У західній пресі розглядають плани протистояння Путіну через його експансіонізм і критично ставляться до перспектив Порошенка здобути реальну, а не символічну підтримку у США, а також до наслідків новоухвалених «донбаських законів». Натомість ратифікацію асоціації з ЄС розцінюють як історичну.
«Як зачинити двері перед Путіним» – під таким заголовком викладає у щоденнику Guardian детальний план, як Європі вирішити українську кризу і протистояти російській агресії, відомий британський історик, фахівець у справах Східної Європи Тімоті Ґартон Аш. За його словами, такий план із трьох частин – військової, політичної й економічної – розрахований на десять років, і його мали б також підтримати США.
Європейці мають знати, на що вони дають відповідь, пише автор. А це важко, бо президент Росії Володимир Путін перебуває в непередбачуваному й зарозумілому ментальному стані, характерному для автократів наприкінці влади. Як вважає історик, зараз Путін хоче втримати південний схід України в такому стані безладу, безвладдя і під російським впливом, щоб уся Україна не могла консолідуватися як суверенна дієздатна держава, не кажучи вже про її рух до ЄС чи НАТО. На думку дослідника, спершу Путін прагнув затягти всю Україну як «державу-клієнта» в його Євразійський союз, але врешті перейшов до курсу на «заморожений конфлікт».
Коментуючи заклики надати українським збройним силам військову підтримку, щоб вони могли перемогти, фахівець зазначає: з морального погляду це можна виправдати, але з реалістичного це не допоможе. Путін реформами за останні шість років модернізував свою армію, а його генерали добре обміркували нові різновиди прихованої неоголошеної війни, яку вони досить успішно здійснили у Криму й на Сході України. Українську ж армію не змінити за день, просто надавши їй озброєння й навчання. Та все ж, мовиться у статті, західні країни повинні б надавати дбайливо відібрані різновиди озброєння, обладнання й навчання українським військовим, і не в останню чергу саме прикордонним силам.
Дипломатичні й політичні переговори варто починати скрізь, коли це можливо. Але шанси досягти конституційного врегулювання на Сході України, прийнятного і для путінської Росії, і для Києва малі, пише автор статті. А ще важливіше те, що Путін насправді не хоче тривалого, мирного і стійкого врегулювання, бо це дасть можливість Україні наближатися до ЄС.
Крім того, вважає фахівець, Європа може зробити й інші політичні кроки. ЄС повинен допомогти Україні стати державою, що функціонуватиме належним чином хоч наполовину. А з погляду впливу на російськомовну публіку найефективнішим кроком ЄС був би перехід до безвізових подорожей для більшості українців, наголошує автор.
Але й українці в обмін на це повинні будуть серйозно взятися за реформи своєї держави. В першу чергу це означає боротьбу з корупцією, що має гротескні масштаби – це має змінитися, наголошує історик.
За його словами, десь протягом наступних десяти років, на які розрахований такий план, Путін залишить владу. Можливо, цьому посприяють і нинішні економічні санкції: вони підірвуть економічну базу Путіна, і гаманець окремої російської родини переважить колективну російську імперську душу. Ці санкції будуть особливо ефективні, якщо Україна буде квітнути економічно, а в Росії цього не буде, пише фахівець.
І, нарешті, енергоносії: якщо ЄС піде в напрямку енергетичної незалежності від Росії, то баланс потуг між Росією і Європою зміниться рішучим чином. Допомагаючи Україні, Європа допоможе собі, додає історик.
І на закінчення Тімоті Ґартон Аш каже, що, якщо Європа матиме бачення перспективи, волю й терпіння, результат буде, як у старій приповісті, в якій холодний вітер зі Сходу і сонце б’ються об заклад, хто зніме з перехожого товстий ватник. Східний вітер дме і дме, а чоловік лише щільніше загортається від холоду. Тоді починає світити сонце – і врешті спітнілий чоловік знімає свій ватник.
