Сімферополь – Кримські офіційні особи сьогодні воліють не згадувати про Юрія Мєшкова, який був як-не-як першим президентом «незалежної» «Республіки Крим». Воно й зрозуміло: виходить, що вони не творці, а плагіатори. Та й першопроходці в цій справі не вони, а якийсь там Мєшков. Втім, перший президент Криму сам намагається щоразу нагадати про себе. Він бере участь у виборах «держради», які відбудуться 14 вересня, від одіозної партії «Родіна», і, оскільки не може назвати себе «героєм кримської весни», в якій ніяк не брав участь, то, не озираючись, ріже правду-матку про її «героїв». Днями Мєшков опублікував звернення до кримчан під назвою «Альтернативна версія подій Кримської весни». На цю публікацію був змушений відреагувати кримський офіціоз.
У п'ятницю, 11 вересня, газета «Кримскіє ізвєістія» вибухнула статтею «Мєшковщина з нафталіну», за підписом такого собі Трохима Оглоблі. Наскільки пам'ятається, цим псевдонімом в пору ранньої журналістської юності користувався, зробивши на журналістських хлібах запаморочливу кар'єру, екс-спікер, а нині голова «Громадської палати» Криму Григорій Іоффе. Саме йому, по старій пам'яті, спікер «держради» Володимир Константинов, який сам не має досвіду в журналістиці, доручив курирувати газету «Кримскіє ізвєстія». Ось Григорій Іоффе, судячи з усього, і «трусонув старовиною». Стиль у статті, щоправда, з того часу зблід, але все ж перо старого замредактора комсомольської газети все ще вгадується. Що ж так схвилювало парламентську газету і весь кримський політичний бомонд?
Автор цієї розносної статті в «Кримскіх ізвєстіях» цілком за Фрейдом обмовляється, і хоч обзиває екс-президента останніми словами, але правоту Мєшкова визнає. «Сьогодні іногородній житель Мєшков... так осмілів, що ріже свою правду-матку, не озираючись на чини і посади», – відверто зізнається Оглобля. Ну, ось і подивимося, що ж у цій «правді-матці»? Що такого небезпечного для кримської «влади» написав у своїй «альтернативній історії» Юрій Мєшков?
Великий інтерес, зокрема, являє собою інформація Юрія Мєшкова про роль і про дії Сергія Аксьонова та Володимира Константинова в дні «кримської весни». Особливо в світлі заяв Володимира Путіна з приводу того, що «не було ніякої анексії Криму, а спецназ Росії просто допоміг кримчанам провести референдум». Одкровення Юрія Мєшкова не тільки спростовують заяви Президента Росії, але й показують справжню роль «героїв кримської весни». За відомостями Мєшкова, навіть у лютому 2014 року, незадовго до анексії Криму, місцеві політики про Росію і не мріяли. Вони вже домовилися з Києвом «поділити владу на три частини» між проросійськими, проукраїнськими і кримськотатарськими політиками. Але... тут 27 лютого у справу втрутився російський спецназ, під дулами якого і відбулася сесія Верховної Ради Криму, яка ухвалила рішення про проведення «референдуму».
Аксьонову треба було розрахуватися з кредитом, який він взяв в одного молдавського бізнесмена на розкрутку свого бізнес-проекту «Руська єдність», а підприємства Константинова мали майже мільярдну заборгованість у гривнях перед українськими банками
Мєшков стверджує, що «возз'єднання Криму з Росією стало для керівництва республіки лише як вигідна операція». «Нинішня кримська влада ніколи не боролася за російський Крим, зумівши в потрібний момент з користю для себе обачно переорієнтуватися», – пише екс-президент Криму і продовжує: «Треба віддати належне російським аналітикам і силовикам, які проводили спецоперацію щодо повернення Криму – вони зуміли належним чином «мотивувати» Аксьонова та Константинова. Аксьонову треба було розрахуватися з кредитом, який він взяв в одного молдавського бізнесмена на розкрутку свого бізнес-проекту «Руська єдність», а підприємства Константинова мали майже мільярдну заборгованість у гривнях перед українськими банками. Зрештою, Аксьонов, напевно, «залагодив» розбіжності зі своїм земляком, а Константинов «пробачив» борг банкірам. Взагалі, вміння «прощати всім, кому я винний» – це в крові у Константинова. Він готовий великодушно «пробачити» не тільки банкірам, а й замовникам, пайовикам, вкладникам, місцевим кримським бюджетам усіх рівнів тощо».
Мєшков переконаний, що надалі партія влади позбавиться як від «людей Аксьонова», так і від «людей Константинова» – «в основному, випадкових попутників, багато з яких в недалекому минулому обслуговували антиросійський режим Януковича».
Крім того, за твердженням екс-президента Криму, Аксьонов зараз змушений демонструвати нечуване завзяття перед Путіним, тому що в минулому він зовсім не був прихильником анексії Криму. Більше того, за інформацією Мєшкова, після втечі Януковича Аксьонов «намагався «злити» протест кримчан, ведучи політичні торги з «Батьківщиною» і Меджлісом кримських татар».
«Всі ці дні йшли переговори між Аксьоновим, Сенченком і головою Меджлісу Рефатом Чубаровим. Лідер кримської «Батьківщини», депутат ВРУ Андрій Сенченко мав намір стати головою Ради міністрів Криму. Була досягнута домовленість між трьома означеними переговорниками, що влада в Криму ділиться на трьох, або на три етнічні групи – росіян, українців і кримських татар. Причому в рівних частках – по 33% кожній. «Руській єдності» Аксьонова відводилася роль «м'якої» опозиції в обмін на портфелі у виконавчих органах влади», – пише Мєшков.
