1965-1974) – 9,1, Сирії (1967-1973) – 6,7, Камбоджі (1970) – 0,7, Бангладеш (1972-1973 ) – 0,1, Анголі (1975-1979) – 2,0, Мозамбіку (1967-1979) – 0,8, Ефіопії (1977-1979) – 2,8, Афганістану (1978-1991) – 3,0, Нікарагуа (1980-1990) – 1,0.
Ці цифри можуть розчулити навіть запеклого шанувальника радянського імперіалізму: всі ці величезні кошти направлялися не на будівництво заводів і фабрик, магазинів, шкіл і лікарень, вони йшли на війни, на яких гинули мільйони людей. Переважна більшість військових витрат припадає на час правління Брежнєва, який був параноїдально хворий «боротьбою за мир у всьому світі». Сотні військових закритих заводів-«сриньок» працювали на оборонку, яка насправді була «внеском у світову пожежу».
Усі ці витрати на «світову пожежу» припадають на період після Другої світової війни. З часу створення Радянської Росії, а потім і СРСР відбулося ще шість великих воєн і кілька десятків збройних конфліктів. Згодом була участь у громадянській війні в Китаї в 1946-1950 роках, придушення повстань в НДР (1953), Угорщині (1956) і Чехословаччині (1968), бойові дії на острові Даманський і в районі озера Жаланашколь в 1969 році. Едуард Шеварднадзе повідомив у травні 1988 року, що військові витрати СРСР становлять 19% від ВНП, у квітні 1990 року Горбачов округлив цю цифру до 20%. Через рік начальник Генерального штабу Лобов оголосив, що військові витрати СРСР становлять одну третину і навіть більше від ВНП (260 млрд рублів у цінах 1988 року, тобто понад 300 мільярдів доларів). Донині військові аналітики сперечаються про цифри, але для Кремля підтримка воєн була важливішою за соціальні програми та розвиток технологічної промисловості, здатної конкурувати із західною.
До 80-х років Радянський Союз став руйнуватися зсередини: бюджет не міг витримати військові витрати, розвалювалося сільське господарство, спорожніли полиці магазинів. Кремль продовжував воювати, це вже стало не просто звичкою – війна перетворилася на спосіб існування величезної імперії. У Берліні була фізична стіна – з металу й бетону, але скільки ще було таких «стін», що створювалися відрядженими радянськими військовими в різних країнах світу. СРСР почав зводити стіни в усьому світі, за якими вже не можна було сховатися. Після початку чергової війни – введення військ до Афганістану, проти радянських маразматиків почали боротися. Не зброєю, а економікою, як зараз у зв'язку зі зведенням чергової стіни – в Україні. І СРСР не витримав, помер, на жаль, не остаточно.
Радянські генерали нагадували вовкулаків, які ніяк не можуть напитися крові. Вони намагалися відновити імперію, вбиваючи з кожним конфліктом все більше людей.
Труп ожив майже відразу. Напівживий він почав зводити нові стіни, тепер всередині колишньої імперії. Радянські генерали нагадували вовкулаків, які ніяк не можуть напитися крові. Вони намагалися відновити імперію, вбиваючи з кожним конфліктом все більше людей. Майже одночасно почалися війни в Абхазії, «Південній Осетії», Карабасі та Придністров'ї. Коли там звели нові стіни, навалилися на Чечню. Тепер Кремль обрав іншу тактику – він почав підбурювати між собою людей різних національностей, які до цього жили разом століттями. Тактично ці війни повторювали всі попередні радянські, але приводи були вже інші. Тепер замість соціалістичного загального щастя, пропонувався сепаратизм, замішаний на дрімучому націоналізмі.
Усі чотири війни розбудили національні обопільні претензії – абхази та осетини почали ненавидіти грузинів, вірмени – азербайджанців, змішане населення Придністров'я – «румун», як вони називають молдаван правобережжя Дністра. Тепер у Кремля з'явилася впевненість, що нові стіни будуть «міцнішими», ніж бетонні – націоналізм, замішаний на крові, живе десятиліття. Зараз, через 20 років, Путін відновив стару традицію і почав зведення чергової стіни – вже в Україні, за тими ж правилами – націоналізм, але вже з новими відтінками, змішаними з міфом про відновлення «Великої Росії». Він, ймовірно, погано знає історію смерті СРСР і методи боротьби з тоталітарним імперіалізмом за допомогою санкцій.
Берлінську стіну почали зводити 13 серпня 1961 року, коли апетит СРСР був задоволений захопленням Східної Європи під час Другої світової війни. Був створений «східний блок» – об'єднання СРСР та окупованих країн, де був насильницьки запроваджений соціалістичний лад. Не всі країни радянської коаліції змогли витерпіти диктатуру: в 1948 році з блоку вийшла Югославія, в 1960 році – Албанія. Усередині окупованої Східної Німеччини, яку радянські вожді знущально назвали демократичною республікою – НДР, був анклав Західного Берліну, контрольований колишніми союзниками СРСР у війні проти Гітлера. Тепер вони перестали бути союзниками, населення радянського Берліна прагнуло втекти. І тоді Кремль вирішив звести стіну довжиною 106 кілометрів і висотою в 3,6 метри, з міцно укріпленими інженерними спорудами – ровами, колючим дротом, вишками, шипами і контрольно-слідовою смугою з піску. Сигнальна огорожа у 127,5 км перебувала під електричною напругою.
До зведення Берлінської стіни з НДР виїхали понад 207 тисяч осіб, переважно молоді, кваліфіковані фахівці. Але й згодом, через стіну намагалося втекти багато людей, з 13 серпня 1961 року до 9 листопада 1989 загинуло 645 осіб. На Бернауер-штрассе, якою проходив кордон між НДР і Західним Берліном, збудовано меморіал пам'яті жертв Берлінської стіни.
В Європі добре пам'ятають, що сталося з Берлінською стіною. Але про це не хочуть знати на пострадянському просторі. Не знаючи історії, важко зрозуміти, що відбувається нині, коли Путін почав будувати нові стіни. Є дуже простий спосіб визначити якість радянської, а тепер і російської військової допомоги – оцінити економіку та соціальне становище людей, що живуть за новими російськими «стінами». Натомість, з усіх країн, яким СРСР допомагав зброєю та участю у війнах, жодна так і не змогла стати розвиненою, вони як і раніше плентаються в кінці списку країн третього світу.
Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)
Думки, висловлені у рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
