«Путін досяг свого в Україні», ЄС визнав зверхність Росії у справах України, і для Києва нереально й думати про силове визволення захоплених Росією територій, пишуть автори статей у світовій пресі. Газети також порівнюють небезпеку для світу від Росії Путіна й від угруповання «Ісламська держава» і звертають увагу на символічну підтримку, яку надає Києву НАТО спільними навчаннями, що є водночас попередженням Москві. А відомий американський політолог Олександр Мотиль пише, що фашистський режим Путіна приречений, і час на боці Києва.
«Як Путін досяг свого в Україні» – під таким заголовком вийшла в журналі Time стаття, написана ще вчора, до голосування у Верховній Раді за «донбаські закони». Як стверджує її автор Саймон Шустер, Європейський союз, погодившись відкласти повноцінне запровадження торговельної угоди з Україною, тим самим по суті визнав панування Росії. Автор вважає, що всіх подій – від жорстокої революції в Києві до анексії Росією Криму і нинішньої війни на Сході України – можна було б уникнути, якби ЄС від самого початку долучив Росію до формування економічної угоди з Україною, чого й домагалася Москва. А ЄС зробив це тільки у п’ятницю, коли представники всіх трьох сторін тихенько домовилися відкласти повноцінне втілення торговельної угоди, через яке, власне кажучи, все й почалося. Таким чином, мовиться у статті, Росія отримала місце за столом, де вирішується економічне майбутнє України, а ЄС по суті визнав почесне високе місце Москви у формуванні справ свого сусіда. А коментуючи слова голови Єврокомісії Жозе Мануела Баррозу, сказані днями в Києві, журналіст каже, що чільний європейський посадовець визнав: сила, з якою діяла Росія, змусила Європу почати думати не про захист своїх принципів, а про прагматизм. Тож якщо Європа й Україна все одно пішли на такі поступки Росії, то чому було не зробити їх до того, як президент Володимир Путін вдався до сили, щоб отримати бажане, запитує Саймон Шустер.
Видання World Affairs Journal тим часом пише про те, що «Україна відгородить Путіна стіною – буквально». Йдеться про офіційно проголошений днями план збудувати стіну на кордоні з Росією і, як пише автор, відомий американський політолог Олександр Мотиль, на межі з окупованим Росією анклавом у Донбасі. Президент Петро Порошенко порівняв плановану оборонну споруду з «лінією Маннергейма», яку створила Фінляндія проти нападу СРСР, і тим чітко порівняв нинішню Україну з міжвоєнною Фінляндією, а путінську Росію – зі сталінським СРСР. І саме це порівняння наголошує на тому, як глибоко агресія Путіна проти України змінила ставлення українців до Росії: колись великий і нав’язливий стратегічний партнер перетворився на смертельного ворога. Але, крім цього символізму, «стіна» наводить і на інші думки: в Україні настав час зробити єдиний можливий розумний крок стосовно значно сильнішого сусіди-імперіаліста, а саме перейти від наступу до оборони, пише автор. Важливо усвідомити, що Україна ніколи не буде сильнішою від Росії з військового погляду, і заклики до війни за визволення Криму чи анклаву на Донбасі, захопленого Путіним і його ставлениками, – це просто демагогія, наголошує політолог. Тому нові захисні позиції повинні бути досить міцними, а це значить, що ціна можливого нападу в життях російських солдатів має бути для Путіна чи його наступника досить високою, щоб вони добре поміркували про вторгнення. І хай Київ проголошує, що ніколи не віддасть своїх суверенних територій, – а тим часом будує «стіну», посилює обороноздатність і береться за впорядкування країни, бо час на боці Києва, вважає автор. Адже фашистський режим Путіна приречений, пише Олександр Мотиль. А коли росіяни відновлять демократію, а це, безперечно, колись станеться, «стіну» можна буде знести.
Іще один відомий автор, генеральний секретар НАТО Андерс Фоґ Расмуссен, пише про подвійну загрозу для західних цінностей: угруповання «Ісламська держава» і Росія Володимира Путіна є ворогами свободи, демократії і верховенства права, заявив він у статті в європейському виданні щоденника Wall Street Journal. Зокрема, пише він, Росія розтоптала всі норми й зобов’язання, які втримували мир у Європі й у світі від кінця Холодної війни, і тепер цілком очевидно: Росія ставиться до Заходу як до супротивника, а не партнера. Тож із боку і Росії, і «Ісламської держави» Заходові протистоять сили пригноблення, які відкидають західну ліберальну демократію і західний ліберальний, ґрунтований на певних правилах світовий порядок, наголошує генсекретар НАТО. Хоча їхні цілі й ідеології різні, пише Андерс Фоґ Расмуссен, та вони жорстоко ненавидять Захід і його цінності свободи, демократії, верховенства права і прав людини.
Водночас британський щоденник Guardian наводить із цього приводу думку колишнього міністра оборони Великої Британії, а нині депутата парламенту країни Боба Ейнсворта, який попередив: Росія становить для світового миру більшу загрозу, ніж «Ісламська держава». За його словами, політика Сталіна вштовхнула світ у Холодну війну, а Путін має потенціал бути не менш небезпечним. Ісламістське угруповання «Ісламська держава», вважає колишній міністр, кидає виклик людству, але йдеться про недержавного діяча; путінська ж Росія протиставляє себе світові і створює проблему цілком іншого виміру. Як заявив Боб Ейнсворт, санкції, накладені Євросоюзом, навряд чи хоч якось досягнуть мети, тож потрібні дієвіші засоби, щоб зупинити експансіоністські плани Путіна – зокрема, Європа має зменшити залежність від російських енергоносіїв.
А щоденник Times, повідомляючи про початок в Україні спільних із країнами-членами НАТО військових навчань, називає це «попереджувальним сигналом Москві», що Північноатлантичний союз підтримує Київ – чи, за словами одного з посадовців НАТО, навчання є «символічною, але важливою» підтримкою уряду в Києві. Іще одна цитата зі статті – це слова неназваного дипломатичного джерела з НАТО: «Раніше ми брали участь у навчаннях разом із Росією, але зараз уперше ми перебуваємо в одній і тій самій країні, але, по суті, по різні боки – і росіяни перебувають у ролі супротивника, хоча й за кількасот миль звідси». Як сказав представник Європейського командування НАТО, навчання Rapid Trident, або ж «Швидкий тризуб», є доказом, що Північноатлантичний союз підтримує держави, які не є його членами.