Влада в Криму 27 лютого була вже в руках Москви
Екс-президент Криму окремо згадує про трагічний день 26 лютого. Він стверджує, що мітинг, який відбувся в цей день, під час якого загинули двоє кримчан, був «договірним». «Вважаю, що це було зроблено навмисно, щоб не дати в цей день провести сесію, а потім, коли пристрасті вляжуться, реалізувати сценарій розділу влади на трьох», – пише він. Однак подальші події, розповідає Юрій Мєшков, що почалися вранці 27 лютого, коли будівлі ВР і Радміну АРК були вже захоплені спецназом і над ними були вивішені прапори Росії, не дали кримській владі в черговий раз «зрадити кримчан».
Мєшков свідчить, що фактично в цей день владу в Криму в свої руки вже взяла Москва, і сесія була проведена під збройним контролем росіян, які захопили будівлю. «Пізно ввечері, але все-таки вдалося скликати сесію ВР, – пише Мєшков. – Прем'єр Анатолій Могильов був відправлений у відставку. При цьому частина депутатів, зокрема і від «Руської єдності», боягузливо тікала з парламенту перед вирішальним голосуванням. Але від них вже нічого не залежало. Знову здати Крим Україні ніхто б їм не дозволив», – зазначає колишній президент Криму.
Як розповідали журналістам відразу після тих подій їх очевидці та учасники, зокрема, деякі депутати, які просили не називати їхніх імен, насправді сесія не була чинною, тому що не було кворуму. Однак Константинов проігнорував цей факт і провів голосування, яке було згодом сфальсифіковане, тому, що йому була дана відповідна команда з Москви. За деякими відомостями, для відставки Могильова в той день не вистачило трьох голосів, однак Константинов, знову ж всупереч регламенту, зарахував рішення про відставку ухваленим. Прощаючись з кримчанами, Могильов записав телевізійне звернення, з якого випливало, що він розлучається з посадою не за своєю волею і що він був не в змозі змінити хід подій. Закінчив він словами «Честь маю!». У той же день головою Радміну був «обраний» Сергій Аксьонов.
Перехід Криму і Севастополя під юрисдикцію Росії, підкреслює Мєшков у своєму зверненні, став можливим тільки завдяки політичній волі Кремля.
«Аксьонов і Константинов напередодні подій Кримської весни показали себе не з найкращого боку, були лише слухняними виконавцями цієї волі, причому не найголовнішими виконавцями. І спробували б не виконати?! Роль Радміну і Верховної Ради під час подій Кримської весни була, безумовно, важливою, спрямованою, перш за все, на організацію і проведення референдуму, але носила в основному технічний характер. Легко ухвалювати рішення, коли в будівлі державних органів перебуває озброєний до зубів елітний спецназ і скрізь відчувається присутність великої країни, яка взялася, нарешті, всерйоз за знехтуваний в єльцинську епоху півострів», – свідчить Юрій Мєшков.
Над Аксьоновим і Константиновим сьогодні нависло викриття, що й не герої вони зовсім, а боягузи
Ось ця правда і розізлила колишніх сепаратистів, що йдуть зараз на вибори під гаслами російських патріотів. Адже виходить, що від тих, хто зараз називає себе «героями кримської весни», в ті дні нічого не залежало – вони просто слухняно виконували вказівки «військових радників», зокрема Ігоря Стрєлкова, який перебував тоді в Криму. Над Аксьоновим і Константиновим сьогодні нависло викриття, що й не герої вони зовсім, а боягузи. Ось тому якийсь Оглобля і називає Мєшкова і «самозванцем», і «політичним наперсточником», і ставить йому в провину, що «це єдина людина, діяльність якої на два довгих десятиліття відсунула Крим від його вистражданої ідеї повернутися в Росію». Він дорікає Мєшкову, що «в останніх числах лютого 2014 року йому і в голову не прийшло залишити затишне домашнє крісло і переміститися в гущавину кримських подій», видно, самому депутату Оглоблі досить незатишно було сидіти в сесійній залі під дулами автоматів і гранатометів.
«І ось тепер, коли герої «Кримської весни» не на словах, а на ділі перетворили багаторічні мрії кримчан у реальність, Мєшкова різко задушила жаба», – здогадується Трохим Оглобля. З його точки зору, історія «мєшковщини» на півострові – це «ганебна сторінка», а кінець лютого, навпаки – «славні дні нинішнього року», коли ті, кому треба було зробити вибір між втіленням ідеї та мрії і небезпекою краху власної долі, причому не тільки політичної, а й людської, не здригнулися, виявили мужність, волю, стали національними героями». Тільки за версією Мєшкова виходить, що вони теж не були «героями», а неабияк перелякалися під дулами автоматів молодчиків Стрєлкова і боягузливо проголосували, як їм скажуть.
Якраз напередодні колишній склад кримського парламенту закінчив свою діяльність, тому що закінчився термін його повноважень. «Кримскіє ізвєстія» вважають, що «склад цього парламенту буде золотими літерами вписаний в історію Криму і Росії». Хтозна, історія говорить про те, що, можливо, кожного учасника анексії чекають зовсім не славні роки за ґратами, і зовсім не за золотими...
Олесь Черемшина, кримський оглядач
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
