Чисто конкретна російська державність, в натурі

Я давно не дивлюся російське телебачення, тільки з потреби, винятково в дослідницьких цілях. Десь у середині 90-х років раптом виявив, що на зміну вождю світового пролетаріату і дорогому Леоніду Іллічу на екранах телевізорів з'явилися інші фільми – про «бригади», «ментів», «брат за брата», «реальних пацанів» та інший ширвжиток, в якому блатного і кримінального жаргону виявилося більше, ніж мови Пушкіна і Достоєвського, якою в Росії як і раніше намагаються хвалитися. Росія міцно і надовго впадала в кримінальний романтизм – в політиці, економіці, культурі. Бути блатним, який вміє ботать по фені виявилося не просто приємно, а й необхідно.

Остання подія – взагалі надзвичайна, якби вона відбулася в нормальній країні. «Михась» отримав від Путіна іменний годинник «Президент». Путін – це президент РФ, «Михась» – кримінальний авторитет Сергій Михайлов, один із засновників Сонцевського ОЗУ, який сидів ще в СРСР, а потім неодноразово затримувався то в Чехії, то в Швейцарії. Зараз «Михась» легалізований кандидат юридичних наук (!), професор. Там же поруч «Тайванчик», Алімжан Тохтахунов, який зараз називає себе «меценатом», друг уже покійного «Япончика», В'ячеслава Іванькова, який, у свою чергу, був у друзях теж вже покійного «Діда Хасана» (Аслана Усояна). Якщо простежити дружні стосунки авторитетів, то там і Йосип Кобзон, і багато інших відомих росіян. До речі, на похоронах «Япончика» несли державний російський прапор.

Після розпаду СРСР кримінальний світ «розцвів» і легалізувався. Перебудова, ініційована КПРС, була сприйнята кримінальним світом як керівництво до дії, і ще наприкінці 80-х років з'явилися перші організовані злочинні угруповання (ОЗУ): крім «сонцевських» з'явилися «кемеровські», «кунцевські», «подільські», «одинцовські», «таганські», «люберецькі», «довгопрудненські» і «відновські». На пострадянських просторах кримінал, у вигляді «злодіїв у законі», які жили за поняттями, почав перетворюватися на респектабельну частину суспільства з розгалуженою мережею філій і відділень. Зі зникненням «залізної завіси» кримінал став інтернаціональним і в разі розборок авторитети на якийсь час зникали, гублячись в європейських країнах. Як і в СРСР, коли КДБ контролювало кримінальне співтовариство, правонаступницею стало ФСБ, тісно сплітаючись з ОЗУ, надаючи взаємні послуги один одному. Як і КДБ, який, у свою чергу, в період створення НК і ОДПУ переймав досвід царської охранки, що мала свої підходи й інтереси до кримінального співтовариства.

До створення Радянської влади кримінал теж мав безпосередню участь. Чи було це рішення сходів або персональна воля авторитетів, але серед видатних революціонерів з кримінального світу був командарм Григорій Котовський. Навіть один з найбільш шанованих злодіїв в законі, Мішка Япончик (Мойсей Вінницький) з радістю брав участь у революції. Академік Володимир Вернадський, на чию честь названий московський проспект і кримський університет, писав у 1920 році в своєму щоденнику: «Спостерігаючи сучасне життя розвалу, дивуєшся одній явній аномалії. На поверхні, у владі і на чолі осіб діючих, які начебто дають тон – не найкращі, а найгірші. Всі злодії, грабіжники, вбивці і злочинні елементи в усіх течіях виступили на поверхню. Вони розбавили ідеологів та ідейних діячів. Це особливо яскраво позначається в більшовицькому таборі й ладі – але те саме ми спостерігаємо і в колі добровольців і прилеглого до них оточення. І тут губляться ідейні, чесні люди. Життя висунуло на поверхню зіпсований, гнилий шлак, і він тягне за собою середню масу».

Ленін прекрасно знав своє оточення, але в пориві боротьби «за справедливість», застосовував ті ж методи кримінального світу. До 1917 року він багато писав про демократію і права, про законність і квітучу державу, але, прийшовши до влади, наказував вбивати і грабувати. 5 вересня 1918 року Ленін підписав декрет «Про червоний терор», згідно з яким поза законом були оголошені дворяни, поміщики, офіцери, священики, куркулі, козаки, вчені і промисловці. Майбутні більшовики і до революції не гребували терором – у період з 1901 до 1911 року жертвами революційного терору стали близько 17 тисяч людей. Після революції терор став державною політикою. 13 червня 1918 року був ухвалений декрет про відновлення смертної кари, загалом за вироками революційних трибуналів і позасудових засідань НК, в 1917-1922 роках були розстріляні 140 тисяч осіб.

