26 серпня український президент разом із, як він висловився, «потужною командою» у складі трьох чільних представників ЄС їде до Мінська «говорити про мир» з Володимиром Путіним. Спостерігачі тим часом обговорюють можливий порядок денний цих переговорів у білоруській столиці. Радіо Свобода звернулося за коментарем до російського політолога Станіслава Бєлковського.
– Чого, на Вашу думку, можна очікувати від цієї зустрічі, якщо брати до уваги, що переговори відбуватимуться після того, як Росія завела свій так званий «гуманітарний конвой» на територію України без згоди української сторони і погрожує новим «конвоєм»?
Путін не бачить у цих переговорах у Мінську тих, яких він сприймає як рівних собі
– На мій погляд надмірних очікувань немає від цих перемовин. Тому що, по-перше: Володимир Путін не бачить у цих переговорах у Мінську тих, яких він сприймає як рівних собі. Він хоче домовлятися про майбутню участь, про майбутню долю України з західними лідерами на рівні Барака Обами чи Анґели Меркель, чи, принаймні, пана Баррозу (президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу – ред.). Але таких людей у Мінську у вівторок не буде, і Володимир Путін зробив все для подальшої ескалації конфлікту на сході України в очікуванні цих перемовин. Чому? Значною мірою, по-перше, тому що він хотів посилити власні позиції та погіршити позиції Петра Порошенка, але ще, на мій погляд, частково для того, щоб при наявності можливості взагалі спровокувати зрив перемовин і примусити Петра Порошенка не їхати до Мінська, щоб таким чином підкреслити, що Україна не є готовою для глибокої розмови щодо питань, які цікавлять Москву.
По-друге: я не бачу концепції перемовин, концепції компромісу. Тому що Путін – як і раніше – наполягає на федералізації України, яка є неприйнятною, наполягає на гарантіях позаблокового статусу України, що в розумінні Кремля може бути досягнуто через неформальний контроль Росією певних частин української території, що також є неприйнятним для України, і, власне, доктрини компромісу досі немає.
Я вважаю, що свою стратегію щодо України, нову стратегію, Володимир Путін вже сформулював – це домагатися того, щоб Україна опинилася на межі 2014–2015 років в такому жахливому становищі, щоб вона була змушена йти на принципові фундаментальні поступки Росії. Але це відверто обговорюватися у Мінську завтра не буде. Тому в мене немає зайвого оптимізму щодо результатів цих перемовин.
– Уряди країн ЄС – і особливо Німеччина – неодноразово вказували, що деескалація у Східній Україні є найбільш важливою метою переговорів. Чи можливо, на Вашу думку, в нинішніх умовах вирішувати такі питання?
Ми бачимо, що Путін не привітав Порошенка з Днем Незалежності, що Москва не сприймає його як партнера за перемовинами
– Офіційно Москва є і залишається зацікавленою в подальшій ескалації, а не деескалації конфлікту, незважаючи на те, що офіційно кажуть представники Путіна. Це очевидно і це робиться. Ми бачимо, що підтримка сепаратистів зростає, що зараз мова йде про контрнаступ у Донецьку, присвячений Дню Незалежності України; що Володимир Путін не привітав Петра Порошенка з Днем Незалежності. І хоча формально Сергій Лавров (міністр закордонних справ Росії) підтвердив, що Москва сприймає Петра Порошенка як офіційного президента, але насправді Володимир Путін не сприймає його як партнера за перемовинами, тому що вважає, що Порошенко є цілком залежний від Заходу і, в першу чергу, від Сполучених Штатів Америки.
– Чи ж є сенс у таких умовах взагалі зустрічатись у Мінську?
Сенс зустрічатися є завжди. Порошенко має уникнути звинувачень у тому, що він не робить всього, щоб досягнути компромісів з Росією
– Сенс зустрічатися, з політичної точки зору, є завжди. Принаймні тому що, Петро Порошенко має уникнути звинувачень у тому, що він не робить всього, щоб досягнути компромісів з Росією. Тому що, звичайно, ціна є дуже високою. Навіть якщо є найменший шанс щось зробити у позитивному напрямку – це треба робити, незважаючи на те, що на експертному рівні, не на політичному – ми можемо усвідомлювати, наскільки ефемерними є шанси до чогось домовитися завтра.
