Досвід білоруського телеканалу «Белсат» і його директора Агнешки Ромашевської дуже схожий на те, що зараз переживають кримські журналісти, вимушені залишити окупований півострів. Майже десять років тому телеканал створювався в столиці Білорусі – Мінську. Однак його концепція не влаштувала правлячий режим президента Лукашенка. Директора каналу виселили за межі Білорусі. В'їзд в країну їй заборонений досі. «Причину, через яку мене видворили і досі не впускають, я не знаю. Ніяких документів мені ніхто не надав. Але очевидно, що причина стандартна для всіх – загроза національним інтересам, вірніше, інтересам влади Білорусі», – каже вона.
Редакція каналу багато років не може добитися від білоруської влади реєстрації відповідно до чинного законодавства. Проте продовжує працювати в Польщі (офіс каналу розташований у Варшаві). За допомогою супутникових передавачів канал має можливість працювати для білорусів у форматі, альтернативному місцевій пропаганді. І, за словами Агнешки Ромашевської, аудиторія глядачів «Белсату» з кожним роком збільшується. Досвід «Белсату» вона радить переймати і кримським журналістам-переселенцям. До речі, колектив телеканалу не з чуток знає про ситуацію в Криму, оскільки під час анексії знімальна група «Белсату» була на місці подій і присвятила їм документальний фільм під назвою «Кримська пастка».
З Агнешкою Ромашевською ми спілкуємося про те, як працювалося білоруським журналістам у Криму, про організацію альтернативного мовлення для жителів півострова і протидію російській пропаганді.
– Пані Агнешка, журналісти вашого телеканалу Юрій Висоцький та Сергій Марчик зняли документальний фільм про анексію Криму «Кримська пастка». Чому було вирішено послати на півострів знімальну групу?
– Все почалося з того, що я зустрілася в Києві з українським журналістом Ігорем Чайкою, який працював над темою Криму ще в 2009 році. Він розповів, що у нього є зйомки ще з тих років. Він намагався пропонувати їх різним українським телеканалам, але ті відмовлялися брати, вважаючи їх не цікавими. І тоді я сказала, що якщо є зйомки тих років, то потрібно зняти свіжі, сьогоднішні і подивитися, що з цього вийде. Тому що для документального кіно зйомки по закінченні часу – це найцінніше.
– Що побачили в Криму журналісти «Белсату» і що вони очікували побачити?
– Вони насилу в'їхали до Криму. Один журналіст з камерою їхав поїздом, а інший машиною без апаратури, говорив, що їде на лікування. Вони не хотіли показувати, що у них є техніка, що вони – журналісти. Вони потрапили до Криму в найцікавіший момент, коли анексія тільки починалася, коли стали відбуватися перші зміни.
А мене особисто здивувало те, що ще тоді, коли Ігор Чайка знімав відео в Криму, було видно, що буде далі, але ніхто не звертав на це уваги.
У 2004 році, коли була «Помаранчева революція», я була в Москві і передавала інформацію про те, як Москва реагує на ці події. Я тоді дивилася, наприклад, як Юрія Лужкова (екс-мер Москви – ред.) зв'язувався з Кримом в рамках телемосту, які націоналістичні гасла він тоді вимовляв. Усі передумови анексії Криму були ще тоді, але в Україні від цього відмахувалися, а інші країни теж не надавали ніякого значення.
Згадалося, як президент Грузії Михайло Саакашвілі в 2008 році сказав, що спочатку буде Грузія (введення миротворчих сил Росії в Абхазію і Південну Осетію, яке грузинська сторона називає анексією – ред.), а потім – Україна. Тепер зрозуміло, що він мав на увазі Крим.
– У ситуації, схожій на вашу, коли вас видворяли з Росії, тепер опинилися багато кримчан. Їх теж прямо або побічно видворяють з Криму, перешкоджають в'їзду. Що ви порадите їм: змиритися чи обстоювати своє право на Крим?
– Кожен робить так, як він вважає за потрібне. Але я думаю, що терпіння тут – найкраща порада. Тому що часи дуже змінюються. Іноді буває, що проходить і два, і три, і чотири роки, і ти навіть думаєш, що вже нічого не зміниться. А потім в п'ятому році щось відбувається, і багато чого змінюється.
Те, що зараз відбувається в Криму, це дуже погано, і можливо, так буде ще наступного року, можливо ще два роки, я не знаю, скільки. Але це не буде вічно
Я завжди говорю, що в своєму житті бачила диво – падіння Радянського Союзу. Багато країн навіки вічні мали жити в Радянському Союзі, але це все завалилося. Тому той, хто бачив диво, може підтвердити, що воно існує. Те, що зараз відбувається в Криму, це дуже погано, і можливо, так буде ще наступного року, можливо ще два роки, я не знаю, скільки. Але це не буде вічно.
– Кримчани сьогодні практично повністю ізольовані від українських ЗМІ. Вони «харчуються» тільки російською пропагандою. Як розірвати цю інформаційну блокаду?
– Це можна зробити різними способами. Перший – це «пантофельна пошта» (вираз, що використовувався в першій світовій війні – ред.), коли одна людина передає інформацію іншій. «Сарафанне радіо» буває дуже результативним.
Можна зробити радіо з території України. Але боюся, що це буде дуже нелегко, тому що будуть глушити сигнал. Можна спробувати робити спеціальні передачі для кримчан через супутник або кабельне мовлення. Їх складно глушити.
– Як сьогодні боротися з російською пропагандою? Як довести кримчанам, що та інформація, яку вони отримують з російських телеканалів, недостовірна?
– Вони це самі дуже швидко дізнаються, самі розпізнають брехню. Їм це буде доводити життя. Так завжди буває: спочатку не бачиш, а потім починаєш прозрівати. Як їм доводити? Я поки не знайшла відповідь на це запитання. Треба дотримуватися правди, але потрібно її говорити дуже чітко і зрозумыло.
– Так склалося, що більшість жителів Білорусі підтримують режим Лукашенка. У Криму більшість жителів підтримують режим Путіна. Чи потрібна в такій ситуації кримчанам ця правда?
– Глядацька аудиторія «Белсату» в Білорусії становить близько 700 тисяч глядачів і близько 400 тисяч постійних глядачів. Ніколи немає чіткої межі, що ці люди підтримують владу, а ці не підтримують. Завжди є середнячок, зокрема і люди, які можуть підтримувати режим до певного часу, а потім змінити свою думку. Їм потрібна об'єктивна інформація. Вона їм цікава.
І найважливіше (це доведено соціологами) – іноді достатньо в суспільстві 4-8% людей, які хочуть щось змінити, і цього вистачає, щоб ці зміни відбулися. Важливо мати ці свої 4-5 або 8% таких людей, які будуть переконані, що потрібні зміни. Якщо буде ця меншість, яка дуже сильно і чітко розуміє необхідність змін, цього вже достатньо.
– Ви бачите реальний вплив «Белсату» на свідомість білорусів? Чи змінюється вона з роками?
– Точно сказати, наскільки телеканал змінює свідомість людей, я не можу. Але раз стільки глядачів дивляться нас, значить вплив є. Коли ми створювали телеканал, я не була впевнена, що його дивитимуться стільки людей. Я думала, що аудиторія обмежиться 50-100 тисячами глядачів. Але я з подивом дивлюся, що вона зростає. Якщо аудиторія зростає, значить потреба в нас є.
– Чи здатні, на ваш погляд, журналісти з материкової частини України повернути Крим під контроль України?
– Те, що вони впливатимуть на цей процес, я впевнена. Але в основному повернення Криму залежить від менталітету і свідомості кримчан. А на це вже впливають багато факторів. ЗМІ, до речі, теж один з них.