Скептицизм і сподівання
Американське видання New Republic пише, що Путін отримав у Східній Україні «саме те, чого хотів»: після схвалення в парламенті України двох законопроектів про амністію повстанцям, не винним у тяжких злочинах, і 3-річне самоврядування захопленим ними територіям на Донеччині й Луганщині починається саме той «заморожений конфлікт», якого й прагнула Росія на Сході України. Ці законопроекти – величезна поступка Росії й підтримуваним нею повстанцям, мовиться у статті. На думку її авторки, ухвала про самоврядування, наприклад, легалізує результати нелегального референдуму, який сепаратисти провели у травні й заявили, що майже 90 відсотків голосували за автономію. У травні британський міністр закордонних справ Вільям Гейґ називав той референдум «нелегальним за будь-якими стандартами», Кремль же вимагав негайно втілити його результати. Тепер, через чотири місяці, видно, чия позиція взяла гору, пише видання. Влада президента Петра Порошенка не виживе, якщо продовжуватиме свою «антитерористичну операцію» на Сході, особливо тепер, коли західні партнери більш ніж ясно дали знати, що не мають бажання битися за Україну. А поквапливі поступки роблять нову українську владу надто схожою до тієї, яку вона замінила, мовиться у статті.
Американський щоденник New York Times пише про візит Петра Порошенка до США, де український керівник проситиме допомоги. Але і в Києві, і за кордоном лунають дедалі скептичніші запитання щодо повільного темпу реформ в Україні, зазначає газета. Зустріч у Білому домі з президентом США Бараком Обамою і виступ на спільній сесії палат Конгресу в четвер стануть для України лише новою моральною підтримкою в її конфлікті з Росією, й не більше. Самих лише фотографувань не досить, щоб допомогти Порошенкові вдома – Україні потрібно більше, мовиться у статті. Попри тепле публічне прийняття, на яке Порошенко може очікувати у Вашингтоні, за зачиненими дверима пролунають питання, чому лютнева революція шкутильгає до такого ж провалу, як і Помаранчева революція 2004 року, коли вимоги громадськості про зміни задихаються в особистих амбіціях заможних і ізольованих від народу політиків. У статті наведено слова посадовця Держдепартаменту США Томаса Мелії, який днями наголосив, що політику в Києві здійснюють у звичному «українському стилі». Тим часом, сказав він, щоб втримати цілісною коаліцію для захисту України від воєнної агресії, треба здійснювати поступ у внутрішніх реформах. Це не дві окремі битви, а одна-єдина. Якщо інституції і звички не виправити нині, то консенсус і підтримка щодо захисту України від російської агресії зникнуть, застеріг чільний дипломат. А тим часом, зазначено у статті, парламент України завдав президентові важкого удару, відмовившись ухвалити закон про антикорупційне бюро. Як пише газета, Обама навряд чи вийде поза межі вже обіцяної Україні допомоги на 70 мільйонів доларів у навчанні й нелетальному обладнанні, на кшталт пристроїв нічного бачення. В Україні ж політичні лідери, які часто закликають до національної єдності, йдуть на парламентські вибори окремо. Але, як мовиться у статті, деякі аналітики вважають, що війна таки може прискорити процес реформ, бо на них наполягатимуть ветерани цієї війни, щоб не вийшло, що їхні товариші загинули дарма.
Оптимістичніший тон бере британський щоденник Daily Telegraph, який, повідомляючи про ратифікацію в Києві Угоди про асоціацію між Україною й ЄС, у редакційній статті пише: усе свідчить, що значна більшість українців підтримує членство країни в ЄС. І хоча ми, як каже британська газета, можемо самі серйозно сумніватися в Євросоюзі як в інституції, та влада України має повне право виконувати волю свого народу. Росія ж натомість не має ніякого права ставати Україні на шляху й на кожному кроці намагатися перешкодити законній волі українського народу.
А ще в одній статті цієї ж газети на цю ж тему ратифікація угоди розцінена як те, що Україна, схвалюючи історичну угоду з ЄС, тим самим рве свою прив’язку до Москви і прокладає шлях до членства в Європейському союзі і відходу далі від обіймів Росії.