Найближчий соратник Леніна, відомий своїми дореволюційними пограбуваннями, Йосип Сталін, став вірним продовжувачем справи вождя. При ньому терор перетворився з необхідності захисту революції, як писав Ленін, на державну політику. Неосвічений вождь №2 патологічно боявся оточення, інтелігенції та офіцерів, які отримали освіту в царські часи. При Сталіні радянська влада перетворилася на величезну кримінальну територію, на якій справжній кримінал почувався незатишно і йшов на змову з владою, особливо в післявоєнні роки, коли рівень злочинності зріс до неймовірних розмірів, а «зсучені» стали опорою Кремля. Кримінальники допомагали наглядачам розбиратися з політичними в ГУЛАГу та на інших зонах.

Розквіт кримінального світу припадає на період Леоніда Брежнєва. Тоді став розширюватися і оновлюватися світ авторитетів, з'явилося багато коронованих «злодіїв в законі». КДБ впроваджував своїх агентів у цей здавалося б закритий світ, не тільки контролюючи, а й керуючи ним. З розвалом СРСР вони стали в нагоді – порушуючи злодійський закон, активно стали брати участь у політичному житті, особливо, коли справа доходила до збройних конфліктів і воєн. Практично в кожній сепаратистській війні в той чи інший спосіб брали участь авторитети, а в Таджикистані проросійським Народним фронтом і зовсім керував Сангак Сафаров, рецидивіст з шістьма термінами 23 років відсидки. Так було в Абхазії, так було і в Карабасі.

Після розпаду СРСР одночасно зі словами Бориса Єльцина про будівництво «нової, демократичної Росії» на вулиці вийшли «червоні піджаки» і понеслася стрільба, встановлення нових порядків всередині країни, на яку із Заходу дивилися зі здриганням. Слово «демократія» стало новим прикриттям для ОЗУ. Найбільше на Уралі ОЗУ «Уралмаш» допомагало губернатору Едуарду Росселю переобиратися на новий термін, ним же був створений «Рух робітників на підтримку Бориса Єльцина», а в 1999 році ОЗУ реєструється політичний рух ГПС «Уралмаш». Нарешті, голова «Уралмашу» Олександр Хабаров у 2002 році з великим відривом перемагає на виборах і стає депутатом Єкатеринбурзької міської думи.

Якщо писати книгу про історію кримінального світу і його взаємини з владою, починаючи з Російської імперії, то вийде багатотомник, що міг би конкуруювати з історією КПРС. За великим рахунком, це одне і те саме, оскільки кримінальний світ хоча й жив за поняттями, а радянська влада жила нібито за законами, які насправді були теж поняттями. Тепер, у путінській Росії це один світ, який живе за поняттями, незважаючи на існування Конституції, Державної думи і президента. Одного разу вимовлений вираз «мочити в сортирі» виявився не просто цитатою з кримінального лексикону, а установкою до дії. Звідти і «замучитеся пилюку ковтати», і багато інших фраз російського президента. Втім, як і наступні дії.

Зараз «феня» Путіна вже мало кого хвилює – він створив новий російський світ, коли жаргон несеться з екранів російського телебачення чи не щохвилини. Численні серіали зі стріляниною, вбивствами і «добрими злочинцями» давно стали частиною життя росіян. Ними пишаються, їх наслідують. Російське суспільство практично нічим не відрізняється від радянського: Сталін кого хотів, того і саджав і розстрілював, Путін – не відстає. Сталін змусив радянський народ його любити, те саме зробив Путін. Сталін любив воювати, не завжди вдало, зате з великим задоволенням, і Путін – теж. «Залізна завіса» була створена Леніним у 1919 році, але в 90-х роках за невеликий період у дев'ять років виявилася неприйнятною для Росії, і Путін її зараз успішно відновив. Тому не дивуйтеся агресивності росіян і 87-ми відсоткам населення, що підтримує Путіна – це стара російська традиція, до демократії яка не має ніякого відношення.

Росія завжди була зоною суворого режиму, будь-яка спроба вийти на волю обертається вчиненням чергового злочину і поверненням за колючий дріт. Борис Єльцин теж красиво говорив про «свободу і демократію», поки не почав Чеченську війну. На тому спроба Росії стати нормальною країною закінчилася. Усі наступні роки лише короткий час до появи наступного наглядача. І він у 2000 році з'явився – із зрозумілим для росіян жаргоном, репресіями, війнами та нескінченними злочинами.

Одного разу, ще в юнацтві, опинившись у гостях у номенклатурній сім'ї полковника міліції, я раптом почув від нього, який займав високу посаду заступника начальника обласної міліції, тост: «Давайте вип'ємо за радянську владу, що дозволяє вільно жити і вільно красти». Почуте 40 років тому навряд чи можна назвати архівною фразою, вона жива досі, оскільки є не «крилатою фразою», а ментальною установкою на всі часи.

Олег Панфілов, професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції